4. Власна оцінка опозиційної діяльності в Україні

Я переконана в тому, що влада не лише не вирішує економічні проблеми, але й своїми діями погіршує становище громадян. Влада в першу чергу захищає інтереси великого українського капіталу, тому це є підгрунтям для підтримки політичної опозиції. Разом з тим, чинником, що знижує рівень підтримки опозиційних політичних сил, є низька довіра до політичних партій. Я вважаю, що політичні партії в Україні служать інтересам фінансових і бізнесових структур. Хоча те, яким чином партії, профспілки і громадські організації захищають інтереси громадян, не відповідає належному рівню, тим не менш, я усвідомлюю, що немає інших інституцій, здатних це робити. Безперечно опозиція є необхідною для нормальної життєдіяльності суспільства, тому держава має гарантувати її права. Однак, при тому, що я визнаю необхідність опозиції для демократичного розвитку суспільства, реальний внесок української опозиції в покращання ситуації в країні не видно. Значною мірою це пов’язано з тим, що, діяльність опозиції спрямована насамперед на здобуття влади. Не високим є і рівень виконання українською опозицією її суспільних функцій. Я переконана, що не відбувається сприяння якісному оновленню владної еліти, появи нових, яскравих політичних лідерів, що свідчить про кадрову кризу української опозиції, її слабку здатність висунути та підтримати представників “нової генерації” політиків, носіїв нових суспільних ідей та підходів до вирішення суспільних проблем. Щодо питання про симпатії до опозиційних чи провладних політичних сил я нікому не симпатизую, бо схильна вважати, що ні перша, ні друга не виконують свої суспільні функції. Стосовно критеріїв опозиційності політичних сил, то я думаю, що вважатись опозиційною може партія (блок), яка публічно заявляє про свою незгоду з політикою Президента та виконавчої влади.

Я схиляюсь до думки, що пріоритети провладних і опозиційних політичних сил насамперед полягають у наступному: орієнтація на концентрацію, централізацію і посилення авторитарного характеру влади, підтримка великого капіталу та суспільної еліти за рахунок погіршення становища більшості населення. Я не бачу істотної різниці між провладними та опозиційними парламентськими політичними силами в підході до вирішення питань в усіх сферах суспільного життя. Зростаюча відсутність конструктивної співпраці між владою та опозицією й вказують на те, що відносини влади та опозиції носять конфронтаційний характер. Відповідальність за відсутність співпраці між опозицією і владою громадськість лежить на обох сторонах. А вплив опозиції на прийняття державних рішень є дуже низьким, що суперечить практиці розвинутих демократичних країн. Також, недостатнім є рівень захищеності прав опозиції. Можливо діюча влада вдається до політичних репресій.

Висновки

Запровадження поняття парламентської опозиції потребує встановлення механізмів захисту прав тих фракцій та народних депутатів України, які не входитимуть до складу коаліції. При цьому слід враховувати, що: доцільності у законодавчому визначенні поняття парламентської опозиції не існує, натомість існує потреба у закріпленні гарантій прав тих фракцій і народних депутатів України, які не входять до коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді (парламентської меншості); до основних прав парламентської меншості, які мають гарантуватись чинним законодавством, слід віднести насамперед право на заміщення посад керівників окремих парламентських комітетів, спеціальної комісії з питань приватизації, тимчасових слідчих комісій; опозиція повинна бути рівноправним суб’єктом політичного процесу. Водночас визначення статусу політичної опозиції має передбачати вимоги й до неї самої, передусім вимогу налаштовуватися на конструктивні форми співпраці, не вдаватися до неконституційних способів протистояння, будувати цивілізовані толерантні відносини з владою;повинна мати право висвітлювати свою діяльність на офіційній веб-сторінці Верховної Ради України в мережі Інтернет (на парламентському сайті як мінімум мають міститись відсилання до відповідних веб-ресурсів, в яких міститься критика урядової діяльності та пропонуються альтернативні програми суспільного розвитку) . Необхідно законодавчо врегулювати існування парламентської опозиції в Україні, зокрема, розробити республіканські нормативно-правові акти, що регулюють діяльність парламентської меншості, взаємодію з органами виконавчої влади.

Без сумніву для вітчизняного варіанту найбільш прийнятною є ситуація, коли кількість інститутів парламентської опозиції не буде обмеженою. Ми прийшли до плюроопозиційності - моделі, яка, враховуючи всі особливості української політичної системи, є найбільш оптимальною для України.

Підводячи підсумки, слід наголосити, що протягом усього періоду незалежності України велася робота над творенням власного бачення інституту опозиції у представницькому органі, яка ще і досі не завершена. Невдачі всіх законодавчих спроб, які були зроблені парламентарями у цих пошуках, повязані перш за все з тим, що у більшості з них автори намагалися скопіювати елементи британського досвіду та перенести їх на вітчизняне політичне підґрунтя без врахування особливостей і вагомих відмінностей між двома політичними системами, яскравим підтвердженням чому була і глава 13 Закону України «Про регламент ВРУ» від 10 лютого 2010 року N 1861-VI (до внесення змін ЗУ«Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» від 27 квітня 2010 року N 2157-VI ).

