- •1. Передмова
- •2. Клінічна термінологія і класифікація фібрилляції та тріпотіння передсердь
- •3. Обстеження пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь
- •4. Ведення хворих з фібриляцією передсердь
- •4.1. Стратегія лікування фібриляції передсердь
- •4.2. Стратифікація ризику тромбоемболічних ускладнень і антитромботична терапія
- •4.3. Тактика ведення хворих з пароксизмом фібрилляції передсердь
- •4.4. Контроль частоти серцевих скорочень під час підготовки до відновлення синусового ритму
- •4.5. Відновлення синусового ритму
- •4.6. Електроімпульсна терапія
- •4.7. Підтримуюча антиаритмічна терапія
- •4.8. Організація надання допомоги хворим з фп
- •4.9. Контроль частоти серцевих скорочень при постійній формі фібриляції передсердь
- •4.10. Немедикаментозне лікування фп
- •4.11. Хірургічне лікування фп
- •5. Тріпотіння передсердь
- •5.1. Особливості патофізіології
- •5.2. Клінічні прояви
- •5.3. Діагноз
- •5.4. Лікування
- •5.5. Профілактична антиаритмічна терапія
- •5.6. Антикоагулянтна терапія
- •5.7. Радіочастотна катетерна абляція
- •6. Ведення хворих з фп за наявності супутніх захворювань і синдромів
- •6.1. Ведення хворих з фп при гострому інфаркті міокарда
- •6.2. Ведення хворих з фп на фоні гіпертрофічної чи дилятаційної кардіоміопатії
- •6.3. Ведення хворих з фп при дисфункції щитовидної залози
- •6.4. Ведення хворих з поєднанням фп і передчасного збудження шлуночків
- •6.5. Ведення хворих з фп і легеневими захворюваннями
- •6.6. Рекомендації з профілактики післяопераційної фп
- •6.7. Ведення хворих з фп під час вагітності
- •7. Висновки
4.8. Організація надання допомоги хворим з фп
Від прийняття рішення про початок надання допомоги в стаціонарі чи амбулаторних умовах залежать не лише ефективність та безпека, а й вартість лікування, а також значною мірою – психологічний стан та якість життя пацієнта. Специфічних досліджень та категоричних рекомендацій з цього питання немає; наголосимо, що рішення залежить від національних та регіональних особливостей організації системи надання допомоги кардіологічним хворим. У кожному випадку воно приймається індивідуалізовано, з урахуванням таких факторів:
- стабільність стану гемодинаміки;
- наявність структурного захворювання серця;
- вибір антиаритмічних засобів;
- необхідність в антикоагулянтній терапії.
* Початок лікування в умовах стаціонару доцільний за наявності таких факторів:
- структурне захворювання серця як причина ФП (особливо серцева недостатність і систолічна дисфункція лівого шлуночка);
- нестабільність стану гемодинаміки та виражені клінічні симптоми;
- використання антиаритмічних засобів ІА або ІІІ класу (крім аміодарону) без попереднього досвіду їх застосування у конкретного пацієнта;
- наявність факторів ризику емболій.
* Початок лікування в амбулаторних умовах можливий за таких умов:
- ідіопатична ФП;
- припинення пароксизмів ФП таблетованими формами антиаритмічних засобів при наявності попереднього досвіду їх застосування;
- персистуюча ФП із стабільним станом гемодинаміки при призначенні непрямих антикоагулянтів до виконання кардіоверсії;
- пароксизмальна ФП в анамнезі, адекватна антикоагуляція;
* Подовження лікування в умовах санаторію кардіологічного профілю.
На підставі наказу МОЗ України № 206 від 30.10.1992 року санаторно-курортному лікуванню підлягають хворі з пароксизмальною або персистуючою формами ФП/ТП після відновлення синусового ритму та підбору адекватно протирецидивної терапії.
4.9. Контроль частоти серцевих скорочень при постійній формі фібриляції передсердь
Більшість хворих з постійною формою ФП потребують зниження частоти шлуночкових скорочень (ЧШС). Це зумовлено кількома причинами. По-перше, висока ЧШС може значно погіршувати стан гемодинаміки у пацієнтів з серцевою недостатністю. По-друге, тривала тахікардія здатна призводити до формування серцевої недостатності через виникнення ”тахікардіоміопатії” – зворотної дилятації порожнин серця. Врешті-решт, при ФП часті неритмічні серцеві скорочення звичайно супроводжуються різноманітними відчуттями, які істотно погіршують якість життя пацієнтів.
