Розділ 2 передумови, фактори та наслідки сталого економічного розвитку
2.1. Причини та чинники звернення до сталого економічного розвитку
Щоб зрозуміти суть проблеми, треба ретроспективно оглянути, коли і як, з яких причин вона виникла. Передвісником сучасних підходів і ідей сталого розвитку слід вважати нашого співвітчизника академіка В.І.Вернадського, який майже століття тому створив вчення про ноосферу, єдність людини і природи, їхній тісний взаємозв’язок і взаємний вплив. В.І.Вернадський з його геніальною прозорливістю значною мірою випередив свій час.
Людство підійшло до розуміння його ідей значно пізніше, у другій половині ХХ століття, коли реальна дійсність, практика виробництва, розподілу і споживання виявили небезпеку подальшого слідування засадам індустріальної моделі суспільного розвитку. Для цієї моделі було характерним насильницьке, завойовницьке ставлення до природи, ілюзія невичерпності дешевих природних ресурсів, ставка на масштабність, а не ефективність виробництва. Потреби людей розвивалися, зростали кількісно і якісно, споживання збільшувалося за рахунок екстенсивного зростання, без врахування необхідності підтримки стабільного існування екосистем та обмеженості ресурсів у глобальному масштабі[8, 94].
Треба також взяти до уваги, що такий розвиток був пов’язаний з політикою індустріально розвинених країн, які забезпечували добробут і високі життєві стандарти переважної більшості населення значною мірою за рахунок країн, які, позбавляючись колоніальної залежності, лише визначали шляхи політичного та економічного розвитку. Зростає розрив у рівні життя, економічному та науково-технічному розвитку між так званим «золотим мільярдом» та колишньою колоніальною «периферією».
Проблема полягає ще й у тому, що неможливо підняти рівень споживання бідних країн до рівня споживання заможних і розвинених країн, повторюючи шлях останніх – не вистачить ресурсів Землі. Потрібні нові, нестандартні підходи на основі сучасних технологій, інформаційної революції, ключі від якої знаходяться у технологічно розвинених країнах.
Ще один негативний чинник, що вплинув на світовий розвиток у ХХ столітті – розколотість світу на ворожі блоки: радянський та західний. Усі без винятку країни світу знаходилися у полі протистояння, силові лінії якого виходили з двох полюсів, двох наймогутніших держав – США та СРСР. Блокове протистояння з його незмінними атрибутами – гонкою озброєнь, глобальним військово-політичним та ідеологічним суперництвом – деформувало світовий розвиток. Надзвичайно великі кошти йшли на розробку усе нових і нових систем зброї масового знищення людей. За межі здорового глузду вийшли кількісні показники накопиченої зброї, особливо ракетно-ядерної.
За умов екстенсивного зростання та блокового протистояння, коли вирішувалося питання «хто – кого?», яка суспільно-політична система більш життєздатна, мало звертали уваги на те, що відбувається з довкіллям. А там накопичувалася велика кількість складних і невідкладних проблем.
Особливе значення мають ті, що пов’язані з питною водою і повітрям, станом атмосфери. Але не лише це. Наприкінці двадцятого століття людство опинилося у надзвичайно важкій ситуації: стало очевидним, що парадигма суспільного розвитку, яка була панівною протягом останніх століть, в основі якої було безвідповідальне ставлення до природи і ресурсів як чогось даного назавжди і невичерпного, була застарілою та неправильною. Подальший розвиток цим шляхом без внесення радикальних змін веде у глухий кут, у безвихідь.
Потрібно враховувати надзвичайну складність проблем, які потребують вирішення. Йдеться про управління станом стабільності триєдиної системної цілісності «людина–природа–суспільство». А це визначається, у свою чергу, рівнем підтримки стабільності кожного із складових компонентів. Таке масштабне завдання не може бути вирішене зусиллями лише урядів чи спеціалізованих організацій. Потрібна причетність влади і громадянського суспільства, усіх без винятку країн і різних прошарків населення, практично усіх людей, оскільки сталий розвиток має охопити усі рівні управління і життя людей – від глобального, міжнародного до місцевого включно і особистого життя кожної людини.
