3. Валеологічні аспекти здорового способу життя

Найважливіший компонент у практиці оздоровлення – це просвітницька робота та індивідуальна робота, які спрямовано на формування активної позиції щодо власного здоров’я особистості. Практика оздоровлення передбачає обізнаність людини в питаннях організації здорового способу життя з урахуванням індивідуальних біологічних і психічних особливостей.

– Що розуміється під валеологічними аспектами здорового способу життя?

Людина має безліч потреб на різних рівнях своєї організації, задоволення яких дозволяє зберігати життя і здоров’я. Ці потреби задовольняються інформацією, енергією і речовиною, що надходять у різних формах з навколишнього середовища. Основними формами обміну людини з навколишнім середовищем є харчування, дихання, рух, психічна взаємодія (обмін емоціями і думками). Діяльність, яку спрямовано на задоволення цих форм обміну в різних поєднаннях, забезпечує розмаїтість соціального і біологічного життя людини.

Для збереження здоров’я реалізація процесу обміну людини з навколишнім середовищем повинен відповідати певним вимогам. Система життя, у якій ці вимоги задовольняються достатньою мірою й в оптимальному режимі, що дозволяє зберегти здоров’я на безпечному рівні, одержала назву здорового способу життя. Оскільки люди різні за своїм темпераментом і характером, то і здоровий спосіб життя буде мати свої індивідуальні особливості.

Основоположним валеологічним принципом здорового способу життя є принцип аутентичності. Слово «аутентичність» походить з греко-латинської – autenticus, що значить «справжній, достовірний, відповідний самому собі». Згідно цього принципу, людина вважається здоровою тільки в тому випадку, якщо її образ (стиль) життя за всіма параметрами відповідає індивідуальним генетично детермінованим природним властивостям. Якщо ж існує значна невідповідність між природними властивостями людини і її способом (стилем) життя, тоді виникає схильність до захворювання, а в ряді випадків – сама хвороба.

Принцип аутентичності припускає культурне самовизначення, тобто усвідомлене з’ясування того, наскільки та чи інша загальнокультурна норма відповідає індивідуальним особливостям. Цю думку проілюструємо наступними прикладами.

Як відомо, уявлення про вегетаріанство, як найбільш здоровий спосіб харчування, є розповсюдженим. Але є люди, для котрих споживання тільки рослинної їжі обертається надмірним накопиченням камінців у нирках . І це зрозуміло, адже однією з розповсюджених аномалій обміну речовин є відносна слабкість системи ферментів, відповідальних за утилізацію так званих оксалатів (щавлева кислота і її солі). А в більшості рослинних продуктів оксалатів міститься забагато, тому їх споживання людиною з таким дефектом обміну речовин створює загрозу її здоров’ю. Отже, вегетаріанство не є універсальною дієтичною системою. (Наведений приклад ні в якому разі не слід сприймати як вказівку на необхідність харчуватися тільки продуктами тваринного походження. Навпаки, для більшості людей саме вегетаріанство є найбільш здоровим способом харчування).

Інший приклад – аутотренінг. Досвід пропаганди аутогенного тренування як «загальнокорисного» способу вивільнення нервово-психічної напруги показує, що цей спосіб корекції здоров’я підходить далеко не всім. Фахівці у цій області свідчать, що заняття аутотренінгом явно погіршувало здоров’я тих людей, які за своєю натурою схильні до пониженого артеріального тиску (С. П. Семенов, 1998). І це зрозуміло, тому що соматична основа аутогенного тренування полягає у розслабленні м’язів, адже артеріальний тиск багато в чому залежить від м’язового тонусу. Проте, таке розслаблення м’язів підсилює тенденцію до гіпотонії, тому звичайний аутотренінг є небезпечним для людей, які схильні до зниженого артеріального тиску.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

1. не існує універсального, тобто придатного для всіх людей, здорового способу життя і системи оздоровлення;

2. неоднаковість між людьми суттєва;

3. індивідуальний підхід до культурного самовизначення убік наближення до своїх природних «коренів» – універсальний спосіб зміцнення здоров’я.

Варто визнати, що той чи інший ступінь невідповідності між індивідуальними властивостями людини і її способом життя існують завжди. Тому усвідомлене ставлення до зміцнення здорового способу життя полягатиме у необхідності зменшення цієї невідповідності.

ВАЛЕОПРАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ І МЕТОДИКИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ ФОРМУВАННЮ, ЗБЕРЕЖЕННЮ та ЗМІЦНЕННЮ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Говорячи про принципи здорового способу життя, варто звернути увагу на досвід наших предків. Так, наприклад, особливий інтерес становить тибетський «Рецепт вічної молодості і здоров’я». Наведемо його основні положення:

1. Не лікуй хворобу, лікуй своє життя, не доводь тіло і дух до страждання, живи за законами природи, розуму й міри.

2. Їж багато трав і мало м’яса. Будь травоїдним, не будь кровоїдним.

3. Очищуй тіло від зовнішнього і внутрішнього бруду. Нехай їжа твоя не засмічує тебе.

4. Очищуй душу від похмурих думок і душевного бруду, від заздрості, зла, гордині, зарозумілості. Йди і молитвою очищайся.

5. Одержуй у любові радість і насолоду. Живи за законами любові.

6. Вставай вранці з радістю, лягай спати з посмішкою. Якщо ти радієш, посміхаєшся – значить, ти здоровий.

