2.6.7. Створення Української православної автокефальної церкви (упац). Відродження уапц

Автокефальний рух в Україні на початку 20-х років відбувався різними шляхами. Одна з основних груп обновленців РПЦ — "Жива церква" — виступала за створення умов для богослужіння рідною мовою, запровадження нового устрою церкви в дусі первісного християнства, заснування шкіл і курсів для підготовки священнослужителів, спеціалістів з перекладу релігійної літератури українською мовою, видання періодики, створення спеціальних підприємств (свічкарні, книгарні, церковні крамниці), читання лекцій і рефератів на релігійні теми тощо.

У жовтні 1923 р. обновленці на помісному соборі в Харкові проголосили створення незалежної від патріархії Української православної автокефальної церкви (УПАЦ.)

Очолив її митрополит всієї України Пимен (Пегов). Н початку 1925 р. новоутворена церква налічувала 1497 парафій і 920 880 віруючих. Синод УПАЦ видавав часопис, іншу літературу. УПАЦ приваблювала віруючих демократичними реформами внутріцерковного життя (правом вільного вибору мови богослужінь), канонічністю своєї ієрархії. Деякі її позиції збігалися з орієнтацією УАПЦ, але спроби їх злиття не мали успіху. УАПЦ вимагала розкаяння та зречення від єресі, УПАЦ — визнання своїх канонів, в тому числі й соборного висвячення єпископів.

На початку 20-х років УАПЦ, незважаючи на те, що заявляла про своє лояльне ставлення до Радянської влади, потрапила під ідеологічний прес органів НКВС. Вона сприйняла декрет про відокремлення церкви від держави, Були створені перешкоди в реєстрації статуту УАПЦ, а її керівництво — митрополита В. Липовського, благовісника В. Чехівського стали переслідувати.

Під час інспірованої НКВС кампанії проти так званої "Спілки визволення України" у 1929 р. за грати потрапили й діячі УАПЦ. За таких обставин у січні 1930 р. III Всеукраїнський православний собор оголошує про саморозпуск УАПЦ. Почалося масове закриття парафій, до кінця 1936 р. не залишилося жодної.

У західноукраїнських землях, які у 20-ті роки відійшли до Польщі, діяла автокефальна церква — ПАПУ (Польська автокефальна православна церква), яка дотримувалася відвертих антирадянських, антикомуністичних поглядів і перебувала у напружених відносинах з УАПЦ. Її кадровий, організаційний ресурс прислужився для відновлення автокефалії в Україні в роки Другої світової війни.

Після війни керівники, активні діячі церкви змушені були емігрувати. Саме в цей час було утворено декілька формувань УАПЦ у США, Канаді, Англії, Австралії країнах Латинської Америки та Західної Європи, де про живали українці.

Новий імпульс ідея відродження УАПЦ отримала створенням у 1989 р. Ініціативного комітету за відновлення УАПЦ. У червні 1990 р. відбувся Всеукраїнський собор УАПЦ, а в листопаді — інтронізація патріарха, яким було обрано митрополита Мстислава (Скрипника).

У червні 1992 р. у Києві відбувся об'єднавчий собор, на якому представники тієї гілки Української православної церкви, яка підтримала лінію митрополита Філарета (Денисенка) на повну канонічність, незалежність (автокефалію), і УАПЦ утворили Українську православну церкву — Київський патріархат. Проте рішення цього собору не знайшли підтримки серед частини кліру і мирян УАПЦ. Після смерті голови УАПЦ митрополита Мстислава, на соборі УАПЦ 1994 р. було обрано митрополитом Володимира Ярему (Дмитрія). Громади УАПЦ діють в основному в Західних областях України. Всього їх до 1200.

Руська православна церква рішуче виступила проти УАПЦ. Недовго підтримувала її й Українська греко-католицька церква. Не визнала її й жодна з автокефальних православних церков, не підтримав Константинопольський патріарх.

Висновки:

Після запровадження християнства на Русі церква підпорядковувалася Константинополю, що певною мірою сковувало політичну владу в державі. Однак всі спроби здобути автокефалію були невдалими. А згодом на тривалий час проблему автокефалії заступила проблема виживання православ'я, переслідуваного то монголо-татарськими, то польсько-литовськими (унія) завойовниками.

У процесі історичного розвитку українська православна церква прагнула до автокефаліїі. Однак український автокефалізм не є монолітним у своїй основі. Учені нараховують до восьми його варіантів. За кожними — відповідні політичні сили; наявні у них відмінності щодо соціальної бази, мотивів і цілей. Існує і два центри його — Київ і Львів.

Автокефалія у західних областях породжена наступом греко-католицької церкви на православ'я. У західних областях до автокефалії більш схильне міське населення, особливо інтелігенція. їх ще називають віруючими секулярного типу.

Розбіжностей у віровченні між автокефальною і православною церквою немає. Суперечність лише в тому, хто очолюватиме церкву, де буде їх центр, якою мовою правитиметься богослужіння.

Контрольні питання.

1. Які дохристиянські боги українського народу Вам відомі?

2. Дайте визначення понять: унія, автокефалія.

3. У чому сутність створення Петром І Священного синоду?

4. Який вплив оказав Петро Могила на автокефальність Української православної церкви?

5. Особливості Української церкви у період російських революцій 1905, 1917 р.р.

6. Чому Російська православна церква виступала проти створення Української автокефалії?

Розділ 2.7. Тема: «Іслам: виникнення, розвиток і розповсюдження».

Зміст

2.7.1. Історичні умови виникнення ісламу.

2.7.2. Проповідь Мухаммеда.

2.7.3. Віровчення ісламу.

2.7.4. Розповсюдження ісламу.

2.7.5. Розколи і секти.

2.7.6. Шаріат

Ключові поняття: іслам, мусульманин, хиджра, шахада, Коран, джихад, тарикат, Кааба, шиїти, сунніти, халіф, шаріат.

Цілі і завдання вивчення теми 2.7.

• ознайомитись із історією виникнення, розвитку і розповсюдження ісламу;

• виявити, які релігійні ідеї склали основу ісламу;

• отримати уявлення про життя Мухаммеда - засновника релігії іслам;

• вивчити основні віросповідні принципи ісламу;

• дізнатись про способи розповсюдження ісламу, розколах усередині релігії;

• ознайомитись з основними напрямами в ісламі.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.7.

1. Прочитайте. Законспектуйте основні положення.

2. Випишіть та запам'ятайте основні віросповідні принципи ісламу, так звані «п'ять стовпів ісламу».

3. Іслам, разом з іудаїзмом і християнством, називають авраамичною релігією. Дайте відповідь, чому?

4. Складіть схему розповсюдження ісламу.

5. Охарактеризуйте шиїзм і сунізм.