З М І С Т

ВСТУП ............................................................................................................................... 4-6

ТЕМА 1. ПОЧАТКИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ НА ТЕРЕНАХ

УКРАЇНИ ....................................................................................................... 7-15

ТЕМА 2. СЕРЕДНЬОВІЧНА СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА КНЯЖА

ДЕРЖАВА - УКРАЇНА-РУСЬ (КИЇВСЬКА РУСЬ) ..............................16-35

ТЕМА 3. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДОБУ ЛИТОВСЬКО-

ПОЛЬСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ (друга половина ХІV -

перша половина ХVІІ ст.) ......................................................................... 35-48

ТЕМА 4. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ - УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА

ПРОТОДЕРЖАВА ......................................................................................48-67

ТЕМА 5. КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА В ЧАСИ НАЦІОНАЛЬНО-

ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

ПІД ПРОВОДОМ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

(1648 - 1657 рр.) ............................................................................................68-84

ТЕМА 6. КРИЗА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ В ДРУГІЙ

ПОЛОВИНІ ХVІІ ст. РУЇНА. 1657-1687 рр. ..........................................85-105

ТЕМА 7. УКРАЇНСЬКА КОЗАЦЬКА ДЕРЖАВА КІНЦЯ

ХVІІ - КІНЦЯ ХVІІІ СТ. ...........................................................................106-124

ТЕМА 8. БЕЗДЕРЖАВНА УКРАЇНА КІНЦЯ ХVІІІ -

ПОЧАТКУ ХХ СТ. .....................................................................................124-146

ТЕМА 9. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ В

УКРАЇНІ 1917 - 1920 рр. ........................................................................146-167

ТЕМА 10. ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ У 1920-1930-х рр. .....................168-185

ТЕМА 11. УКРАЇНА НАПЕРЕДОДНІ ТА В РОКИ ДРУГОЇ

СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939 - 1945 рр.) .....................................................185-209

ТЕМА 12. ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УРСР (1945-1985 рр.):

ДЕКЛАРАЦІЇ І РЕАЛІЇ ..........................................................................209-228

ТЕМА 13. УКРАЇНА В РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ: 90-ТІ РОКИ

ХХ СТ. - ПОЧАТОК ХХІ СТ. ................................................................228-252

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА .......................................................................253-256

В С Т У П

«Історія народу повинна бути

розглядувана з державно-

національного боку і соціально-

культурного людського»

М. Драгоманов

Шановний читачу! Авторський колектив кафедри історії та українознавства Криворізького технічного університету пропонує Вашій увазі інтерпретацію історичного минулого нашої держави, побудовану на основі перш за все здобутків вітчизняного історіописання та власного багаторічного досвіду викладання нормативного курсу “Історія України” в технічному університеті.

Курс “Історія України” як навчальна дисципліна у вищий школі покликана не лише продовжити історичну й усю гуманітарну освіту, витоки якої сягають ще початкової та середньої школи. У ВНЗ цей курс має ще й свої специфічні завдання: поглибити історичні знання студентів, допомогти їм більш свідомо осягнути історію Вітчизни з позицій власне української людності, але ж не ізольованої, а такої, що є складовою загальноєвропейського річища. При цьому виникає органічна потреба, з одного боку, спиратися на базові знання, отримані в школі, а з іншого, - підніматись до більш глибокого осягнення нашої минувшини. З огляду на сказане та враховуючи вимоги кредитно-модульного навчання у сучасній вищій школі, і підготовлено адаптований до умов профільного (технічного) університету посібник з історії України.

З огляду на те, що навчальна дисципліна “Історія України” вивчається у межах модуля “Історія українського державотворення”, пріоритетне місце у цьому посібнику посідають питання національно-визвольних змагань та державотворення на теренах України від стародавніх, ще докняжих, часів і до сьогодення. При цьому авторський колектив виходив з настанов М.Драгоманова про те, що «справа історика, коли він підходить до вивчення якої-небудь частини державної історії народу, дослідити перш за все його державну систему, ідеал суспільного порядку, потім умови, які спричинилися до життя цього ідеалу, засоби, якими втілюється цей ідеал у дійсності, нарешті можливість досягнення правди у суспільстві та можливість поступу у майбутті, за відомого порядку». Ось чому в нарисах головну увагу і зосереджено на найбільш знакових державотворчих процесах та формах державності, що поставали на українських землях; за межами тексту посібника залишилося багато квазідержавних утворень з мінімальними ознаками державності й перш за все таких, що виникали і тут же зникали, особливо в першій половини ХХ століття; йдеться про Гуцульську республіку на Закарпатті і Донецько-Криворізьку на Сході України, Холодноярську повстанську і батька Махна протореспубліки, Кримську і Баштанську, Галицьку Соціалістичну радянську республіку та інші утворення.

