- •1. Вступ
- •2. Причини дитячої нервовості
- •3. Темперамент як основа характеру що формується
- •4. Типи неправильного виховання
- •5. Дитячі страхи
- •7. ВалеолоГенНе значення батьківського авторитету
- •8. Висновок
- •9. Додаток
- •Типи неправильного виховання
- •I тип. Неприйняття
- •II тип. Гіперсоціальне виховання
- •III тип. Тривожно-недовірливе виховання
- •IV тип. Егоцентричне виховання
Частина 3. Основні напрямки в практиці формування психічного здоров’я
Метою формування психічного здоров’я є гармонійна, могутня і стійка особистість, яка здатна до соціальної адаптації. В усьому діапазоні валеологічної діяльності процесу формування психіки надається особлива відповідальність, що пояснюється важливістю першого психічного досвіду. Перший психічний досвід – це своєрідна матриця, яка структурує подальше психічне життя індивіда і визначає наступну його поведінку в схожих ситуаціях. При цьому аналогічні психотравмуючі враження накопичуються, підсилюються і можуть створювати «ґрунт» для формування негативної складової того чи іншого типу характеру.
Основні напрямки в практиці формування психічного здоров’я такі:
-
Своєчасна профілактика дитячої нервовості.
-
Усунення факторів ризику для психічного розвитку дитини.
-
Формування цілісного характеру (у межах природних даних) за рахунок максимального розкриття психічного потенціалу дитини.
-
Своєчасна правильна психічна адаптація дитини до соціуму за рахунок здорової психоекології в родині, школі, в інших дитячих середовищах.
-
Гармонізація психосоціального розвитку дитини, особливо в кризові періоди.
-
Підвищення компетентності батьків, вихователів, педагогів щодо формування психічного здоров’я.
Розділ 8. Дитяча нервовість та її профілактика
Любов не вимагає нагороди,
вона сама по собі є джерелом щастя.
Г.Р. ХАГГАРД
1. Вступ
Нервові діти – проблема непроста і надзвичайно актуальна для батьків й фахівців. Поняття «нервовість» – досить широке. До нього відносять надмірну збудливість, дратівливість, плаксивість, вразливість, порушення сну; однак найголовніший негатив нервовості – обтяжливе переживання дитиною почуття власної неспроможності. Одна дитина народжується нервовою, інша такою стає. Існує і категорія проблемних дітей, тобто дітей з несприятливими рисами характеру, які утруднюють адаптацію дитини до життя. Якщо нервова дитина завжди проблемна, то проблемна – не завжди нервова, хоча нервовість нерідко загрожує і їй.
Які ж причини дитячої нервовості?
2. Причини дитячої нервовості
Дитяча нервовість зумовлена як біологічними, так і мікросоціальними причинами, але частіше за все – їх поєднанням.
Біологічні причини – травматичні, інфекційні, токсичні й інші шкідливі впливи на дитячий організм, який формується, при заплідненні, в період вагітності, пологів, у перші місяці або роки життя, а також несприятлива спадковість.
До мікросоціальних причин відносять негативні переживання жінки в період вагітності і в перші місяці після народження дитини, особистісні властивості батьків, негармонійну сім’ю, неправильне виховання й несприятливі умови життя дитини. Часто мікросоціальні причини настільки тісно пов’язані з біологічними, що їх важко розрізнити.
Психічне здоров’я людини великою мірою залежить від порівняно короткого періоду з моменту запліднення до першого галасу новонародженого.
Як відомо, дитячий організм найбільш інтенсивно формується у перші 3-4 міс. внутрішньоутробного розвитку. Так, у період від 3 до 9 тижнів формується серце; від 5 до 9 – верхні й нижні кінцівки; від 8 до 12 – обличчя, очі, вуха, ніс; від 5 до 16 – нирки. У перші 3-4 міс. вагітності активно формується й нервова система. Якщо в цей період жінка хворіла на грип, краснуху, інфекційний гепатит, то з’являється висока ймовірність виникнення вроджених малих аномалій розвитку: низьке стояння повік, асиметрія очних щілин, неправильна форма зіниць, порушення форми черепа, сплющення потилиці, деформація грудної клітки, надмірне оволосіння, гемангіоми і т. д. Зовнішні аномалії розвитку можуть свідчити про наявність невиявлених внутрішніх аномалій, які обтяжують розвиток інтелекту, емоційності, зору, слуху і т. д. При малих аномаліях розвитку потрібно передбачувати нервовість дитини у майбутньому.