РЕЖИМ ОБМЕЖЕНЬ І НАВАНТАЖЕНЬ М.М. АМОСОВА

М. М. Амосов усе життя намагався довести медицину до рівня точних наук. З цих позицій він розглядав і проблему здоров’я людини. Кількістю здоров’я він вважав суму резервних потужностей основних функціональних систем. Якщо серце, наприклад, виштовхує в спокої 4 літри крові за 1 хв., а при максимальному навантаженні – 20 л, отже, його «коефіцієнт резерву» дорівнює п’яти. Підвищувати ж резервні потужності можливо тільки за допомогою тренування.

Основними причинами хвороб, на думку М. М. Амосова, є фізична детренованість, переїдання, психічна перенапруга відсутність загартовування, лінощі і жадібність. Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні!

Отже, для здоров’я, насамперед, необхідні достатні фізичні навантаження. Вони потрібні абсолютно всім, причому, як це не парадоксально, при наявних хронічних захворюваннях, особливо! Визначити свою тренованість можна досить простим способом: для цього потрібно нешвидко піднятися на 4-5-й поверх і порахувати свій пульс за 1 хв. Якщо він менше за 100 уд./хв., то це відмінний показник, менше 120 – гарний, менше 140 – задовільний.

Сам М. М. Амосов щодня пробігав, незважаючи на поважний вік, 3-5 км на день. Для здоров’я він вважав за необхідне давати тренувальне навантаження серцево-судинній і дихальній системам. Чим інтенсивніше навантаження, тим менше часу необхідно для досягнення тренувального ефекту. Так, при пульсі 90 уд./хв. потрібно півтори години занять, при пульсі 110 ударів – 40 хв., 120 ударів – 20 хв. і 140 ударів – 10 хвилин.

Саме такий режим приводить до більш ощадливого функціонування життєво важливих систем організму і, насамперед, попереджає від ранньої смерті внаслідок серцево-судинних нападів. Займатися фізичними вправами в тренувальному режимі, на думку М. М. Амосова, необхідно з дитячого віку до глибокої старості, у всякому разі, доти, поки ще літня людина здатна мислити. Якщо остання функція втрачається, то фізична культура марна і, навіть, небезпечна.

Показником ефективності і достатності фізичних тренувань служить пульс у спокійному стані: якщо він менше 50 уд./хв. – це більш ніж добре, від 50 до 65 ударів – гарний показник, від 65 до 75 – посередній. Пульс більший за 75 уд./хв свідчить про слабку тренованість серцево-судинної системи (у молодих людей і жінок наведені показники повинні бути на 5 ударів більше). «Природа милостива: достатньо 20-30 хв. фізкультури в день, але такої, щоб спітніти і щоб пульс подвоївся вдвічі» – говорив М. М. Амосов.

Але, крім серця і легень, обов’язково повинні працювати суглоби і зв’язки – це рятує їх від відкладення кальцію. Гімнастика для здоров’я – це, насамперед, тренування суглобів і зв’язок і меншою мірою – м’язів. М. М. Амосов пропонує дивний за простотою і ефективностю комплекс вправ, який дозволяє до глибокої старості почувати себе енергійним і здоровим.

Ось цей комплекс:

Вправа 1. Лежачи в ліжку і тримаючись за спинку ліжка, закидати ноги нагору так, щоб коліна торкалися чола.

Вправа 2. Стоячи згинатися, торкаючись пальцями чи всією долонею підлоги. Голову нахиляти назад у такт із рухами тулуба.

Вправа 3. Обертальні рухи руками в плечовому суглобі з максимальною амплітудою.

Вправа 4. Згинання тулуба в різні боки, з одночасними поворотами голови праворуч-ліворуч.

Вправа 5. Піднімання рук із закиданням їх за спину, кивки головою вперед.

Вправа 6. Обертання тулуба з максимальною амплітудою рухів. Руки і голова рухаються в такт із тулубом.

Вправа 7. Стоячи, почергове максимальне підтягування ніг, зігнутих у коліні, до живота.

Вправа 8. Сидячи на стільці, зачепитися ногами за край дивана, шафи чи за батарею і відкинутися назад, торкнувшись потилицею підлоги.

Вправа 9. Присідати, тримаючись за спинку стільця.

Секрет полягає в тому, що ці прості вправи виконуються в максимально швидкому темпі по 100 разів кожна! Комплекс займає 25 хв. і містить у середньому до 1000 рухів. Як пише М. М. Амосов: «Не потрібно боятися сотень рухів, вони далеко не компенсують збиток, нанесений цивілізацією природі суглобів».

Говорячи про харчування, М. М. Амосов стверджує, що переїдати і жиріти неприродно, а кишечник також необхідно тренувати, поступово привчаючи його до грубої і сирої їжі. Причому немає необхідності в особливій регулярності щодо харчування, тому що «регулятори тренуються нерегулярністю».

Системі терморегуляції також необхідні фізіологічні стреси. Найкраще загартування – носити легкий одяг, а найкращий захист проти холоду – активні рухи.

Сучасна цивілізація, на думку М. М. Амосова, для здоров’я пропонує більше можливостей, ніж обмежень. Для цього необхідно лише :

• не переїдати;

• легко вдягатися;

• заповнювати брак фізичних навантажень;

• гасити надмірні психічні подразники.

Натомість ми одержуємо порятунок від хвороб, продовження життя, а головне – здоров’я, можливість повноцінно жити і працювати.