У посібнику автори розставили змістовні акценти так, що головну увагу читача (студента) скеровано не стільки на фактографію, персоналістику та подання подій у їх хронологічній послідовності, скільки на генетичну обумовленість, закономірність й тяглість українського державотворення та теоретичне потрактування цих процесів; одночасно зроблено виразний наголос на тому, що українська людність - це історично державотворча спільнота, яка пронесла через віки історично притаманну їй спроможність до національно-визвольних змагань, до завоювання незалежності, до соборності, до розбудови власної держави, але й життєдайності: адже всупереч усім негараздам, розчленуванню й уярмленню, багатовіковій бездержавності і намаганням знищити навіть саму назву “Україна”, її етнос, корінна нація на цих теренах зберегла не лише свій генотип, але і увійшла в історію як самобутня і самодостатня спільнота й дієздатний суб’єкт історії та повноправний її член. І в донесенні цієї константи полягає перше дидактичне завдання цього посібника. А друге авторський колектив бачить у тому, щоб подані тексти змістовно спонукали студентів до думання, дискусій, пошуку власного бачення і навіть критичного ставлення до прочитаного, бо посібник функціонально не є довідником; його змістовна складова - це простір для творчих пошуків та думання; відтак генеральна мета підручника - не просто систематичне викладання історичного матеріалу, а поглиблення знань у царині вітчизняної історії і, перш за все, на тих її теренах, де перманентно точилися національно-визвольні змагання, виношувалися ідеї незалежності та розгорталося державне будівництво в усій їх повноті і розмаїтті. Іншими словами, автори мали за мету - подати не лише “тую славу” (за Т. Шевченком), якою ми пишаємося, але наголошено привернути увагу і до невдач, відкатів, поразок, міжусобиць тощо. На жаль, наша українська історія знала різне; і хоча її поступ йшов по виразно висхідній лінії, - і тут він співпадав і співпадає із загальноцивілізаційним вектором розвитку людства! - втім, остання (ця лінія) не завжди була рівною і прямою.

Матеріал посібника поділено на 13 лекцій, присвячених ключовим етапам вітчизняного державотворення, національно-визвольним змаганням та історії буття українців.

Кожна лекція супроводжується навчально-методичним матеріалом: питаннями для самоконтролю та відповідним теоретичним мінімумом (історичними датами, персоналіями, термінами і поняттями, обов’язковими для засвоєння). Автори сподіваються, що цей посібник прислужиться студентам у поглибленні їх знань у галузі вітчизняної історії.

Весь курс обсягом у 108 годин (із них 18 - лекції, 18 - семінари і 72 - самостійне опрацювання матеріалу) складає один навчальний модуль. Втім, змістовно його поділено на дві складові:

- перший - українська державність: від витоків до сьогодення;

(його репрезентують теми: 2,4,5,6,7,9,13); матеріал цього

розділу вивчається на лекціях і семінарських заняттях;

- другий - Україна бездержавна (теми: 1,3,8,10,11,12);

матеріал цього розділу почасти подається на лекціях, але

головно вивчається самостійно та в процесі виконання

індивідуальної роботи (структурно остання складається з

п’яти завдань).

Увесь навчальний матеріал виноситься на іспит (або контрольно-модульну роботу - КМР), яка виконується методом тестування - письмово.

Бажаємо успіхів у навчанні!

Тема 1. Початки державотворення на теренах україни

(IV тис. до н.е. – VII ст. н.е.)

1. Ознаки державності у трипільських племен: припущення і докази

2. Держави кочових племен кіммерійців, скіфів і сарматів

3. Розвиток античної державності у Північному Причорномор’ї та на Кримському півострові

4. Державотворення в українських землях часів «великого переселення народів»

1. Ознаки державності у трипільських племен: припущення і докази

Державотворення в Україні має давню історію. Його початок пов’язаний з добою енеоліту (IV-ІІІ тис. до н.е.), коли територія середнього Наддніпров’я була заселена людністю, етнічно тотожною до східних слов’ян І тис. н.е.

