3. Історичний екскурс у психологію мотивації. Основні теоретичні підходи.

Широкий аналітичний огляд розвитку теорій мотивації у зарубіжній психології зробив Х. Хекхаузен у своїй фундаментальній праці “Мотивація і діяльність” [35, с. 56-93].

На основі поглядів Ч.Дарвіна та детерміністичного світогляду сформувалися три основні течії в дослідженнях мотивації: теорія інстинктів, теоретико-особистісний та теоретико-асоціативний напрямки.

Дослідження мотивації у теорії інстинктів започаткував у 1908 році В. Макдаугол, який розглянув інстинкти та потяги, що приводять людську поведінку в дію. Пізніше цей напрямок був представлений у роботах етологів (К. Лоренц, Н. Тінберген). В результаті їх досліджень було виділено такі характеристики інстинктивної поведінки, як стереотипність і незалежність від научіння та участь у збудженні внутрішніх процесів.

Розробку проблем мотивації у теоретико-асоціативному напрямку можна поділити на дві лінії: психологія научіння та психологія активації. Лінію психології научіння пов’язують, перш за все, з іменем Е.Л. Торндайка, який створив експериментальну психологію научіння. У цьому напрямку також працювали К.Л. Халл, який виявив і дослідив два компоненти, що визначають поведінку (мотиваційний і асоціативний) та К.У. Спенс, який вперше в лінії психології научіння досліджував індивідуальні особливості мотивів, вивчав їх вплив на досягнення в научінні і цим стимулював дослідження у напрямку психології мотивації. Для усіх представників напрямку психології научіння характерним є те, що вони намагалися пояснити розвиток мотивації з допомогою ситуаційних факторів, а не диспозиційних особистісних характеристик. Лінію психології активації представляють, перш за все, роботи І.П. Павлова та В.М. Бєхтєрєва – засновників вчення про умовні рефлекси та рефлексології. Спільними для всіх представників лінії психології активації є такі принципи: орієнтація на дані нейрофізіології та теорії мозкової діяльності; розробка найбільш загальних положень про активацію та управління поведінкою; значну роль у розробці теорій психології активації відіграють афекти та емоції; спрямованість на виявлення тих особливостей подразника, які активують поведінку.

Розробка проблем мотивації у теоретико-особистісному напрямку почалася з робіт Н. Аха та З. Фрейда. Зусилля Н. Аха були спрямовані на те, щоб виявити існування “детермінуючих тенденцій”, а З. Фрейда – підсвідомого. Їх роботи суттєво вплинули на дослідження К. Левіна, який намагався пояснити поведінку, виходячи з існуючого на даний момент актуального поля психологічних сил, які впливають на особистість і визначають її поведінку. Дослідження цих вчених стимулювали подальші дослідження мотивації у роботах В. Вроома, Г. Мюррея та інших.

С тьопін: Класичний тип наукової раціональності, центруючи увагу на об'єкті, прагне при теоретичному поясненні і описі елімінувати все, що відноситься до суб'єкта, засобів та операцій його діяльності. Така елімінація розглядається як необхідна умова отримання об'єктивно-дійсного знання про світ. Цілі та цінності науки, що визначають стратегії дослідження та способи фрагментації світу, на цьому етапі, як і на всіх інших, детерміновані домінуючими в культурі світоглядними установками і ціннісними орієнтаціями. Але класична наука не осмислює цих детермінацій.

Схематично цей тип наукової діяльності може бути представлений таким чином:

Некласичний тип наукової раціональності враховує зв'язок між знаннями про об'єкт і характером засобів і операцій діяльності. Експлікація цих зв'язків розглядається в якості умов об'єктивно-істинного опису та пояснення світу. Але зв'язки між внутрішньонауковими і соціальними цінностями і цілями як і раніше не є предметом наукової рефлексії, хоча імпліцитно вони визначають характер знань (визначають, що саме і яким способом ми виділяємо і осмислюємо у світі).

Цей тип наукової діяльності можна схематично зобразити в наступному вигляді:

Постнекласичний тип раціональності розширює поле рефлексії над діяльністю. Він враховує співвіднесеність одержуваних знань про об'єкт не тільки з особливістю засобів і операцій діяльності, але і з ціннісно-цільовими структурами. Причому експлікується зв'язок внутрішньонаукових цілей з позанауковими, соціальними цінностями та цілями.

Цей тип наукового пізнання можна зобразити за допомогою такої схеми: