148

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра екології і фізики

А.С. Толстих

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

(Модуль 2 Безпека життєдіяльності. Модуль 3 Цивільна оборона)

Конспект лекцій

для студентів всіх спеціальностей

денної і заочної форми навчання

Донецьк 2010

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Кафедра екології і фізики

А.С. Толстих

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

(Модуль 2 Безпека життєдіяльності. Модуль 3 Цивільна оборона)

Конспект лекцій

для студентів всіх спеціальностей

денної і заочної форми навчання

Затверджено на засіданні кафедри

Екології і фізики

Протокол № 9 від 4.01.2010 р.

Донецьк 2010

ЗМІСТ

стор.

МОДУЛЬ 2 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ…………………………..3

Лекція 1 «Основні поняття і визначення БЖД» ………………………...3

Лекція 2 «Система «Людина-техніка-середовище»»…………………….8

Лекція 3 «Ознаки виникнення небезпеки. Джерела і

типи небезпеки»………………………………………………….18

Лекція 4 «Негативні фактори середовища перебування»……………….22

Лекція 5 «Надзвичайні ситуації мирного і воєнного часу»…………….34

Лекція 6 «Засоби захисту людини від негативних факторів»…………..41

МОДУЛЬ 3 ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА …………………………………….53

Лекція 7 «Основи законодавства України в сфері

цивільного захисту»…………………………………………….53

Лекція 8 «Організація захисту населення»……………………………….70

Лекція 9 «Моделювання сценаріїв виникнення НС і

оцінка обстановки»……………………………………………...80

Лекція 10 «Радіаційно-хімічний захист населення в

надзвичайних ситуаціях»………………………………………104

Лекція 11 «Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій»………………115

Лекція 12 «Державне керування і нагляд за БЖД»………………………140

Література ………………………………………………………………….147

МОДУЛЬ 2 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

ЛЕКЦІЯ 1

«ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ВИЗНАЧЕННЯ БЖД»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

• Функції, мета і завдання БЖД

• Об'єкти вивчення БЖД і стійкий розвиток суспільства

Функції, мета і завдання БЖД

БЖД повинна виконувати складний соціально-педагогічний процес із відповідними функціями - освітньої, виховної та психологічної.

Метою освітньої функції є забезпечення знаннями про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, їхніх властивостях, можливому впливу на життя та здоров'я людей і сформуванні необхідних умінь і навичок для їхнього запобігання й ліквідації, захисту людей і навколишнього середовища.

Мета виховної функції - формування у студентів нового наукового світогляду, активної соціальної позиції, творчого мислення при рішенні виробничих і побутових проблем.

Психологічна функція складається у формуванні психологічної готовності до безпечної діяльності в умовах сучасного техногенного середовища.

Головні цілі БЖД полягають:

- у формуванні в людини свідомого й відповідального відношення до питань особистої та колективної безпеки;

- навчанні людини здатності розпізнавати й оцінювати потенційні загрози;

- визначенні шляхів надійного захисту від небезпек;

- умінні надання допомоги собі та постраждалим;

- у навичках оперативної ліквідації наслідків небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Науковим змістом дисципліни є - теоретичні основи БЖД людини в системах "людина - навколишнє природне середовище", "людина - техніка - середовище".

Предмет розглядає:

- загальні питання безпеки;

- взаємодію людини з навколишнім середовищем;

- основи фізіології та раціональних умов роботи;

- анатомо-фізіологічні наслідки дії на людину небезпечних і шкідливих факторів та причини їхнього формування;

- ідентифікацію небезпечних і шкідливих факторів впливу надзвичайних ситуацій;

- способи й методи підвищення безпеки технічних засобів і технологічних процесів;

- основи проектування та використання екобіозахисної техніки;

- методи дослідження стійкості функціонування об'єктів і технічних систем у НС;

- прогнозування НС;

- розробку дій для захисту населення і виробничого персоналу та ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих;

- правові, нормативно-технічні й організаційні основи БЖД;

- контроль і керування умовами життєдіяльності.

Завдання дисципліни "Безпека життєдіяльності" полягають у навчанні:

- ідентифікації потенційних небезпек, визначенні розміру та імовірності їхнього прояву;

- визначення небезпечних, шкідливих і вражаючих факторів;

- прогнозування можливості та наслідків впливу негативних факторів на організм людини;

- використання нормативно-правової бази захисту особи й навколишнього середовища;

- розробки заходів і застосуванню засобів захисту від дії небезпечних факторів;

- запобігання НС, а у випадку їхнього виникнення прийняттю адекватних рішень і виконанню дій, спрямованих на їхню ліквідацію;

- використанню у своїй практичній діяльності суспільно-політичних, соціально-економічних, правових, технічних, природоохоронних, медико-профілактичних і освітньо-виховних заходів.

Безпека життєдіяльності - це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного напрямку, що вивчає загальні закономірності виникнення загроз, їхні властивості та наслідки впливу на організм людини, основи захисту здоров'я, життя людини і середовища проживання від цих ризиків, а також розробку і реалізацію відповідних засобів і заходів щодо створення і підтримки здорових і безпечних умов життя та діяльності людини.

