Основні технічні характеристики подовжених кумулятивних зарядів

Показники	Найменування заряду
	КЗУ	КЗУ-2	КЗК (кільцевий)
Маса, кг	18	0,9 (з магнітами)	1
Тип ВР	ТГ-50	ТГ-40	ТГ-50
Маса ВР, кг	12	0,32	0,4
Довжина, мм	500	150	200
Ширина, мм	225	105 (з магнітами)	160
Висота, мм	195	85	52
Засоби підривання	Електродетонатор ЭДП-р, запалювальна трубка ЗТП або підривник з запалом МД-5М
Температурний діапазон застосування	від -50 до +50^0 С
Пробивна товщина, мм: сталевого листа пакета із сталевих листів залізобетону сталевий стержень діаметром діаметр троса	120 – 1000 – –	36 30 до 300 – –	– – – 70/30 (напівкільц.) 65/30 (напівкільц.)

Вогневий та електричний способи підривання

Для підривання зарядів ВР застосовують такі способи: вогневий; електричний; механічний; хімічний. При вогневому і електричному способах також застосовується підривання за допомогою ДШ. Механічний і хімічний способи підривання знаходять широке застосування у підривних пристроях різноманітних мін. При проведенні підривних робіт ці способи підривання, як правило, не застосовуються.

Вогневий спосіб застосовують для підривання поодиноких зарядів ВР або для різночасного підривання серії зарядів, коли вибух одного з них не може пошкодити іншому заряду або іншій серії.

При вогневому способі підривання зарядів підрив здійснюється за допомогою запалювальної трубки, що складається з капсуля-детонатора й вогнепровідного шнура. Запалювальні трубки промислового виготовлення надходять у війська у готовому вигляді або виготовляються в умовах військ безпосередньо під час підготовки до проведення вибухів. Для виготовлення запалювальних трубок у військах та їх запалювання необхідно мати: капсулі-детонатори; вогнепровідний шнур; запалювальний (тліючий) гніт; сірники звичайні або сірники підривника.

Виготовлення запалювальної трубки проводиться у послідовності, що вказана на рисунку 4.

Рисунок 4 – Послідовність виготовлення запалювальної трубки (розміри в мм):

а – відрізання вогнепровідного шнура; б – кінці шнура відрізані для

виготовлення трубки; в – кінець шнура обгорнутий ізоляційною стрічкою;

г – виштовхування КД з коробки; д – введення шнура в КД; ж – обтиск КД;

к – правильно введений шнур; л – обтиснутий КД; м – ізоляція місця

з’єднання КД із шнуром; н – готова запалювальна трубка

Обрізаний під прямим кутом кінець ВШ необхідно легко, без натискання і обертання, ввести в гільзу КД. Якщо ВШ входить в гільзу занадто легко, то кінець необхідно обгортати шаром ізоляційної стрічки або паперу. Після ведення ВШ в КД, його (КД) обтискують спеціальним обжимом. Для цього беруть шнур у ліву руку і кладуть вказівний палець цієї руки на кумулятивну виїмку КД, тримаючи правою рукою обжим так, щоб його нижня поверхня була на рівні зрізу гільзи, поступово збільшуючи потискання на обжим і повертаючи його, створити на краю гільзи шийку, чим досягається міцність з’єднань КД з ВШ. Руки при цьому повинні знаходитись у зручному стані для підривника. У разі відсутності обжиму кінець ВШ, який вставляється у КД, необхідно обгорнути ізоляційною стрічкою або папером так, щоб шнур не випав з гільзи під дією своєї ваги. Час на виготовлення запалювальної трубки – 2-3 хвилини.

Для кріплення запалювальної трубки до заряду на місце обтиснення гільзи підв’язують шпагат, потім запалювальна трубка береться великим і вказівним пальцями за місця обтиснення і обережно вводиться в запальне гніздо заряду до упору. За допомогою шпагату трубка кріпиться до заряду.

Перед запалюванням ЗТ вільний кінець вогнепровідного для більшого оголення порохової серцевини й покращення умов запалювання обрізають навкіс. Обрізування шнура повинно проводитись після того, як запалювальна трубка буде встановлена в заряд ВР.

Якщо ЗТ не буде одразу ж застосована для проведення вибуху, то вільний кінець ВШ обертають ізоляційною смугою. При використанні запалювальних трубок у вологих місцях та під водою з’єднання ВШ з КД закривають ізоляційною стрічкою. При виготовленні запалювальної трубки з гнітом відрізок останнього довжиною не менше 3 см одягають на зрізаний навкіс кінець вогнепровідного шнура.

Детонуючим шнуром заряди підриваються, як правило, за допомогою капсуля-детонатора, який обтискується на кінці відрізка ДШ або безкапсульним способом. Капсуль-детонатор встановлюють в ДШ і кріплять його так само, як і на ВШ при виготовленні запалювальної трубки.

Безкапсульним способом можна підривати заряди з порошкоподібної та пластичної ВР. З цією метою в заряд розміщується відрізок ДШ, складений в 4-5 рядів без перетинання. Для виготовлення бойовика з пластичної ВР, необхідно зробити на кінці детонуючого шнура 3-4 вузли та розмістити в заряді пластичної ВР. Безкапсульний спосіб застосовується для підривання зарядів, які розміщені у важкодоступних місцях. Перевага цього способу полягає у його простоті й безпеці.

Детонуючий шнур ріжуть на відрізки необхідної довжини чистим та гострим ножем на дерев’яній підкладці, попередньо розкатавши всю бухту шнура або її частину таким чином, щоб від місця розрізу до нерозгорнутої частини бухти було не менше 10 м. Після кожного розрізу слід зчищати крихти від шнура з підкладки та ножа і наступний розріз проводити на новому місці підкладки. Відрізати детонуючий шнур, вставлений в капсуль-детонатор, забороняється.