Жінка, яка курить, повинна знати, що куріння завдає реальну небезпеку для здоров’я та інтелекту майбутньої дитини. Навіть епізодичне вживання цигарок вагітною жінкою створює певний ризик виникнення малих аномалій розвитку з усіма наслідками, які випливають із цього.
Якщо вагітність супроводжувалася ускладненнями і дитина народилася слабкою, то можуть виникнути серйозні затримки психосоціального розвитку дитини не тільки в період народжуваності але й надалі.
Слабка дитина завжди неспокійна, у неї поганий апетит, вона повільно набирає вагу. Батьки, природно, приділяють їй більше уваги, ніж іншим дітям; вона користується певними поблажками і дуже швидко починає вловлювати особливе до себе ставлення. В результаті, вже з першого року життя у такої дитини формується проблемний характер – малюк, будучи зміцнілим, залишається, як і раніше, не в міру вимогливим, вередливим. Скажімо, він і хоче їсти, але спочатку пожметься, похникає. Кожну дрібницю, він виконує не просто, а з претензією. Батьки стривожені, а дитина досягла бажаного: вона знову в центрі уваги так формується егоїстичність, істеричність.
Сумніви жінки з приводу доцільності народження дитини також негативно відбиваються на розвитку плода і є реальною загрозою виникнення у майбутньому дитячої нервовості.
Наведемо типові ситуації під час вагітності, які можуть спричинити у майбутньому дитячу нервовість.
1. Жінка вагітна, але внутрішньо не готова до материнства, незріла, егоїстична, сама ще грає у сім’ї роль дитини. Природно, малюк внесе в її життя зайві турботи і просто буде їй конкурентом.
2. Жінка вагітна, з радістю повідомила про це чоловіка, а він категорично проти народження дитини. Вирішила: «Буду народжувати». Але вагітність сприйнята конфліктно, і похмура тінь невдоволення вже лягла на дитину. Пізніше батько полюбить дитину, полюбить дитину і свекруха, яка нервувала невістку в період вагітності сварками і докорами. Однак зло здійснилося – у сім’ї росте невропатична, проблемне дитина.
Відомо, що діти, які народилися у гармонійній сім’ї, впевнені в собі й оптимістичні.
Гармонійна сім’я сприяє формуванню у дитини свого роду «психологічного імунітету» до несприятливих впливів середовища. Навіть психічні розлади у дітей, які виховуються у гармонійній сім’ї, скоріше і більш якісно компенсуються.
У гармонійній сім’ї дорослі і діти люблять одне одного безумовно, їхні сімейні ролі взаємодоповнюються, члени сім’ї не ігнорують своїх обов’язків і кожний виконує свої функції. У гармонійній сім’ї відсутні стійкі підгрупи (наприклад, об’єднання матері з сином проти батька або дочки з батьком проти матері). Гармонійна сім’я не ізолює себе від суспільства і не протиставляє себе йому.
Негармонійна сім’я відрізняється від гармонійної порушенням внутрішніх функціональних відносин й характеризується тим, що один з батьків займає надзвичайне, домінуюче положення, а інший – дуже залежне. Інтереси одних членів сім’ї задовольняються за рахунок інших, або один з членів сім’ї ігнорує свою роль і покладає свої обов’язки на іншого. Відсутнє справжнє партнерство. Негармонійна сім’я є головним чинником неправильного виховання дитини, головною передумовою дитячої нервовості.
Виникненню дитячої нервовості сприяють такі особистісні властивості батьків як сенситивність і гіперсоціальність.
Під сенситивністю розуміється підвищена емоційна чутливість, вразливість, образливість, схильність до коливань настрою, а під гіперсоціальністю – загострене почуття відповідальності, обов’язку, трудність компромісів. Контрастне поєднання сенситивності і гіперсоціальності означає наявність внутрішньої суперечності між почуттям і обов’язком, яка сприяє виникненню у дорослої людини морально-етичного конфлікту. Така людина внутрішньо не вільна, що виявляється у захисному характері поведінки, частіше за все – у відсутності відвертості, безпосередності, невимушеності в спілкуванні.
Вищеназвані якості характеру батьків – серйозна перешкода в становленні самостійності дитини, що часто призводить до виникнення дитячої нервовості.