БЖД, як наука, розглядає проблеми охорони здоров'я і безпеки людини в навколишньому середовищі, розкриває небезпечні та шкідливі фактори, розробляє методи й способи захисту людини шляхом зниження небезпечних і шкідливих факторів до припустимих значень, розробляє способи ліквідації наслідків небезпечних і надзвичайних ситуацій.

Об'єкти вивчення бжд і стійкий розвиток суспільства

Об'єктами вивчення БЖД як науки є людина і суспільство, навколишнє середовище та процес взаємодії людини з ним і виникаючі при цьому небезпеки.

Предметами вивчення БЖД є фізіологічні й психологічні можливості людини, формування безпечних умов існування, їхня оптимізація й т.д.

Сталий розвиток суспільства - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження та поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей всіх поколінь.

Наука БЖД розглядає сталий розвиток суспільства не тільки з позиції сприяння економічного росту, але і як створення системи справедливого розподілу результатів цього розвитку, поновлення навколишнього середовища, що, у свою чергу, приводить до росту можливостей людства в цілому й людини зокрема.

Такий розвиток повинен розглядати людину як центральну фігуру, орієнтовану на збереження природи.

Найбільше економічно розвинені країни в основному завершили перехід до високопродуктивної ресурсозберігаючої економічної діяльності, що створює достатні умови для рішення складних екологічних і соціальних завдань. Головними факторами сприяння цьому стали:

- структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних і безвідхідних технологій;

- значні обмеження на використання власних природних ресурсів.

Проблеми сталого розвитку є особливо важливими для України, що на даний час переживає еколого-економічну кризу.

В Україні продовжує зберігатися екстенсивний тип розвитку економіки, що веде до нераціонального використання природних ресурсів і деградації середовища проживання людей, характерні глибинні диспропорції загальнодержавних і регіональних економічних інтересів, невідповідність між розміщенням природно-ресурсного і соціально-економічного потенціалу, зростаюча науково-технічна й технологічна відсталість.

В Україні, яка має сприятливі умови життя, паралельно розвиваються й негативні процеси і явища - підсилюються радіаційне, хімічне, теплове та інші види забруднень, що значною мірою впливають на якість життя людини, його здоров'я й тривалість життя.

В 1998 році Верховною Радою України були схвалені "Основні напрямки державної політики України в області охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки". Проголошена національна екологічна політика базується на органічному об'єднанні рішення економічних і екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для рішення екологічних проблем на ґрунті:

- усвідомлення стану екологічної безпеки та формування мотивацій для рішення природоохоронних проблем на національному, регіональному, місцевому і об'єктовому рівнях;

- формування реальних економічних можливостей для реалізації природоохоронної політики;

- розробки та впровадження екологічно обґрунтованої стратегії регулювання природокористування;

- інтеграції національної політики регулювання екологічної безпеки в європейський і світовий екологічний процес.

В Україні сталий розвиток вможлив тільки на основі інтенсивної економіки, шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів (людських, природних, геополітичних), структурно-технологічної трансформації виробництва.

ЛЕКЦІЯ 2

«СИСТЕМА «ЛЮДИНА-ТЕХНІКА-СЕРЕДОВИЩЕ»»

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

• Фізіологічні особливості людини

• Психологічні особливості людини

Фізіологічні особливості людини

Будова і властивості аналізаторів

Інформація про навколишній світ сприймається органами почуттів людини, передається в мозок, де вона аналізується й синтезується, після чого мозок видає відповідні команди виконавчим органам. Тому необхідно мати поняття про будову органів почуттів і їхній взаємодії з навколишнім середовищем та один з одним.

У цей час використається ряд термінів близьких за значенням: "органи почуттів", "аналізатори", "аферентні системи", "сенсорні системи". Розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів). При виявленні небезпеки домінуючими виступають зоровий, слуховий і шкірний аналізатори. Інші виконують допоміжну функцію. Однак, у сучасному світі існує ряд небезпечних факторів не реєструються природними аналізаторами - це іонізуючі випромінювання, НВЧ-випромінювання й т.д..

Будова аналізаторів. У цілому аналізатори являють собою сукупність взаємодіючих утворень периферичної та центральної нервової системи, які здійснюють сприйняття і аналіз інформації про навколишнє середовище та про процеси усередині організму. Всі аналізатори мають на своїй периферії сприймаючі апарати - рецептори, у яких і здійснюється перетворення енергії подразника в процес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чутливим) нейронам і синапсам (контактам між нервовими клітками) сигнали надходять у центральну нервову систему. Розрізняють наступні основні види рецепторів: механорецептори, що сприймають механічну енергію (до них належать рецептори слуховий, вестибулярної, рухової, тактильної, частково вісцеральної чутливості); хеморецептори - нюх, смак; терморецептори, які має шкірний аналізатор; фоторецептори - зоровий аналізатор.

