Семінар 4 Українська філософська думка: генезис і розвиток

(2 год)

План

1 Загальні особливості української філософії та етапи її розвитку.

Історія української філософії є органічною складовою історії всесвітньої філософії. Створювалась на основі національного характеру, т. зв. "української душі". Такі риси, як кордоцентризм (осмислення людиною навколишнього світу і свого місця в ньому не стільки через мислення ("голову"), скільки через "серце" (емоції, почуття, здоровий глузд); антропоцентричність (спрямованість на людину, пошуки щас­тя у звичайному житті); екзистенціальність (гостро-емоційне пережи­вання життя, пошук сенсу життя, загальнолюдських цінностей через власний досвід); толерантність і діалогічність (терпимість, повага до іншої думки, прагнення до коректної дискусії).

Три основних періоди:

1) становлення філософської думки (ХІ-ХУ ст.) - від філо­софії Київської Русі до переходу українських земель під владу Поль­ської та Литовської держав,

2) період українського бароко, пов'язаний з національно-культурним відродженням і боротьбою українського народу за державність (початок ХУП-ХУШ ст.)

3)період формування самобутньої національної філософії (ХІХ-ХХІст.)

2 Філософські джерела та ідеї часів Київської Русі.

Виникнення філософської думки в Україні відбулося в період формування Київської Русі й ґрунтувалося на таких чинниках:

а) виникнення і поширення писемності;

б) християнізація Київської Русі;

в) формування державності.

Київські книжники знали твори Іоанна Дамаскіна, Піфагора , Демокріта, Діогена, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура.

Значний вплив на формування української культури мали візантійські філософи - богослови - Іоанн Златоуст, Григорій Богослов та ін.

Філософська думка Київської Русі представлена творчостю Іларіона-Київського ("Слово про Закон і Благодать"), Луки Жидяти, Феодосія Печерського ("Слово про терпіння і любов", "Повчання про терпіння і смирення"), Нестора ("Повість врем'яних літ", до якої входить «Промова філософа"), Никифора, Володимира Мономаха ( Повчання"), Климента Смолятича, Кирила Туровського, Данила Заточника ("Моління") та ін.

Основні риси філософської думки цього періоду:

1) серед філософських проблем переважають проблеми, пов’язані з сутністю і природою людини, філософсько-історичною проблематикою

2)філософська думка безпосередньо пов'язана з релігією і

культурою в цілому;

3) філософська активність рухалася з центру на захід - від Києва до Галича.

Найвища ціннісна характеристика людини - "честь ‘’ і "слава". Це відбито в юридично-правових документах і літописах. Так, в основу дружинної етики покладено кодекс честі( усвідомлення особистої гідності через неухильне слідування поведінки, як усталеній нормі в даному соціумі.). Моральна поведінка

- зразок мужності й відчайдушної відваги..

3. Гуманістичні та реформаційні ідеї в українській філософській думці. Поява професійної філософії в Україні

У ХІУ-ХУ ст. в Україні поширюється відома вже з доби Київської Русі агіографічна література (від грец. "агіос" - святий) - "житія святих ”. Збірники "житій" - патерики. Одна з провідних рис української світоглядної ментальності - екзистенціальна зорієнтованість на внутрішнє, духовне життя людини. Образ святого - розповідь про тяжкий шлях, що його проходить видатна особа до реалізації вищої життєвої мети - обожнення. Уявлення про святість - утілений моральний ідеал поведінки , особлива позиція, що розуміється як жертовність, яка надихається цінностями "не від світу цього", але здійснюється тут, на землі. Найважливіші серед них - мудрість і милосердя.

Кінець XV- початок XVI ст. став новою добою української філософії. Візантійсько-слов'янський типу був вичерпаний. Докорінна зміна умов соціально-економічного і духовного буття народу України, що стала частиною Литовської та Польської держав і змушена була вести тяжку боротьбу за політичне самовизначення і власне існування як окремої етнічної та національної спільноти, привела до переорієнтації філософської думки на взаємодію з культурними надбаннями Західної Європи. Активне засвоєння західноєвропейського Ренесансу і Реформації підготували грунт для формування української професійної філософії. Цьому сприяло поширення в Україні ідей неоплатонізму через учення ісихазму(від грец. "ісихія" - спокій, німотність) і ареопагітизму. В основі ісихазму- ідея безпосереднього єднання людини з богом, що досягається самозаглибленням людини у свій внутрішній світ, наслідком цього є стан "просвітлення", по суті екзистенціальний, ареопагітизм є вченням про істинне пізнання, можливе лише щодо Бога шляхом його поступового осягнення.

У XV - першій половині XVI ст. в Україні формується гуманістич­ний напрямок, репрезентований іменами Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського-Роксолана, Івана Туробінського - Рутенця та ін. Працюючи у різних за­хідноєвропейських університетах, ці автори зробили значний внесок у розвиток тогочасної західноєвропейської культури. Їх творчість позна­чена глибоким знанням античної філософії, серед основних ідей такі:

1. поширення знань про Всесвіт як умова вдосконалення розу­мових здібностей людини;

2. ствердження гідності особистості, її свободи, ідеалів соціаль­ної справедливості; поєднання розуму і сили;

3. розгляд історії як людської драми в дії, де люди є не маріонетками, а діяльними співучасниками Бога в історичному процесі;

4. справжня мудрість і правдива наука пов'язані з освітою, вихованням і великі особистості минулого здобули собі славу й безсмертя тому, що мали мудрих і розумних вчителів та наставників;

5) підтримували теорію природного права і суспільного договору.

Теоретичне осмислення ідей Реформації в українській філософії пов'язане з діяльністю філософів, які об'єдналися навколо заснованого у 1576 р. Острозького культурно-освітнього центру. До їх числа належать Герасим Смотрицький, Іван Вишенський, Стефан Зизаній , Захарія Копистенський та ін. Полеміка з католицизмом щодо захисту українського православ'я, світського початку в духовній культурі та формування самосвідомості українського народу.

Люди гуманістичної культури, добре ознайомлені з ідейною спадщиною Київської Русі та західноєвропейською культурою того часу. Роль рідної мови як запоруки чистоти православної віри та самозбереження українського народу перед загрозою його покатоличення і полонізації (С. Зизаній одним з перших у Вільні видав слов'янську "Граматику"). Перша спроба вищого навчального закладу в Україні та східно­му світі взагалі. На жаль, у 1636 р. він припиняє своє існування. Проте за чотири роки до цього в Києві на базі Київської братської школи та школи Києво-Печерського монастиря утворюється Києво-Могилянський колегіум (1632), а згодом (з 1701 р.) Києво-Могилянська академія.