Оптимальною є частота шлуночкових скорочень (ЧШС) 60-80 на хвилину; проте, на практиці у багатьох пацієнтів зменшення ЧШС у спокої нижче 80 на хвилину виявляється недоцільним і навіть супроводжується погіршенням стану гемодинаміки. ЧШС у хворих з ФП розглядається як контрольована, коли середня ЧШС у спокої не перевищує 80-90 ударів на хвилину, а під час субмаксимального навантаження – 120 на хвилину. При проведенні холтерівського моніторування ЕКГ застосовують додаткові критерії: середньодобова ЧШС не повинна перевищувати 80 на хвилину, до того ж не повинно бути епізодів, коли протягом години середня ЧШС перевищує 100 на хвилину.
Оскільки ЧШС при ФП визначається електрофізіологічними властивостями АВ-вузла, для контролю ЧШС застосовують заходи, спрямовані на зміну цих властивостей. Зниження ЧШС можна досягнути за допомогою медикаментів, які збільшують рефрактерність АВ-вузла та сповільнюють провідність, або радіочастотної модифікації чи абляції АВ-вузла. Серед медикаментів для зменшення ЧШС застосовують серцеві глікозиди, β-адреноблокатори та недигідропіридинові антагоністи кальцію.
Препаратами вибору для зниження ЧШС при ФП до останнього часу вважались серцеві глікозиди. Основні переваги глікозидів полягають в їх позитивному інотропному ефекті, доступності та зручності застосування. Проте, адекватно контролюючи ЧШС у спокої, ці препарати майже повністю втрачають свій ефект при навантаженнях. Основний механізм зменшення ЧШС на фоні застосування серцевих глікозидів – стимуляція парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи. При фізичних навантаженнях та емоційному стресі істотно збільшується активність симпатичного відділу, а це нерідко зумовлює втрату ефекту серцевих глікозидів. Ще одним важливим недоліком цієї групи препаратів є їх вузька терапевтична широта.
Останнім часом реальною альтернативою глікозидам стали β-адреноблокатори та недигідропіридинові антагоністи кальцію. За здатністю сповільнювати ЧШС у спокої вони не поступаються дігоксину, тоді як при навантаженні мають переваги. Вони особливо показані у пацієнтів, в яких ФП поєднується з артеріальною гіпертензією чи ІХС. Зокрема, антагоністи кальцію можна застосовувати у пацієнтів з бронхоспастичним синдромом, порушеннями периферичного кровообігу, цукровим діабетом. З іншого боку, вони протипоказані при систолічній дисфункції, застійній серцевій недостатності, тоді як β-адреноблокатори є стандартними засобами лікування цієї категорії пацієнтів після стабілізації стану гемодинаміки.
У пацієнтів з застійною серцевою недостатністю та ФП препаратом першого вибору для зниження ЧШС є дігоксин. У багатьох випадках виправданим є поєднання двох препаратів, здатних сповільнювати ЧШС, наприклад, дігоксину і β-адреноблокатора.
Таблиця 7. Основні препарати, що застосовуються для зниження ЧСС при постійній ФП.
Препарат |
Добова доза |
Побічні ефекти |
Дігоксин |
0,125-0,375 мг |
Інтоксикація, АВ-блокада, брадикардія. |
Метопролол |
25-200 мг |
АВ-блокада, брадикардія, гіпотензія, бронхообструкція, посилення серцевої недостатності. |
Атенолол |
25-200 мг |
Такі самі, як у атенолола. |
Дилтіазем |
120-360 мг |
АВ-блокада, брадикардія, гіпотензія, посилення серцевої недостатності. |
Верапаміл |
120-360 мг |
Такі самі, як у ділтіазема, а також взаємодія з дігоксином. |
Соталол* |
160-240 мг |
АВ-блокада, брадикардія, гіпотензія, посилення серцевої недостатності, аритмогенні ефекти. |
Аміодарон* |
Насичуюча доза – 600-1200 мг на добу, підтримуюча доза – 200 мг на добу |
Легенева токсичність, порушення функії щитовидної залози, рідко – аритмогенні ефекти, взаємодія з іншими лікарськими засобами. |
____________________
Примітки.
* – препарати резерву
Таблиця 8. Клінічні аспекти вибору оптимального препарату для корекції ЧСС при постійній формі ФП.
Групи препаратів |
Особливо показані |
Небажані чи протипоказані |
Серцеві глікозиди |
Серцева недостатність (в комбінації з β-адреноблокаторами) |
Гіпертрофічна кардіоміопатія, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта |
β-адреноблокатори |
ІХС, артеріальна гіпертензія, серцева недостатність (в комбінації з серцевими глікозидами) |
Синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта |
Недигідропіридинові антагоністи кальцію |
Артеріальна гіпертензія, ІХС |
Серцева недостатність, синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта |
Соталол |
Синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта |
В інших ситуаціях – препарат резерву |
Аміодарон |
Синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта |
В інших ситуаціях – препарат резерву |