Семінарське заняття №9

Змістовий модуль 8. Онтологія (філософія буття)

2 год.

Тип: семінар, що має основною метою поглиблене вивчення теми та ознайомлення з основними поняттями онтології. Форма проведення: комплексне семінарське заняття.

Види діяльності: розгорнута бесіда, опитування, доповіді, дискусія.

Ключові терміни теми: буття, небуття, матерія, ідеальне, субстанція, атрибут, духовне.

Основні питання семінарського заняття

1. Буття як філософська категорія і як філософська проблема.

2. Поняття матерії й матеріального; структурні компоненти й рівні матерії.

3. Поняття ідеального, його види та основні форми.

4. Духовне як вид ідеального.

Теми доповідей

1. Співвідношення категорій буття і субстанція.

2. Основні форми буття.

3. Матеріалістична концепція буття.

4. Ідеалістична концепція буття.

5. Мистецтво як репрезентант духовного буття.

Питання для обговорення

1. Чи правомірно зводити поняття ідеального до поняття «духовне».

2. Проблема субстанції в сучасній науці.

3. Який зміст поняття «небуття», чи можливо його існування.

4. Атрибут матерії та ідеального.

Проблемні питання

1. Як відкриття «темної» матерії може змінити філософське розуміння матерії.

2. Чи можливе відкриття нових рівнів організації матерії.

3. Про що свідчить розвиток змісту поняття «субстанція» в історії філософії.

Підведення підсумків: оцінювання роботи студентів, відповіді на запитання.

Література:

1. Діденко Н.Г. Філософія: Навч.-метод. посібник. – Донецьк: ДонДУУ, 2007. – С.127-140.

2. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2005. – С.262-286.

3. Філософія: Навч. посіб. / Л.В.Губерський, І.Ф.Надольний, В.П.Андрущенко та інш.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 2005. – С.182-193.

4. Кононов А.А. Философия: Учебное пособие для самостоятельного изучения дисциплины. – Харьков: ИД ИНЖЭК, 2005. – С.142-148.

5. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 2004. – С.223-225, 229-262.

6. Бучило Н.Ф., Чумаков А.Н. Философия: Учебное пособие. – М.: Знание, 1998. – С.14-19, 39-43, 43-50, 62-65.

7. Философия: Учебник для вузов / Отв. ред. проф. Кохановский В.П. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2000. – С.125-126.

8. Философия: Учебник для вузов / Под ред. проф. Лавриненко В.П., проф. Ратникова В.П. – М., 2004. – С.306-309, 313-356.

9. Философия (полный курс): Учебник для студентов вузов / Под ред. проф. Ерыгина А.Н. – М.: Март, 2004. – С.283-353.

1.Філософське розуміння світу. Категорія буття, її зміст і специфіка

З XVIII ст. найширший розділ філософського знання, пов'язаний із ви­вченням буття, здобув назву онтології.

Проблема буття — це питання про існування навко­лишнього світу як певної цілісності.

Проблема буття для філософії — фундаментальна. Це зумовлене двома обставинами:

• здатністю охопити в собі весь навколишній людину світ як цілісність, щось, що споконвіку є. Тим самим, формулюючи проблему буття, філософія розглядає світ і місце і ньому людини в найзагальнішому виді. Відтак вона може виконати функцію людського світоорієнтування, а себе окреслити як самостійну сферу духовної діяльності людини (поряд з релігією, наукою, мистецтвом);

• властивістю бути для філософії найзрозумілішим утіленням ідеї Абсолюту. Вважаючи світ і людину в ньому існуючими, категорія «буття» постійно наштовхує на думку, що вони побутують не як безформна купа ніяк не пов'язаних між собою фрагментів, але як щось взаємозалежне, єдине.

Таким чином, філософське мислення виявляється перед необхідністю пошуку за зовнішньою, чуттєво-сприйманою даністю якихось загальних, вічних, абсолютних, об'єктивних, осяжних винятково за допомогою абстрактно-логічного мислення, підстав, які дозволяють світу в цілому — бути.