Головними передумовами реалізації сталого розвитку визначають такі:
поширення у масовій свідомості глибокого розуміння взаємозв’язку між людиною, людством та природою, а також фундаментальних основ стійкого розвитку відкритих стаціонарних систем;
визначення напрямів зміни сутності людини як особистості, перетворення її з об’єкту у суб’єкт глобального розвитку;
формування глобальних, національних, місцевих стратегій сталого розвитку за умов економічного зростання та забезпечення основних потреб людей;
суттєве зменшення споживання ресурсів;
віднайдення джерел фінансування економічних, екологічних, соціальних, політичних та інших перетворень, особливо для країн, що розвиваються;
створення нормативно-правової та інституційної бази сталого розвитку;
розгортання масової соціальної мобілізації на користь програм сталого розвитку[10].
2.2. Конференція Організації Об'єднаних націй зі сталого економічного розвитку та їхні рішення
У червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища й розвитку. Ця конференція відома ще як саміт «Планета Земля», оскільки в ній брали участь керівники 178 країн світу, представники 1600 неурядових організацій. Конференція констатувала, що людство переживає вирішальний момент своєї історії: протиріччя між характером розвитку цивілізації та природою досягли межі, і подальший рух по цьому шляху веде до глобальної катастрофи.
Сутність конфлікту в тому, що люди, оволодівши матеріало- та енергоємними технологіями, зруйнували рівновагу екосистеми біосфери. Людство для своїх потреб вилучило із земних надр та залучило в соціоекономічні процеси такі маси речовини, які біосфера не здатна переробити без порушення природної рівноваги. Згідно резолюції ГА ООН 1983 р. була створена Міжнародна комісія з довкілля та розвитку, яку очолила Г.Х.Брутланд, колишня прем’єр-міністр Норвегії. В 1987 р. комісія опублікувала доповідь Г.Х.Брутланд «Наше спільне майбутнє», яку було схвалено ГА ООН. В доповіді постало питання про необхідність пошуку нової моделі розвитку цивілізації, було сформульовано ідею сталого розвитку, як основу стратегії взаємодії природи і суспільства на засадах економічно, соціально та екологічно збалансованого розвитку. З цього моменту в обіг вводиться термін «сталий розвиток».
В грудні 1989 р. ГА ООН прийняла резолюцію, яка закликала організувати проведення на рівні керівників держав та урядів спеціальної конференції, присвяченої розробці стратегії стійкого, екологічно прийнятного економічного розвитку цивілізації. Робота з підготовки конференції включала проведення першої сесії в 1990 р. в Найробі, другої та третьої – в 1991 р. в Женеві та четвертої – в березні 1992 р. в Нью-Йорку.
Паралельно проходила робота спеціального Міжурядового переговорного комітету ООН з підготовки Рамкової конвенції про зміну клімату та в межах ЮНЕП – Конвенції про біологічне різноманіття. Найбільшим досягненням конференції було визнання того факту, що проблеми довкілля і проблеми розвитку не можуть більше розглядатися окремо. Конференція звернула увагу на наявність та поширення глобальних проблем, які проявляються в країнах незалежно від рівня економіки – глобального потепління клімату, посилення тиску зростаючого населення на природу, наступу пустель, вичерпання озонового шару тощо. Зважаючи на це, центральними питаннями розгляду стали системи виробництва і споживання в індустріальному світі; системи, які підтримують життя Землі; зростання населення; посилення нерівності між бідними та багатими країнами.
Конференція стала однією з найважливіших подій у ХХ столітті. Найбільш важливим питанням форуму стало подальше усвідомлення взаємозв’язку між економічними та екологічними проблемами. Була запропонована концепція сталого розвитку людства, який передбачає взаємне узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку. На Конференції було прийнято Декларацію Ріо «Про екологічний та економічний розвиток», у якій були визначені права й обов’язки держав світу у межах концепції сталого розвитку. Також її рішенням було затверджено Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття» (Agenda 21). Цей програмний документ ставить для всіх країн світу мету на майбутнє – просування шляхом сталого розвитку суспільства. В тому ж 1992 році було створено Комісію ООН зі сталого розвитку, яка існує дотепер. За підсумками роботи комісії були прийняті важливі рішення. Так, в 1996 р. Комісією були опубліковані індикатори сталого розвитку, за допомогою яких держави зможуть співставляти рівень розвитку і поетапно вирішувати проблеми, що перешкоджають переходу до сталого суспільства. В 2003 році на сесії ГА ООН у Нью-Йорку було прийнято тематичну програму заходів для забезпечення сталого розвитку на період до 2017 року, яка базується на дворічних «циклах виконання» окремих завдань.