З’єднання двох кінців ДШ між собою називається зростком. Зростки виконуються декількома способами (рис. 5).

Рисунок 5 – Зростки детонуючого шнура:

а – внакладку; б – прямим гудзом;

в – подвійною петлею

Для одночасного підривання декількох зарядів з детонуючого шнура готують вибухові мережі. Мережі бувають трьох видів: послідовні; паралельні; змішані. Для забезпечення успіху вибуху у послідовних і змішаних мережах застосовують замикаючий шнур, тобто крайні заряди також з’єднують між собою відрізками ДШ. Відрізки шнура, які з’єднують окремі заряди, повинні, як правило, мати КД на обох кінцях.

Відрізки детонуючого шнура необхідно прокладати до підривних зарядів таким чином, щоб вони не стикатися між собою та з іншими зарядами, не перетинались один з одним та не утворювали петель й не були сильно натягнуті.

Під час проведення підривних робіт вогневим способом підривання необхідно виконувати наступні вимоги:

отримавши ВШ, перевірити швидкість його горіння;

вести суворий облік запалювальних трубок і КД та видавати їх тільки перед встановленням у заряди.

вести облік зарядів, які вибухають, щоб перевірити чи нема неспрацьованих;

до неспрацьованих зарядів підходити не раніш ніж через 15 хвилин, при підході до неспрацьованих зарядів спостерігати, чи нема ознак горіння шнура або самих зарядів;

при підриванні зарядів запалювальними трубками кількість підривників для їх запалювання визначити в залежності від відстаней між зарядами, дистанції відходу і часу запалювати не більш п’яти трубок;

перед запалюванням запалювальних трубок давати сигнал “ПРИГОТУВАТИСЬ”, за яким підривники зрізають вільний кінець запалювальної трубки під гострим кутом, стають біля зарядів і готуються до запалювання;

запалювання проводити за сигналом “ВОГОНЬ”.

вогнепровідний шнур, який потух, повторно не запалювати;

під час підготовчих робіт ДШ повинен знаходитись у тіні;

якщо заряди, які з’єднані ДШ, не спрацювали, підходи до них дозволяється тільки одній людині і не раніш 15 хвилин; при підході до них необхідно перевірити відсутність ознак горіння ДШ і зарядів, при наявності таких ознак підходити до зарядів забороняється;

при підриванні груп зарядів, з’єднання ДШ, перевірку результатів вибуху проводити тільки одній людині.

Електричній спосіб підривання застосовується для одночасного підривання декількох зарядів або для переведення вибуху в точно встановлений час.

Для підривання зарядів електричним способом необхідна наявність електродетонаторів, проводів, джерел струму, перевірочних і вимірювальних приладів.

При проведенні розрахунку електровибухових мереж необхідно брати до уваги, що розрахунковий опір електродетонаторів, які поступають у війська, складає 2,5 ОМ, мінімальний розрахунковий струм для підриву одного детонатора при постійному струмі – 0,5 А, при перемінному – 1 А. безпечний струм – 0,18 А.

Допустимий (безпечний) струм при перевірці електродетонаторів не більше 0,18 А. Під час перевірки ЕД необхідно поміщати за щитами з дошок, за сталевими листами, під дерном або в ґрунті (піску) на глибині 5-10 см. У разі відкритого розташування ЕД, що перевіряються, їх необхідно віддаляти від осіб, які виконують цю операцію на відстань не менше ніж на 30 м.

Для виготовлення електровибухових мереж, прокладання магістральних ліній використовують, як правило, одножильний саперний провід СПП-1, причому для магістральних ліній цей провід скручують у дві нитки і тоді його називають СПП-2. Для зручності використання його намотують на котушки. Електричний опір 1 км одної жили проводу СПП-1 складає 37,5 Ом. У разі крайньої необхідності замість саперного проводу допускається використання інших ізольованих проводів: телефонного кабелю зв’язку, проводів освітлювальні мереж та ін., але у цьому випадку необхідно обов’язково проводити вимірювання їх омічного опору й перевірку справності ізоляції. Перед застосуванням проводи перевіряються на цілісність жили та справність ізоляції. Перевірка проводиться за допомогою малого омметра і якщо показник стрілки співпаде з мінімальним опором жили проводу певної довжини, то жила справна.

При виготовленні електровибухових мереж проводи зрощують. Зрощуючи провід, необхідно з його кінців на довжину 5 см зняти ізоляцію, оголені кінці металевої жили зачистити до блиску, щільно скрутити й знову зачистити до блиску, потім оголені жили зростка щільно обгорнути ізоляційною стрічкою, обов’язково захоплюючи краї ізоляції проводу на 1,5-2 см (рис. 6).

Рисунок 6 – Послідовність виготовлення зростків саперного проводу (розміри в см):

а – прямий зросток; б, в – зростки під кутом; 1 – зачищення і накладання жил;

2 – зрощування жил; 3 – неізольований зросток; 4 – повністю готовий зросток

При електричному способі підривання в якості джерел електричного струму застосовуються: підривні машинки (табл. 9); сухі батареї і елементи; акумуляторні батареї; пересувні електростанції; освітлювальні і силові електромережі.

Основним джерелом для виконання підривних робіт в теперішній час є підривні машинки. На озброєнні інженерних військ знаходяться підривні машинки КПМ-3, КПМ-1А та ПМ-4 (табл. 9).

Таблиця 9