Мати-земля

Відома історія часів освоєння Північної Америки. Одного разу генерал Гаррісон призвав вождя племені шауни Текумсе (1768—1813), щоб обговорити з ним деякі питання. Коли індієць увійшов, генерал звернувся до нього із словами: «Підійди сюди, Текумсе, і сядь біля свого отця». «Ти — мій отець? — суворо запитав вождь. — Ні! Ось це сонце (він вказав на небо) — мій отець, і земля — моя мати. Я залишуся на її грудях». З цими словами він всівся на землю.

Цікаве повір'я існує у деяких південноамериканських індійців. При землетрусі вони зазвичай говорили, що це Мати-земля танцює, а значить, повеліває поступати, як вона. І ось при перших підземних поштовхах люди, замість того щоб вдаватися до паніки, починають танцювати і веселитися.

У Передній Азії і Африці Велика Богиня-Мати почиталася майже у всіх культурних народів періоду початку писемності. „Та, яка народжує плоди землі", — єгипетська Ісида, малоазіатська Кибела, скорботу якої несе вмирання рослинності, її двійник в Елладі — Деметра, у Карфагені - Таніт, Артеміда Ефесська, що зображалася з десятком грудей, як би готова нагодувати весь світ, — все це лише перевтілення стародавньої Матері Миру. У язичницькій Русі слова „Мати-земля" мали не просто метафоричне значення. Вони позначали душу природи, богиню, дружину „Господаря неба".

Богиня-Мати править всіма природними процесами. Це вона примушує оживати сім'я, занурене в землю; вона вселяє любов в людей і тварин, їй співають пісні птахи в дні весняного залицяння. По її помаху розпускаються квіти і наливаються плоди. Її радість — це радість всього що живе; її очі дивляться на нас з небесної блакиті, її рука ніжно пестить листя, вона проноситься над світом в подиху весняного вітру. Стає зрозумілим той факт, що в глибокій старовині жрецькі функції належали переважно жінкам. Так, у північних індійців заклинання здійснювалися жінками. У деяких індійців існує оповідь про те, що „обряди родючості" були установлені жінками. Згідно давньому і ірокезькому переказу, перша жінка, засновниця землеробства, вмираючи, заповідала протягнути своє тіло по землі, і всюди зростав рясний урожай. Шаманів і жриць знають найбільш примітивні культури. Там, де це явище вже зникло, можна знайти його сліди. Так, у чукчей і інших північних народів шаман-чоловік одягався в жіночий одяг. А таємничі фрески острова Кріт свідчать про те, що в самі священні моменти чоловік повинен був одягатися в жіночий костюм. Верховенство жінок в релігії було у галлів, стародавніх германців і багатьох інших народів.

Численні народні повір'я про чаклунок, ворожок і відьом є лише відгомін тих стародавніх часів, коли жертвопринесення, закляття і магія були в руках у жінок. Цілком природно, що при такому важливому культовому значенні жінок вони часто виявлялися в ролі вождів племен.

1.2.3. Фетишизм

Коли перші португальські мореплавці в XV в. висадилися на побережжі Західної Африки, вони зіткнулися з складним і незнайомим світом представлень темношкірих туземців. Спроби обернути їх в «дійсну віру» не вдалися, оскільки місцеве населення мало власну віру, і португальцям мимоволі довелося зайнятися її вивченням. Чим далі просувалися вони в глиб африканського континенту, тим більше вражалися поширеному у місцевих племен звичаю поклонятися різним предметам, яким приписувалися надприродні властивості. Португальці назвали їх фетишами (від португ. fetiso — «амулет»). Надалі ця форма релігії отримала назву фетишизм. Мабуть, вона є одній з найраніших форм, відомих всім народам наший планети.

Фетишизм (від порт.fetiko - зачарована річь) - форма давніх вірувань, сутністю яких є мисленно-фантазійне наділення деяких предметів неживої природи надприродньою могутністю.

Фетишем міг стати будь-який предмет що уразив уяву людини: камінь незвичайної форми, шматок дерева, частини тіла тварини (зуби, ікла, шматочки шкури, висушені лапки, кістки і т. д.). Пізніше з'явилися виготовлені з каменя, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем виявлявся випадково вибраний предмет. І якщо його власника супроводив успіх, значить, фетиш володіє магічною силою. Інакше його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші.

До наших днів дійшла безліч фетишів у формі амулетів-оберегов

Амулетом служить предмет, якому приписуються магічні властивості відвертати від людини нещастя і приносити успіх. Амулет-оберег повинен був оберігати свого власника.

Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з священної гори, шматочок священного дерева або зображення тварини (фігурка кита, тигра, ведмедя, птаха, змії і т. д.). Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуїровкою на тілі.

зображення фетіша

Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів миру культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли — людиноподібні фігурки з дерева, каменя, глини, а іноді предка зображає спеціальний знак, як це було прийнято, наприклад, в Китаї.

Яскравим прикладом фетиша, пов'язаного з культом предків, є алели єнисейських кєтів. Алел — дерев'яна лялька з великою головою, з руками, ногами, очима з намистин або гудзиків, одягнена в традиційний кетський одяг з сукна і оленячих шкур. Зазвичай ляльки зображають старих, які покликані допомагати сім'ї у всіх її справах. Вони охороняють будинок, стежать за дітьми і худобиною — оленями, собаками. Алели переходять від батьків до дітей. При перекочівках їх возять в спеціальному берестяному туйоскі. Згідно уявлень кєтів, людина повинна про них піклуватися, годувати, одягати, шанобливо з ними поводитись. Інакше членам сім'ї загрожує загибель.

Останки-фетіши.

Едуард Тайлор відносить до області фетишизму і численні форми похоронних обрядів, що існують у різних народів. Звичай зберігати деякі частини тіла померлого або навіть в муміфікованому вигляді все його тіло як вмістище надприродних сил існував колись в Перу і Єгипті. У першій чверті XX в. він несподівано відродився в Росії. (картини з праху).

Фетиші-черепи добре відомі у багатьох народів. Гвінейські негри зберігають кістки рідних в яшиках і час від часу ходять розмовляти з ними в маленькі хатини-гробниці. Жінки одного з островів Філіппінського архіпелагу щорічно приносять їжу черепам своїх родичів і здатні годинами базікати найласкавішим чином з останками своїх чоловіків і дітей. У основі існування фетишів такого роду лежить проста думка про реальну присутність духу в тілах, що колись були живими.