Кожний рецептор виділяє з безлічі впливів зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник.

Властивості аналізаторів. Всі аналізатори, завдяки своїй однотипній будові, мають загальні психофізіологічні властивості.

1. Надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників. Кількісною мірою чутливості є найменша гранична інтенсивність відчуття.

2. Абсолютну, диференціальну та оперативну границі чутливості до подразника. Абсолютна границя має верхній і нижній рівні. Нижня абсолютна границя чутливості - це мінімальна величина подразника, що викликає відчуття. Верхня абсолютна границя - максимально допустима величина подразника, що не викликає у людини болю. Диференціальна чутливість визначається найменшою величиною, на яку варто змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття.

3. Здатність до адаптації, тобто можливість пристосовувати рівень своєї чутливості. При високій інтенсивності подразників чутливість знижується і навпаки.

4. Здатність до тренування. Дана властивість виражається як у підвищенні чутливості, так і прискоренні адаптації.

5. Здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника. Тривалість послідовного образа значно залежить від інтенсивності подразника.

6. Взаємодія аналізаторів, що дає можливість одержання повної інформації про навколишнє середовище.

Характеристика основних аналізаторів БЖД

Зоровий аналізатор. Більше 90 % інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає в результаті впливу електромагнітних хвиль на рецепторні структури зорового аналізатора (сітківки ока). Характерною рисою зорового аналізатора є відчуття спектрального складу світлового випромінювання.

Зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію, вона може тривати до 8-10 хвилин. Щодо сприйняття об'єктів, у тривимірному просторі розрізняють поняття "гострота зору", "глибина зору", "поле зору".

Зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики: інерцію зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії та ін.), що говорить про участь у процесі нашого мислення.

Слуховий аналізатор - реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Коливання повітря, що діють із певною частотою, характеризуються періодичними проявами областей високого і низького тиску та сприймаються нами як звуки.

Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і розпізнавання звукових образів. Допоміжний апарат периферичної частини аналізатора - вухо. Розрізняють зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє вухо (молоточок, ковадло і стремена) і внутрішнє вухо (де розташовані рецептори, які сприймають звукові коливання).

Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 20 Гц (Герц) до 20 кГц.

Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звуку існує спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел (дБ).

Шкірний або тактильний аналізатор. Тактильна чутливість зобов'язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.

У шкірі розрізняють три прошарки: зовнішня (епідерміс), з'єднально-тихорєцька (власне шкіра - дерма) і підшкірна жирова клітковина. У шкірі перебуває багато нервових волокон і нервових закінчень, розподілених вкрай нерівномірно, що забезпечують різним ділянкам тіла, різну чутливість. Наявність на шкірі волосяного покриву значно підвищує чутливість тактильного аналізатора.

Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у результаті чого виникає рецепторний потенціал і поява нервового імпульсу. Цей імпульс (або порушення нервового імпульсу), що несе інформацію подразника, передається до центральної нервової системи в її вищий відділ - кору головного мозку, де й формуються відчуття. Відмінна риса цього аналізатора полягає в тім, що рецепторна площа контакту більша, ніж в інших органів почуттів. Це забезпечує шкіряному аналізатору високу чутливість.

Шкіра також виконує ще ряд важливих функцій у забезпеченні життєдіяльності людського організму. По-перше, шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів: механічних ушкоджень, сонячних променів, мікроорганізмів і хімічних речовин. По-друге, шкіра виконує секреторну, обмінну й іншу функції, бере участь у підтримці постійної температури тіла, тобто в процесах терморегуляції. Температурно-сенсорну систему розглядають як частину шкірного аналізатора завдяки збігу в розташуванні рецепторів і провідникових шляхів. Температурна чутливість має характерні риси при аналізі зовнішнього середовища: добре виражена адаптація та наявність температурного контрасту.

Аналізатор внутрішніх органів (вісцеральний аналізатор). Для розуміння біологічної значимості внутрішнього аналізатора необхідно визначити поняття "внутрішнє середовище організму".

Людина є складовою частиною природного середовища, і адаптація до її умов виражається: у сталості температури тіла (36,5-37⁰С), тиску (приблизно 760 мм рт. ст.), змісті води (приблизно 70 %), складі повітря, чергуванні біоритмів і т.д.

Для стабілізації внутрішнього середовища організму при зміні зовнішнього впливу існує спеціальний регуляторний апарат, складовою частиною якого є інтероцептивний аналізатор, що сприймає і передає в центральну нервову систему сигнали про діяльність внутрішніх органів людини, що координує їхню роботу та приводить її у відповідність із потребами всього організму. Внутрішні органи мають величезну кількість різноманітних рецепторів, що перебувають на внутрішній поверхні судин, у слизуватих оболонках майже у всіх порожнинах внутрішніх органів, у товщині їхніх стінок і на їхній поверхні. Вони діляться на механорецептори, хеморецептори, терморецептори, осморецептори, рецептори болю.