Концепція сталого розвитку включає три складові: економічну, соціальну та екологічну. Економічна складова базується на теорії максимізації сукупного доходу, який виробляється за умови збереження сукупного капіталу, що виробляє цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів, використання екологічних – природо-зберігаючих, енергозберігаючих та матеріало-зберігаючих технологій, а також відповідних форм капіталу – створеного людиною та природного.
Сучасному суспільству треба створити більш ефективну систему прийняття рішень, що враховує історичний досвід. Людина є суб’єктом розвитку, вона повинна брати участь в процесах, що формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю та реалізації рішень, контролювати їхнє виконання.
Вихідні положення концепції сталого розвитку:
забезпечення природно-екологічної стійкості на основі теорії біотичної регуляції навколишнього середовища;
забезпечення сталого соціального розвитку на основі принципів справедливості і солідарності;
екологізація суспільної свідомості на основі використання системи освіти та засобів масової інформації;
забезпечення тісного міжнародного співробітництва та кооперації для досягнення цілей сталого розвитку.
Таким чином, в усіх основних положеннях сталого розвитку йде мова про перехід від стихійності у діях до керованості дій у всіх економічних та соціальних напрямках [5, 273].
2.3. Очікувані наслідки політики сталого економічного розвитку
За роки, що минули з часу проведення Ріо-де-Жанейрської Конференції, відбулось значне прискорення процесів глобалізації між країнами у галузі прямих іноземних інвестицій, світової торгівлі та на ринках капіталу. Вплив останніх тенденцій в сфері глобалізації на країни, що розвиваються, був нерівномірним. Обмеженій кількості країн, що розвиваються, вдалося, завдяки цій тенденції, стимулювати значний за обсягом приплив зовнішнього приватного капіталу, досягти істотних темпів економічного зростання на основі розширення експорту і забезпечити прискорене зростання обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення.
Однак в багатьох інших країнах, особливо в країнах Африки і найменш розвинених країнах, відзначалися повільні або негативні темпи зростання і, ці країни продовжують залишатися на узбіччі цього процесу. Внаслідок цього, в період до кінця 1995 року, обсяг валового внутрішнього продукту на душу населення в цих країнах, як правило, не збільшувався. В цих і низці інших країн, що - розвиваються, проблеми злиднів, низького рівня соціального розвитку, відсутності належної інфраструктури і капіталу не дозволили скористатися благами глобалізації.
Хоча такі країни продовжують докладати зусилля для забезпечення сталого розвитку і залученню нових інвестицій, їм як і раніше потрібна міжнародна допомога в цій галузі. Зокрема, найменш розвинені країни продовжують значною мірою залежати від офіційної допомоги з метою розвитку, яка призначається для створення потенціалу і розвитку інфраструктури, необхідних для задоволення основних потреб і більш ефективної участі в світовій економіці, що набуває все більш глобального характеру і обсяг якої скорочується.
Між країнами і в самих країнах посилилася нерівність в прибутках, в багатьох країнах загострилася проблема безробіття, і в останні роки швидко збільшується розрив між найменш розвиненими й іншими країнами. Що стосується позитивних моментів, то відбувається зниження темпів зростання чисельності населення в глобальному масштабі, що пояснюється головним чином розширенням базової освіти і охоплення послугами у галузі охорони здоров'я. Очікується, що збереження цієї тенденції призведе до стабілізації чисельності світового населення в середині XXI століття. Був також досягнутий прогрес в наданні соціальних послуг, що проявилося в розширенні доступу до освіти, зниженні дитячої смертності і збільшенні в більшості країн середньої тривалості життя.
Разом з тим велика кількість людей, особливо в країнах, що розвиваються, досі не має доступу до основних соціальних послуг або до чистої води і послуг у галузі санітарії. Скорочення нинішніх диспропорцій в розподілі багатства і доступі до ресурсів як всередині країн, так і між ними, входить до числа найбільш складних завдань, що стоять перед людством.