Сьогодні, коли ми вже можемо продемонструвати певні власні напрацювання, здобутки і навіть невдачі у побудові української моделі парламентської опозиції, на представників вищого законодавчого органу покладається завдання подальшого селекційного добору найкращих елементів з інших зарубіжних моделей, які б гармонійно співвідносилися з українськими політичними традиціями, культурою, особливостями її політичної системи загалом, та їх поетапне впровадження у вітчизняну практику, яке як результат в майбутньому зможе вилитися в окремий нормативно-правовий акт .

На основі вищезазначених фактів можна зробити наступні висновки:Існування політичної опозиції є необхідною ознакою демократичних політичних систем, оскільки її поява та розвиток випливають із самої ідеї демократії, яка має передбачати та враховувати всі точки зору, наявні у суспільстві стосовно напрямів державного і суспільного розвитку. Тому політична опозиція є своєрідним віддзеркаленням офіційної влади, яка набуває свого статусу лише в процесі чесної конкурентної боротьби з іншими політичними силами і може бути замінена ними у разі невиконання своїх обіцянок, втрати народної довіри тощо. Внаслідок цього така взаємодія влади та опозиції є важливим свідченням політичного та ідеологічного плюралізму, свободи слова і гарантією забезпечення права громадян брати безпосередню участь у політичному процесі. Це в свою чергу дозволяє визначити рівень демократизації політичної системи, тобто рівень розвитку демократії в країні. Опозиція, як будь-яка галузь політичних відношень має свої плюси та мінуси. До позитивних рис можна віднести таке:

• сприяння відокремленню і відображенню інтересів груп населення, яких не влаштовують пріоритети соціального чи економічного розвитку;

• критика влади та протидія окремим, не досить проробленим рішенням чи діям;

• розвиток опозиції у напрямку критики, контролю та альтернативи дає змогу владним структурам враховувати альтернативні рішення і тим самим зменшувати конфліктність у суспільстві.

Що стосується негативного, то можна зазначити:

• фанатичний опір зближенню з країнами, які мають найновіші технології;

• амбіційні претензії опозиційних лідерів тощо.

Важливим елементом, який дозволяє покращити діяльність опозиції та підвищити ефективність її впливу на виконавчу владу, є нормативне забезпечення функціонування інституту опозиції. При цьому слід звернути увагу на те, що це - одне з прав людини і громадянина.

Література

1. Чичерин Б.Н. Политические мыслители древнего и нового мира. - С-Пб., 1999.

2. Гоббс Г. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданського // Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 т. - М., 1964. - Т. 2.

3. Юм Д. Трактат о человеческой природе, или попытка применить основанный на опыте метод рассуждения к моральным предметам. Трактат о человеческой природе. Книга третья. О морали // Юм Д. Сочинения: В 2 т.: Пер. с англ. - М., 1996. - Т. 1.

4. Кант И. Метафизика нравов в двух частях. 1797 // Кант И. Критика практического разума. - С-Пб, 1995.

5. Опозиція II Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів. - K., 1997.

6. Варзар І.М. Політологічні і історіологічні засади феномена "Політична опозиція" II Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - К., 1996.

7. Новосильцев Н.Н. Государственная уставная граммота Российской Империи // Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М., 1997. - Т. 3: Политическая мысль России: X -первая половина XIX в.

8. Александров Г.Ф. О советской демократии II Антология мировой политической мысли: В 5 т. - М., 1997. - Т. 4: Политическая мысль в России: Вторая половина ХІХ-ХХ в

9. Шелест Д. С, Якубовськии О.П. Політична опозиція в Україні: традиції і сучасність // Політична опозиція: теорія та історія, світовий досвід та українська практика. - K., 1996.

10. Журавський В. Розвиток доктрини українського парламентаризму в XIX - на початку XX ст. // Право України. - 2001. -№5. - С. 37-41.

11. Грушевський М. Наша політика. - Львів, 1911.

12. Грушевський М. Конституційне питання: українство в Росії. - Львів, 1905.

13. Сорос Джордж Утвердження демократії: Пер. з англ. - К.: Основи, 1994. -224 с

14. Скакун О.Ф. М. П. Драгоманов как политический мыслитель. - X., 1993.

15. Вибори як дзеркало протиріч українського суспільства / С. Рябов // Вибори та демократія. - 2004. - №: 2. - С. 76-80

16. С. М. Наумкіна Політична опозиція як форма реалізації політики та вид діяльності // Вісник Одеського національного університету – 04/2008 . – Том 13 Вип.5:Соціологія і політичні науки . – С. 654-660.

17. М.В. Морарь Політична опозиція як невід’ємний компонент демократичного суспільства і правової держави Таврійський державний агротехнологічний університет, Мелітополь, 2014.

18. Центр Разумкова Опозиція в Україні: стан і умови діяльності, відносини з владою,перспективи їх нормалізації, Київ, 2011

19. Д. І. Цимбал, Дослідження інституту опозиції в сучасній Україні, Київ 2013