Лекція 1 теоретичні основи управління інноваціями

План лекції:

1. Економічна сутність інновацій та їх класифікація.

2. Характеристика інноваційної діяльності та інноваційного процесу.

3. Мета та завдання управління інноваціями

1. Теорія інноваційного розвитку почала розвиватися приблизно з середини ХІХ ст., коли такими вченими як Х. Кларк, В. Джевонс, К. Маркс було зроблено перші спроби обґрунтувати циклічність розвитку економіки. В кінці ХІХ ст. видатний український економіст М.І. Туган-Барановський, дослідивши промислові кризи в Англії, визначив, що величина попиту на капітал залежить від технічного прогресу. У 20-х роках ХХ ст. його учнем М.Д. Кондрат’євим було обґрунтовано теорію довгих хвиль, рушійною силою яких є кластер взаємодоповнюючих базових інновацій. Кондрат’єв відмічає, що НТП розвивається у вигляді коливання хвиль з циклами протяжністю приблизно в 50 років.

На сьогодні виділяють 6 довгих хвиль або технологічних укладів:

1) перша хвиля (1785-1835р.р.) – у циклі вирішальне значення мали інновації та зрушення у текстильній промисловості та виробництві чавуну, використання енергії води;

2) друга хвиля (1830-1890р.р.) – важливу роль відіграло будівництво залізничного транспорту та механічного виробництва у всіх галузях на основі парового двигуна;

3) третя хвиля (1880-1940р.р.) – базується на використанні у промисловості електричної енергії, розвитку важкого машинобудування, нові відкриття в галузі хімії. Були впроваджені радіозв’язок, телеграф, автомобілі, літаки, розпочато застосування кольорових металів, алюмінію;

4) четверта хвиля (1930-1990р.р.) – сформувався уклад, який заснований на подальшому розвитку енергетики із використанням нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв’язку, нових синтетичних матеріалів. З’явились і розповсюдились комп’ютери і програмні продукти для них;

5) п’ята хвиля (1985-2035р.р.) – характеризується досягненнями в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, освоєння космічного простору. Здійснюється на основі Інтернету тісний зв’язок в області технології, контролю якості продукції, організації поставок.

6) початок шостої хвилі пов’язують з розробками в галузі нано- та біотехнологій.

Десять технологій, які можуть змінити світ

Бюлетень Technology Review, що видається Масачусетським Технологічним Інститутом, опублікував перелік 10 перспективних технологій, які можуть вплинути на людське суспільство.

1. Технологія «порівняльної взаємодії». Суть ідеї — визначити, яким чином різні складові кліток організму взаємодіють одна з одною, виявити «канали» подібної взаємодії й використати ці знання в медицині, сільському господарстві,біохімії й ін.

2. Наномедицина — теоретично дозволяє доставляти лікарські засоби безпосередньо у хвору клітку.

3. Епігенетика — дозволяє, наприклад, визначати наявність онкологічного захворювання на основі генетичного тесту.

4. «Когнітивне радіо«. Суть ідеї: безприкладний розвиток бездротового зв'язку викликає нову проблему — перешкоди. Щоб дозволити всім стільниковим телефонам, комп'ютерам, підключеним до бездротового Інтернету, радіостанціям і т.д. працювати успішно й не заважати один одному, варто використати весь радіодіапазон, а, крім того, «навчити» електронні пристрої аналізувати ситуацію й вибирати найбільш підходящий спосіб і протокол зв’язку.

5. «Ядерне перепрограмування«. Дозволяє клонувати будь-які клітки, використовуючи будь-які джерела біологічного матеріалу.

6. «Дифузійне зображення». Дозволяє використати технології сканування головного мозку для діагностики й, можливо, лікування важких захворювань, таких, як шизофренія, хвороба Альцгеймера й ін.

7. «Безпечний Інтернет». Дозволяє вберегти користувачів Інтернету від розголошення особистої інформації.

8. «Нанобіомеханіка» — розглядає людське тіло як машину й аналізує процеси механічної взаємодії окремих кліток.

8. «Бездротовий Всесвіт» потенційно дозволить різним електронним пристроям «спілкуватися» один з одним: наприклад, електронний «мозок» одного автомобіля зможе зв’язуватися з «мозком» іншого й запобігати можливої аварії.

10. «Кремній, що розтягується». Сучасна електроніка заснована на використанні кремнію — нова технологія ставить перед собою задачу створити нові види й форми цієї речовини, що дозволить зробити революцію в інформаційних технологіях.