Незважаючи на зроблені перші кроки в напрямку до сталого розвитку, стан глобального економічного середовища продовжує погіршуватися, і серйозні екологічні проблеми як і раніше безпосередньо пов'язані з соціально-економічними умовами в країнах всіх регіонів. Був досягнутий певний прогрес в таких галузях, як інституційний розвиток, досягнення міжнародного консенсусу, участь громадськості і діяльність приватного сектора, внаслідок чого багато країн досягли успіху в скороченні масштабів забруднення навколишнього середовища і уповільненні темпів деградації ресурсів. Однак в цілому негативні тенденції посилюються.
Продовжують збільшуватися викиди багатьох забруднювачів, особливо токсичних речовин і парникових газів, а також обсяг відходів, що утворюються, хоча в низці промислове розвинених країн обсяг викидів скорочується.
В багатьох країнах, для яких характерні високі темпи економічного зростання і урбанізації, також спостерігається підвищення рівня забруднення повітря і води, що спричиняє все більш серйозні наслідки для здоров'я людей.
Кислотні дощі і транскордонне забруднення повітря, що раніше вважалися проблемою тільки в промислових країнах, стають все більш актуальною проблемою в багатьох регіонах, що розвиваються.
Неадекватність водопостачання і нестача безпечної в санітарному відношенні води відбиваються на становищі все більшої кількості людей в усьому світі, загострюючи для найбідніших верств населення проблеми поганого стану здоров'я і відсутності продовольчої безпеки.
Стан природних ареалів проживання і крихких екосистем продовжує погіршуватися в усіх регіонах світу, що спричиняє зменшення біологічної різноманітності. На глобальному рівні інтенсивність споживання відновлюваних ресурсів, зокрема прісної води, лісів, верхнього шару ґрунту і морських рибних запасів, як і раніше перевищує їх природні темпи відновлення, що, поза всякими сумнівами, неприпустимо і тому вимагає покращення практики їх освоєння.
Говорячи про негативні моменти, треба відмітити, що в багатьох країнах, що розвиваються, однією з основних перешкод на шляху до сталого розвитку залишається заборгованість. Хоча ситуація з заборгованістю в низці країн з середнім рівнем прибутку покращилася, як і раніше, необхідно вирішити проблеми заборгованості бідних країн з великою заборгованістю, на яких ж залишається непосильний тягар зовнішнього боргу.
Взагалі, головною проблемою, що стоїть на шляху впровадження принципів сталого розвитку в світі, є високий ступінь залежності країн, що розвиваються, від розвинутих країн майже у всіх відношеннях. Без їх допомоги у більшості країн світу майже немає шансів успішно та вчасно здійснити перехід. І цей факт є суттєвим недоліком.
Одним з найбільших досягнень світового співтовариства на шляху до сталого розвитку є підвищення активності урядів країн світу та міжнародних організацій в цій сфері. Сто п’ятдесят країн, відповідно до зобов’язань, прийнятих на Ріо-де-Жанейрській Конференції, створили національні комісії або координаційні механізми для подальшої розробки політики і стратегій сталого розвитку в рамках побудови комплексного підходу.
Основні групи країн продемонстрували, яких результатів можна досягти за рахунок реалізації цілеспрямованих заходів, спільного використання ресурсів і досягнення консенсусу. Ці результати свідчать про зацікавленість і участь на низовому рівні[4, 9].
Результатом запроваджених фермерами ініціатив стало вдосконалення методів ведення сільського господарства, що сприяло раціональному використанню ресурсів.
В інших галузях після проведення Конференції Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища і розвитку відбулися значні позитивні зрушення для країн, що розвиваються. Були значно поширені потоки приватних фінансових ресурсів з розвинених країн в обмежене число країн, що розвиваються; крім того, в низці країн докладалися зусилля на підтримку мобілізації внутрішніх ресурсів, в тому числі зусилля з розширення використання економічних інструментів для заохочення сталого розвитку.
Важливим успіхом, досягнутим за період з часу проведення Конференції, є створення Глобального екологічного фонду. Тепер регулярно здійснюється його фінансування та поповнення коштів.
Підсумовуючи досягнення країн, що розвиваються, на шляху до сталого розвитку за період з часу проведення Конференції, потрібно констатувати, що позитивні моменти переважають негативні, процес переходу цих країн на принципи сталого розвитку розпочався. Але його успіх багато в чому буде залежати як від зусиль, що докладаються всередині країн, що розвиваються, так і від міжнародного співтовариства, причому останній фактор буде вирішальним.