У період мідно-кам’яного віку (енеоліту) в Україні сформувалася яскрава

археологічна культура, яку називають трипільською. Свою назву вона отримала завдяки археологічним знахідкам 1893-1896 років поблизу с. Трипілля на Київщині, які здійснив дослідник В. Хвойка. Ареал поширення трипільської культури охоплює територію сучасної Румунії, Молдови й України. Центром трипільської культури є Румунія.

У вивченні здобутків трипільської культури як світова, так і вітчизняна історична наука стикається з проблемою відсутності письмових джерел. За таких умов ретроспектива трипільського життя відтворюється лише на підставі речових джерел (археологічних знахідок) та деяких новітніх методів (аерофотозйомка, геомагнітна зйомка тощо). Досліджуючи численні артефакти, науковці висувають різноманітні версії. Взагалі, історія трипільської культури залишається недостатньо вивченою, а в її науковій інтерпретації дивним чином сплітаються як доведені факти, так і гіпотетичні твердження.

На підставі речових джерел можна говорити, що племена трипільців вели осілий спосіб життя і досягли значних зрушень у різних галузях: вони першими в Україні почали використовувати метал (мідь) і фарбувати гончарні вироби (через що трипільську культуру називають культурою мальованої кераміки). Трипільці були знатними землеробами, адже знали і вирощували 9 злакових культур, користуючись кістяними і роговими сапами, дерев’яними ралами і серпами з мідними або бронзовими наконечниками. Південні трипільці, які жили між Дністром і Прутом, займалися садівництвом і виноградарством. Важливою галуззю трипільців було скотарство: вони розводили корів, коней, овець, кіз, свиней. Трипільські ремісники уміли виготовляти гігантські (заввишки у 1,5 метра) керамічні вироби, на пізньому етапі трипільці освоїли ткацтво. Високого рівня досягли трипільські будівельники: вони започаткували в Україні містобудівництво. Трипільські праміста функціонували впродовж півстоліття, потім їх спалювали і будували нові. Житлові будинки трипільців мали каркасну основу (дерев’яний каркас обмазували глиною). Із глини також виготовлялася підлога, дах вкривався соломою або очеретом. Площа жител нерідко сягала 150 кв. м, є підстави говорити про існування у трипільців і двоповерхових будинків.

Ймовірно, трипільці знаходилися на етапі зародження приватної власності і міжплемінних об’єднань, що сприяло утворенню енеолітової протодержави, яку, на погоджену думку вчених, називають Трипілля.

Найбільш переконливим доказом можливого існування державотворчої традиції у трипільців є наявність у них великих міст із виразним оборонним призначенням (площа трипільських міст сягала 250-450 га, а кількість населення коливалась у межах 20-40 тис. осіб). Серед досліджених на сьогоднішній день поселень-гігантів можна назвати Доброводи (250 га), Майданецьке (270 га), Чечеркозівку (300 га), Тальянки (450 га). Таке значне скупчення населення, що усвідомлювало значення власної території і захищало її, водночас підтримуючи стосунки з географічними сусідами, безумовно, свідчить про високий рівень суспільної організації трипільців.

Трипільські житла розташовувалися по колу, що також підтверджує їх захисну (фортифікаційну) функцію. Так, Майданецьке поселення мало чотири кола забудови: внутрішній овал утворено 225 будівлями, поставленими впритул одна до одної, лише подекуди залишено проходи; на відстані 100 м розташовано другий овал, що містить 500 будівель; через 60 м розташовано третє коло забудови, яке оперізувало поселення не повністю і містило 670 будівель, у четвертому колі нараховувалося 130 будівель. Крім того, в Майданецькому поселенні була 100-метрова кільцева вулиця у вигляді літери «0», яка не була заселеною.

Отже, трипільська культура є яскравим явищем історичного минулого України, від якого бере початок наше вітчизняне державотворення.

Найвищу оцінку трипільській культурі поставив сучасний український історик В. Бебик, який стверджує, що вона являла собою землеробсько-кочову цивілізацію, яка через землеробський (орійський) компонент визначила розвиток європейської цивілізації, а через кочовий (арійський) компонент вплинула на схід.