Отже, у сучасній економічній думці виділяють такі основні етапи розвитку теорії інновацій :

1) теорія довгих хвиль М.Д. Кондрат’єва – визначено інновації як рушійний фактор довгострокового економічного циклу. Саме впровадження базових (радикальних) новацій є стимулом для нової хвилі піднесення;

2) класична теорія нововведень – Й. Шумпетер, В. Зомбарт, В. Мітчеріх – обґрунтовано роль підприємницької діяльності у впровадженні інновацій („нових комбінацій”) ;

3) неокласична теорія інновацій – Г. Менш, Б. Твісс, Е. Менсфілд, Р. Фостер – доведено, що інноваційний розвиток відбувається не безперервно, а дискретно у формі періодичного S-подібного руху;

4) теорія прискорення (теорія інноваційного підприємництва) – дослідження розвитку інноваційних процесів ґрунтується на дослідженні моделі інноваційного підприємництва в США;

5) соціально-психологічна концепція інновацій – Х. Барнет, Є. Вітте, Е. Денісон – провідне місце займає дослідження людських відносин в управління інноваційним розвитком, методів мотивації інноваційної активності та протидії опору змінам.

У світовій економічній літературі немає однозначного визначення інновацій.

Вперше терміни „інноваційний процес”, „нові комбінації”, „нововведення” були використані Й. Шумпетером у праці „Теорія економічного розвитку”. Він трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену підприємницьким духом¹.

Сучасна методологія системного опису інновацій в умовах ринкової економіки базується на міжнародних стандартах. Для координації дій зі збирання, обробки й аналізу інформації про науку й інновації у рамках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) була створена група експертів з показників науки і техніки, яка розробила „Керівництво Фраскаті” – „Запропонована стандартна практика для обмежень і експериментальних розробок”².

Згідно цього документу інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав втілення у вигляді нового чи вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку нового чи удосконаленого процесу, використовуваного в практичній діяльності, або в новому підході до соціальних послуг.

Методика збирання даних про технологічні інновації базується на „Керівництві Осло”, рекомендаціях розроблених ОЕСР спільно з Фондом розвитку промисловості країн Північної Європи³.

В Україні поняття інновацій визначено у ЗУ „Про інноваційну діяльність”: інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери⁴.

Першу класифікацію інновацій розробив Й Шумпетер. Він виокремив п’ять типів інновацій:

1) виробництво невідомого споживачам нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;

2) впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове наукове відкриття або новий підхід до комерційного використання продукції;

3) освоєння нового ринку збуту певною галуззю промисловості країни, незважаючи на те, існував цей ринок раніше чи ні;

4) залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів, незалежно від того, існували ці джерела раніше чи ні;

5) впровадження нових організаційних форм ⁵.

На сьогодні виділяють дуже велику кількість підходів до класифікації інновацій, тому розглянемо лише найбільш суттєві з них.

1. Залежно від сфери застосування інновації поділяються на:

- продуктові – створення нових товарів або послуг, які орієнтуються на попит, що формується;

- технологічні – вдосконалення методів виробництва існуючих товарів (послуг);

- ринкові – вироблення нових методів діяльності на ринку;

- організаційні – вдосконалення організаційних структур, управління підприємствами⁶.

Слід відміти відмінності американської та японської систем інновацій: у США 1/3 всіх інновацій становлять процесні, а 2/3 продуктові, а в Японії – зворотне співвідношення.

2. За ступенем новизни:

- базові (радикальні) – новий спосіб виробництва або раніше невідомий продукт, які започатковують чи дають імпульс розвитку нової галузі;

- поліпшувальні – реалізують інноваційний потенціал базової інновації, дають змогу поширювати і вдосконалювати нові моделі машин і матеріалів, поліпшувати параметри продукції тощо;

- псевдоінновації – інновації, які здійснюються з метою затримання зниження норми прибутку і продовження життєвого циклу товару (зміна дизайну, способу пакування тощо)⁷.

2. Інноваційна діяльність – діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів та послуг⁸.

Поняття інноваційної діяльності закріплено законодавчо у ЗУ „Про інноваційну діяльність” та Господарському кодексі України (законспектувати).

Об’єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми та проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Згідно Господарського кодексу України розрізняють наступні напрями інноваційної діяльності:

- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

- технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології⁹.

Поняття інноваційної діяльності тісно пов’язано з інноваційним процесом, але інноваційний процес за своїм економічним змістом є ширшим поняттям і охоплює усі всі стадії створення, комерціалізації та дифузії інновацій, а інноваційна діяльність – це дії людей, спрямовані на створення чи впровадження інновації на певній стадії інноваційного процесу.

Загальна схема інноваційного процесу представлена на рис.1:

Рис. 1. Схема інноваційного процесу

Фундаментальні дослідження спрямовані на вивчення теоретичних засад процесів чи явищ. Поштовхом до їх проведення є гіпотеза, яка потребує підтвердження. Результатом фундаментальних досліджень можуть бути відкриття або винахід.

Прикладні дослідження. Вони визначають напрям прикладного застосування знань, здобутих у процесі фундаментальних досліджень. Їх результатом є нові технології, матеріали, системи.

Конструкторські та експериментальні дослідження спрямовані на розроблення, проектування, виготовлення та випробування дослідних зразків нової техніки, технології чи нового продукту.

Комерціалізація новинки – це етап впровадження у виробництво нового продукту, розроблення програми маркетингу та просування новинки на ринок.