Кожне людське покоління ставить питання про те, яке місце посідає людина у світі, де межі цього світу, чи можна виокремити в світі ту конкретну частину, з якої він складається і яка є загальною для світу в цілому. Ці пошуки привели до загального уявлення про світ, яке ми називаємо картиною світу. У людському досвіді сформувалися такі картини світу: релігійна, наукова, світоглядна, філософська.

Філософська картина світу зображає його як взаємовідносини між людиною і навколишнім середовищем, як систему уявлень про світ у цілому і місце людини в ньому. Системоутворюючим принци­пом філософської картини світу є поняття буття. Тисячі років кращі мислителі людства шукають загальноприйнятну відповідь на запи­тання: "Що є буття, яким воно є і чому?" У відповіді на це питанні здоровий глузд часом межує з фантазіями, тому проблему буття мож­на вважати вічним питанням.

До основних тем, що стосуються проблеми буття, філософи зараховують:

життя і смерть людини. Дослідження цієї теми відбиває есхатологічні(релігійні уявлення про кінець світу, про кінцеву долю людства. ) та етичні сторони людського буття:

-осмислення мінливості буття, його стабільності та збереження;

- структуру буття.

Намагання вирішити цю проблему привели до створенная таких понять, як світ, природне та штучне середовище, людина, мислення, простір, ціле і частка, матеріальне й ідеальне та інш.

Великим досягненням на сьогодні є ідея щодо цілісності буття, яка протягом тисячоліть далеко не завжди була популярною. Явища і процеси, що здавалися розрізненими і незалежними один від одного, як з’ясувалося, мають глибокі зв’язки, хоча часто неявні й опосередковані.

Отже, філософські роздуми про буття охоплюють увесь Всесвіт, поєднують думки про нескінченні світи, житія й долю людських поколінь. Поставивши питання про всезагальне, філософи дійшли висновку, що предмети природи та ідеальні продукти (думки, ідеї), природа і суспільство, різні індивіди єдині й схожі перш за все в тому, що вони є, присутні, існують, причому не тільки в тому, чим вони відрізняються один від одного, а й в тому, що знаходяться в рамках сукупного єдиного існування світу.

Категорія буття є складним філософським поняттям, воно не адекватне безпосередньому існуванню предметів чи ідей, але не є і "чистою" ідеєю, відірваною від реальної світу.

Одним з перших філософське поняття буття почав використову­вати давньогрецький філософ Парменід, який зображав буття як ку­леподібний "футляр", сферу, що вміщує і водночас обмежує все роз­маїття світу. Парменід вважав, що зрозуміти таку кулю можна лише розумом, а не почуттям, буття єдине, незмінне, абсолютне, у ньому немає поділу на суб'єкт і об'єкт, буття є нескінченним у часі.

Сучасна онтологія виходить з того, що в категорії буття здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле, що міс­тить природне і духовне, індивіда і суспільство. За традицією їх мож­на називати сущим. Кожне суще - унікальне, неповторне в його внут­рішніх і зовнішніх умовах існування й характеризується місцем і ча­сом свого індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не від­творюються і не залишаються незмінними.

Серед основних форм буття виокремлюють:

1) буття речей (тіл) і процесів, 2) буття людини, 3) буття духовного (ідеального), 4) буття соціального, що поділяється на буття індивідів і соціумів (спільнот).

Буття речей і процесів виокремлює "першу природу" - природний світ, що існує незалежно від людини і присутній всюди, в тому числі й в самій людині, і "другу природу" - штучний світ, створе­ний людиною.

Буття людини - це органічна єдність природного та соціального, тілесного й духовного в людині, він умовно поділяється на буття людини у світі речей та специфічне людське буття.

Буття духу ( ідеального) - це світ почуттів та ідей, емоцій і образів, понять і уявлень, що створюють люди в процесі своєї діяльності. До духовного буття входять індивідуальна, групова та суспільна свідомість і несвідоме.

Буття соціальне - це світ духовно-практичної діяльності людей та їх взаємовідносин, воно поділяється на буття окремого індивіда і суспільне буття.

У сучасній філософії наявні думки про виокремлення такої її форми буття, як буття віртуальне, пов'язане з розвитком інформаційних технологій, комп’ютеризацією суспільного життя.