Глава 7

зазначалось, зобов'язані діяти на підставі, у межах повно­важень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України. Саме вони є тими чинниками, які визначають межі інтерпретації та конкретизації правових ідей. Ось чому особ­ливості використання правових ідей, загальних правових принципів доцільно дослідити на основі розгляду принципу верховенства Конституції та законів України.

Принцип верховенства Конституції та законів України

Цей принцип характеризує принцип верховенства права з точки зору верховенства його формальних джерел — Кон­ституції та законів у системі нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування, актів, які приймаються парламентом, сформованим на основі за­гального, рівного і прямого виборчого права. Особливе місце парламенту в системі органів державної влади визначає особ­ливий статус також його актів.

Даний принцип верховенства прямо закріплений у ст. 8 Конституції України, присвяченій принципу верховенства права. Згідно з ч. 2 цієї статті: «Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-пра­вові акти приймаються на основі Конституції України і по­винні відповідати їй».

Конституція має верховенство у правовій системі в силу багатьох факторів. Вона є, насамперед, установчим актом, який (якщо конституція не є фіктивною чи номіналістич­ною) характеризується високим рівнем легітимності. Кон­ституція регулює найбільш фундаментальні відносини у суспільстві: закріплює основи соціально-економічного ладу й свободи особи та відносини влади і права. В силу цього факту норми Конституції набувають значення первинності у системі законодавства.

Проявом верховенства Конституції у системі законодав­ства України є принцип прямої дії норм Конституції, за­кріплений у ст. 8.

Принцип прямої дії Конституції. Він стосовно захисту прав і свобод громадянина полягає насамперед у тому, що суд не може відмовити йому в прийнятті позову щодо захисту прав останнього на тій підставі, що відсутній конкретизуючий те

ПРАВОВА ДЕРЖАВА 1§5

чи інше положення Конституції закон. Це підтвердив Пле­нум Верховного Суду України у постанові № 9 від 1 листопа­да «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у якій зазначив, що суд безпосередньо застосо­вує Конституцію у разі: 1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом; 2) коли закон, який був чинним до введення у дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй; 3) коли правовідносини, що розглядаються судом, не врегульовано законом, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, су­перечить Конституції України; 4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Принцип верховенства закону базується на Конституції. Вона, як Основний Закон, закладає базу для визнання прин­ципу верховенства закону в правовій системі. Цей принцип полягає у тому, що закон має перевагу над рішеннями вико­навчої влади, яка має керуватись законом у своїх діях, не може втручатись у сферу законодавчого регулювання, сферу громадянських прав, не маючи на те особливих повноважень. Закон має перевагу також над рішеннями органів правосуд­дя, які повинні поважати закони і дотримуватись їх.

Закон має найвищу юридичну силу з огляду на особли­вий представницький характер парламенту, який його ухва­лює, через опосередкування найбільш важливих суспільних відносин, безпосередній розвиток конституційних положень.

Сфера виключного регулювання законом

Реальне відображення верховенства (пріоритету) закону в системі інших нормативно-правових актів, за допомогою якого здійснюється правове регулювання найважливіших суспільних відносин, знайшло у ст. 92 Конституції, де уточ­нюється предметний перелік питань, з яких Верховна Рада країни здійснює законодавче регулювання, хоча вона може приймати закони також з інших питань своєї компетенції (°т. 85 Конституції).

Найважливіше коло питань, які повинні регулюватись ключно законом, стосується прав людини і громадянина,

186 ГЛАВА7

основних обов'язків громадянина, прав корінних народів та національних меншин. Це означає, що всі основні рішення, які стосуються вказаних конституційних прав і свобод, ма­ють прийматись у формі закону.

Ще одним принципом правової державності є принцип зв'язаності держави правами і свободами особи та гро­мадянина.

