Васильєва О.О.

Громадська організація

«Міжрегіональний центр ЛГБТ-досліджень

Донбас-СоцПроект, юрист

Правозастасовчі та організаційні аспекти протидії дискримінації з ознаку сексуальної орієнтації: європейській досвід та національні реалії

Права людини - це визначені нормативно структуровані властивості і особливості буття особи, які виражають її свободу і є невід'ємними і необхідними способами і умовами її життя, її взаємин із суспільством, державою, іншими індивідами.

Пряма дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації –– явище відносно рідке. Проте причина цього не в толерантності суспільства, а в тому що переважна більшість ЧСЧ ретельно приховують свої сексуальні стосунки. Приховання своєї сексуальної орієнтації для більшості українських геїв і лесбійок фактично носить примусовий характер, значно знижує якість їх життя і примушує відчувати себе соціально неповноцінними.

В українському кримінальному законодавстві сексуальна орієнтація не включена в перелік заборонених підстав дискримінації. Це є однією з причин бездіяльності правоохоронних органів у ситуаціях насильства і погрози вжити насильство проти геїв і лесбійнок, пов'язаних з їхнью сексуальною орієнтацією. Тому, особливу роль в захисті прав і свобод від порушення органами державної влади і органами місцевого самоврядування, а так само іншими особами, є органи судової влади, які уповноважені вершити правосуддя в країні.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

(Закон України «Про судоустрій і статус суддів», стаття 7)

Враховуючи значущість прав людини в забезпеченні нормальної життєдіяльності суспільства, особливу увагу слід приділити прийнятій Радою Європи Конвенції «Про захист прав людини і основних свобод. Ратифікувавши Конвенцію, Україна взяла на себе забов'язання привести національне законодавство у відповідність до міжнародно-правових договорів, що є однією з умов членства України в раді Європи та важливим чинником європейської інтеграції. Основний для прав людини принцип, який лежить в основі самих різних конкретних прав, перерахованих в Конвенції, полягає в повазі до гідності і свободи людини. Гідність і свобода людини означають, що людина має бути вільна, самостійно будувати свою долю і той спосіб життя, який вона вважає за найбільш відповідний своєй особистості.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 р. в ч.1 ст.55 Конституції України зафіксована загальна норма, яка позначає право кожної людини звернутися до суду, якщо її права або свободи порушені або порушуються, створені або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші утиски прав і свобод людини. Ця норма зобов'язала суди брати заяви до розгляду навіть у випадках відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду в прийнятті позовних і інших заяв або скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до ст.64 Конституції України не може бути обмежене.

У 1991 р. Україна, отримавши незалежність, відразу прийняла рішення про відміну сталінської статті кримінального кодексу, що передбачало кримінальне переслідування за добровільні сексуальні контакти між дорослими чоловіками. Не зважаючи на те, що пройшло досить багато часу, наявність «інших чоловіків і жінок» продовжує хвилювати суспільну свідомість.. Кількість геїв і лесбійок в суспільстві не залежить від суспільного устрою і строгості моральних норм. Від цих чинників залежить лише положення гомосексуальних людей, їх публічність, доступність необхідної інформації і можливість жити повноцінним життям, можливість бути собою і не відчувати все життя провину або дискомфорт через “дивну схильність”. Тому, ми повинні пам'ятати, що зачіпаючи тему гомосексуальності, ми перш за все, говоримо про права людини, які є універсальними і неподільними. Проте, навіть ті, хто приймає факт існування гомосексуалів, і визнає наявність у них цивільних прав, часто виявляються не готові об'єктивно обговорювати питання дискримінації цих людей через сексуальнц орієнтацію.

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

(Закон України «Про судоустрій і статус суддів», стаття 9)

Конвенція із захисту прав людини і основних свобод не лише проголосила основоположні права людини, але і створила особливий механізм їх захисту. Європейський суд покликаний забезпечувати неухильне дотримання і виконання норм Конвенції її державами-учасниками. Він здійснює це завдання шляхом розгляду і дозволу конкретних справ, прийнятих до провадження за індивідуальними скаргами фізичних осіб, їх групою або неурядовою організацією.

Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права. (Конвенція «Про захист прав людини і основних свобод», стаття 34)

Ратифікація Конвенції і визнання юрисдикції Європейського Суду означає також і те, що діяльність всіх українських органів державної влади, особливо судових, їх рішення і використовувані процедури, так само як і рішення законодавчих органів, не повинні суперечити положенням Конвенції, тим більше, що відповідно до Конституції України вона є складовою частиною української правової системи.

Чинні міжнародні договори, згоди на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

(Конституція України, стаття 9 ч.1)

Окремі громадяни і держави можуть звертатися до Європейського суду з прав людини. На відміну від ряду інших держав Європи, Україна порівняно недавно ратифікувала Конвенцію із захисту прав людини і основних свобод. У нашої країни було не так багато часу, щоб адаптуватися до нової системи цінностей, в якій права людини і громадянина є вищим пріоритетом. Процес звикання до багатьох підходів Європейського суду складний. Деякі його правові позиції можуть виявитися важкими для національної правосвідомості. Тим важливіше якнайповнішна інформація про діяльність цього міжнародного органу. Необхідне систематичне обговорення практики Європейського суду широким колом зацікавлених осіб в режимі публічної дискусії, яка дозволить висвітлити протиріччя в наявній судовій практиці. Корисним буде також освітлення результатів рішень, прийнятих Європейським судом, а також використання цих рішень в практиці українських судових та інших державних органів.

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтаціїі стала привертати все більшу увагу організацій ЄС з 1984 року. Цього року Комітет із соціальних справ Європейського парламенту заслуховував доповідь про дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації на роботі. Найбільш значні зміни в цій області стали відбуватися в основному з 1994 року, коли була складена й прийнята ключова доповідь Комітету Європарламенту з цивільних свобод і внутрішніх справ. Доповідь "Рівні права для геїв і лесбійок" в ЄС більш відома як "Доповідь Рот" за іменем автора, члена Європарламенту від німецької Партії зелених Клаудії Рот. Доповідь детально перерахувала форми дискримінації, з якою стикаються лесбійки і геї в ЄС. За результатами слухання, Парламент ухвалив резолюцію, що закликала Комісію представити в Раду Міністрів рекомендацію про заборону всіх форм дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації.

У згаданій Конвенції виділяються три статті, на яких найчастіше спираються заявники, що захищають права осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Це, перш за все, стаття 8, яка гарантує право на повагу приватного і сімейного життя.