Дифузія інновацій (трансфер технологій) - передача права на виготовлення нового продукту, шляхом придбання відповідної ліцензії.

Отже, інноваційний процес можна розглядати як комплекс послідовних дій, внаслідок яких новація розвивається від ідеї до конкретного продукту (послуги, технології тощо) і поширюється під час практичного використання.

Характеристика еволюції моделей інноваційного процесу за Росвеллом¹⁰

Період	Тип моделі	Схематичне зображення	Основні риси	Примітка
1950-1965р.р.	лінійна („технологічного поштовху”)		- провідну роль відіграють наукові установи - чим більше інвестицій у наукові дослідження більше нових продуктів	- не враховує зв’язки між окремими ланками; - не передбачає механізму зворотного зв’язку; - не враховує інші джерела ідей;
1965 1975р.р.	лінійна („ринкового витягування”)		- зорієнтована на потреби ринку - провідну роль відіграє ринок
1975-1985р.р.	лінійна зі зворотніми зв’язками (взаємодії)		- враховує маркетингові, ринкові та технічні фактори; - описує різні джерела інновацій (наукові дослідження, потреби ринку, існуючі знання, власний досвід) та пов’язані з ними входи знань протягом усього процесу;	- ігнорує інституціональне середовище, в якому протікає інноваційний процес;
1985-1995р.р.	інтегрована		- передбачає створення між функціональних робочих груп; - паралельність здійснення етапів інноваційного процесу;	- існує імовірність втрати знань та інформації, які було отримано наприкінці попередньої фази;
1995-наш час	сітьова		- більш висока системна інтеграція; - гнучка організаційна структура; - ефективні зовнішні канали зв’язку; - акцентування на стратегічних взаємозв’язках між фірмами	на сьогодні вважається найбільш досконалою

3. Інноваційний менеджмент – це планування, організація, мотивація та контроль процесів розробки та впровадження новацій на об’єктах різного рівня, спрямовані на досягнення інноваційних цілей цих об’єктів.

Завдання управління інноваціями:

1) розробка інноваційної стратегії розвитку підприємства;

2) створення організаційно-виробничої структури та структури управління інноваційною діяльністю;

3) планування організації процесів розробки або впровадження інновацій;

4) контроль за здійсненням інноваційної діяльності на підприємстві;

5) підбір і розміщення кадрів, створення творчої атмосфери та мотивації інтелектуальної праці;

6) спостереження й оцінювання світових тенденцій науково-технічного розвитку¹¹.

В теорії управління інноваціями виділяють чотири етапи або чотири покоління розвитку НДДКР. Відлік управління інноваціями у сучасному його розумінні пов’язують з появою перших лабораторій, підрозділів НДДКР у великих компаніях. Так у ХІХ столітті, в 1867 році у німецької компанії BASF з’явилась перша промислова лабораторія з розвитку технології фарбування. У 1876 Томас Едісон заснував дослідницьку лабораторію, яку можна вважати прототипом корпоративного управління дослідженнями та розробками індустріальної епохи. За Едісоном науково-дослідні лабораторії почали з’являтися у багатьох корпораціях у всьому світі: 1900р. – Дженерал Електрік, 1911р. – Белл, 1913р. – Кодак.

На першому етапі (1900-1950р.р.) керівництво науково-дослідними роботами здійснювали самі вчені. Вони ж відповідали за відбір і виконання дослідницьких проектів. Загальновизнано, що одним з самих успішних проектів того часу виявилась робота компанії Дю Понт зі створення у 1939 нейлону. Протягом наступних 50 років нейлон приніс компанії від 20 до 25 млрд. дол.

На другому етапі (1950-1970р.р.) корпоративні менеджери усвідомили необхідність управління науково-дослідною діяльністю. Тепер компанії зосередили свою увагу на тих проектах, які насамперед відповідали цілям бізнесу.

На третьому етапі з розвитком НТП (1970-1990р.р) відбувається зростання промислових НДДКР. Відповідно зростають витрати на науково-дослідницьку діяльність. Тепер вкладення у розробку продуктових та процесних інновацій починають складати все більшу частку корпоративних витрат. Перспективи компаній все більше залежать від успішної роботи науково-дослідних підрозділів. Для того щоб знизити ринкову та часову невизначеність, компанії почали формувати збалансований бізнес-портфель, спрямований на раціональний розподіл прибутку та ризику між видами продукції, що випускаються, та перспективними продуктовими інноваціями. Науково-дослідні проекти почали відбирати на основі портфельних матриць, аналізу конкурентоздатності та життєвого циклу. Підприємства пропонували на ринок нові продукти на основі маркетингових досліджень.

На четвертому етапі потреби клієнтів та технічні можливості отримують одночасний розвиток. Застосовується спільна участь у розробці нової продукції як виробників, так і покупців, постачальників та інших зацікавлених осіб. Така спільна діяльність повинна починатися ще на етапі розробки інновації.