Лише та держава може претендувати на правовий харак­тер, яка не тільки визнала природні права особи, проголо­сила громадянські, соціальні та політичні права особи у своїй конституції чи законодавчих актах, а й забезпечила право­вий режим неухильного дотримання прав і свобод особи та громадянина. Правова держава — та, в якій реально функ­ціонує режим зв'язаності влади правами й свободами, та держава, яка юридично зобов'язана захищати і гарантувати ці права та свободи.

Принцип зв'язаності держави правами і свободами осо­би та громадянина є, таким чином, центральним сутнісним елементом у розумінні правової державності.

Зв'язаність держави правами і свободами означає не що інше, як обмеження держави цими правами та свободами, правову і юридичну детермінованість Фундаментальним для розуміння сутності правової зв'язаності держави правами і свободами громадян є положення ч. 1 ст. З Конституції Украї­ни, згідно з якою «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні най­вищою соціальною цінністю».

Конституція не лише відтворює тим самим сформовану в суспільній свідомості світоглядну оцінку людського факто­ра, констатуючи його найвище місце у суспільстві серед усіх соціальних цінностей, а через конституційне закріплення надає ідеї гідності людини нормативного характеру.

У той же час, зазначена ідея не набуває виключно виразу нормативної державної ідеології, як це було характерно для періоду дії радянських конституцій, а переводиться у пло­щину реальних конституційно-правових відносин, перетво­рюється у нормативну базову основу легітимації влади і конституційно-правового обгрунтування обов'язків держа­ви перед людиною. Згідно зч. 2 ст. З Конституції України права і свободи людини, її гарантії «визначають зміст і

ПРАВОВА ДЕРЖАВА ___ 187

спрямованість діяльності держави», а держава «відповідає перед людиною за свою діяльність». Ідея гідності людини знаходить відображення також у інших статтях Конституції, зокрема, ст. 21, яка проголошує вільність і рівність людей у гідності та правах, ст. 28, що визнає за кожною особою пра­во на повагу до її гідності, ст. 68, за якою кожен зобов'яза­ний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Наведені положення визначають захист честі і гідності особи, її прав на рівні суб'єктивних прав.

Утвердження на теоретичному і конституційному рівні принципу зв'язаності держави правами та свободами грома­дян було пов'язане насамперед з необхідністю переосмис­лення теорії переваги загальнодержавних, суспільних інте­ресів над інтересами особи. Цією теорією тривалий час ко­ристувалась марксистсько-ленінська юридична наука, що давало можливість патерналістського тлумачення прав осо­би, у тому числі права на власність, дозволяло у ім'я держа­ви грубо нехтувати громадянськими та політичними права­ми, а, відтак, було ідеологічно-правовим обгрунтуванням фактичної безправності особи.

У конституційному праві СРСР в силу домінування прин­ципу пріоритету загальнодержавних, а також і суспільних інтересів над особистими інтерес окремої особи був принесе­ний у жертву суспільним та загальнодержавним інтересам. Конституція Української РСР вслід за Конституцією СРСР У ст. 4 прямо ставила на перше місце суспільний інтерес, проголошуючи головним завданням Радянської держави, всіх її органів забезпечення охорони інтересів суспільства. При проголошеній загальній цивілізованій нормі, що викорис­тання прав і свобод не повинно було заподіювати шкоди інтересам суспільства і держави (ст. 37) здійснення різнома­нітних прав і свобод, як-то: свобода творчості (ст. 45), сво­бода слова, друку, мітингів, демонстрацій (ст. 48), право на об'єднання (ст. 49) прямо обумовлювалось інтересами наро-ДУ, розвитком соціалістичного ладу, цілями комуністично-^го будівництва. У ранг обов'язку піднімались зміцнення соціалістичної власності та боротьба з її розкраданням, не­обхідність оберігання інтересів держави та сприяння зміцнен­ню її могутності й авторитету (статті 59, 60).

На цій основі все поточне законодавство було підпоряд-оване завданню забезпечення загальнодержавних і су-

188