4. Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах.

У наш час практично всі промислові компанії розвинених країн активізують міжфірмові зв'язки. Виділяють такі основні форми міжфірмового співробітництва, як: • угоди про співпрацю в окремих видах наукової діяльності — «спільна науково-технічна і виробнича діяльність»; • створення спільних підприємств (СП); • угоди про поглинання новаторських малих підприємств (венчурних фірм) великими компаніями з метою одержання нових технологій. Це один із способів зміцнення власної інноваційної бази фірми; * угоди про розподіл між фірмами витрат на НДДКР. Ця форма розвивається у вигляді технічного співробітництва, обміну і передавання технологій, ноу-хау (непатентованих технологічних рішень), виробничого і технологічного досвіду, навчання технічного персоналу, установлення і налагодження устаткування та ін.; • угоди про розподіл відповідальності між компаніями — за сновниками консорціуму; *> угоди про створення науково-технічних альянсів. Консорціум. Це добровільне об'єднання фірм для вирішення конкретної інноваційної проблеми, здійснення проекту, програми, які обіцяють революційні зміни в техніці і технології виробництва. До консорціуму можуть входити підприємства й організації різного профілю та розміру, різних форм власності. Учасники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються вибраному ними виконавчому органу в тій частині діяльності, яка відповідає цілям консорціуму. Після виконання поставлених завдань консорціум може ліквідуватись. Спільні підприємства як вид науково-технічної кооперації активно використовуються учасниками «стратегічного альянсу». Особливість СП у рамках «стратегічних альянсів» полягає в тому, що вони створюються для розробки технологій виробництва і збуту принципово нової продукції. Партнери виконують доповнюючі один одного функції протягом досить тривалого часу, що сприяє їх розвитку.

Кейрецу. У Японії виникла одна з ефективних форм інтеграції підприємств — кейрецу, які існують у вигляді як конгломератів, так і вертикально інтегрованих об'єднань. До складу конгломерату входять компанії, що функціонують у різних сферах економіки, їх діяльність координується банком або торговою компанією. Зв'язок між компаніями у складі конгломерату здійснюється через взаємне володіння акціями один одного, фінансування учасників кейрецу одним банком, використання торговельної компанії кейрецу для маркетингу в інтересах компаній-учасників і виконання спільних проектів, а також для сумісних капіталовкладень у нові технології.

5. Розробка інноваційної стратегії.

І-на С-я – це С-я, націлена на передбачення глобальних змін в економічній ситуації і пошук масштабних рішень, спрямованих на зміцнення ринкових позицій. Види ІС: 1. С-я наступу – вик-ся фірмами які прагнуть досягти лідерства шляхом створення і впровадження нових продуктів. 2. Захисна С-я – спрямована на утримання конкур-х позицій на вже існуючих. Цю С-ю обирають більшість фірм які прагнуть уникнути надмірного ризику. Вони відстають від лідерів та вдосконалюють іх позиції 3. Імітаційна – фірми імітатори які придбали у піонера ліцензію на нововведення або займаються піратством. 4. Залежна – розробляється фірмами-субпідрядниками великих компаній. Характер технологічних змін залежить від політики батьківськї фірми. 5. Традиційна – еф-на для фірм, які зайняли ринкову нішу завдяки унікальності своєї продукції. Фірма не розробляє І-ї а удосконалює форми обслуговування. 6. С-я «за нагодою» - є реакцією керівництва на зовнішні сигнали ринку. І-на діяльність полягає у пошуку інформації щодо поведінки споживачів у нових нішах з нетиповими, але значущими потребами. 7. Змішана – використовується переважно ТНК які працюють у різних сферах бізнесу і на різних ринках.