Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Трунова І. О.

Екологічна безпека

Курс лекцій для студентів напряму підготовки

6.040106 "Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування "

Суми, 2010

Передмова

Навчальна дисципліна «Екологічна безпека» забезпечує формування цілісних (системних) знань відносно екологічної безпеки, яка притаманна різним ієрархічним рівням: локальному, регіональному, держаному, глобальному.

Екологічна безпека розглядається як форма взаємодії суспільства і природи. Враховуючи той факт, що рівень безпеки визначається ймовірністю проявів небезпеки, значна увага приділяється задачам управління екологічною безпекою, функціям органів держаної влади у цій сфері. Акцентується увага на визначенні умов та з‘ясуванні закономірностей формування екологічної безпеки. Остання розглядається як складна ієрархічна структура, що включає типи, класи, види і підвиди. Навчальна дисципліна знайомить майбутніх фахівців із правами громадян на екологічно безпечні умови життєдіяльності. Розглядаються міжнародні аспекти екологічної безпеки, екологічні стратегії людства.

Ефективне засвоєння дисципліни ґрунтується на знанні понятійно-термінологічного апарату, основи якого закладені, зокрема, в таких дисциплінах як «Вступ до фаху», «Загальна екологія (та неоекологія)» та інших. Оскільки базисом для викладання даної дисципліни є вчення про біосферу (з урахуванням усіх її складових), знання умов та чинників формування екологічної безпеки, шляхів та засобів зниження або запобігання негативного впливу на людину і довкілля, соціально-економічні аспекти проблеми, підґрунтям до цієї дисципліни, що вказані в структурно-логічній схемі.

Навчальна дисципліна є підґрунтям для таких нормативних дисциплін як «Економіка природокористування», «Організація управління в екологічній діяльності», «Моніторинг довкілля», «Моделювання і прогнозування стану довкілля», «Екологія міських систем», «Екологія людини», «Заповідна справа», а також для більшості вибіркових дисциплін.

Одержані знання, уміння та навички безумовно повинні використовуватися при державній атестації фахівців (як у випускній кваліфікаційній роботі, так і держаному іспиті).

Мета вивчення дисципліни – формування знань щодо екологічної безпеки. Чітке розуміння основних закономірностей формування екологічної небезпеки й управління безпекою. Набуття практичних вмінь і навичок із забезпечення екологічної безпеки.

У результаті вивчення навчальної дисципліни «Екологічна безпека» майбутній фахівець-еколог повинен:

знати:

• базовий понятійно-термінологічний апарат дисципліни;

• основні напрямки досліджень із проблем екологічної безпеки, історія їх розвитку;

• наукові підходи щодо пошуку можливостей виходу із кризового стану якості навколишнього природного середовища;

• шляхи та закономірності формування екологічної небезпеки;

• ієрархічна структура екологічної небезпеки, характеристика основних її складових;

• територіальна та часова структуризація екологічної небезпеки;

• класифікація екологічних ситуацій (у т.ч. надзвичайних);

• основи міжнародного законодавства щодо забезпечення екологічної безпеки;

• правові, економічні та техніко-технологічні механізми забезпечення екологічної безпеки;

• державна політика у галузі екологічної безпеки;

• структура, задачі, функції та правовий статус державної служби в галузі забезпечення екологічної безпеки;

• соціальні аспекти забезпечення екологічної безпеки;

• принципи організації та основні закономірності управління екологічною безпекою;

• регіональні особливості функціонування екологічної безпеки;

вміти:

• використовувати ключові слова в дефініції понять;

• визначати головні властивості екосистем та геосистем з точки зору формування екологічної небезпеки;

• проводити аналіз виникнення екологічно небезпечних ситуацій;

• виділяти найбільш характерні для конкретного регіону складові екологічної небезпеки, визначати її рівні;

• використовувати набуті знання та вміння при виконанні дослідницької роботи з проблем екологічної безпеки конкретного регіону;

• визначати структуру та функціональні задачі органів управління екологічною безпекою;

• спрямовувати свою науково-дослідницьку діяльність на вирішення регіональних проблем екологічної безпеки.

зміст

тема 1

Екологічна безпека як наука і навчальна дисципліна

тема 2

Взаємозв’язок небезпеки та безпеки

Основні питання:

1. поняття про безпеку і небезпеку;

2. методологія аналізу та оцінка ризику.

3. Критерії прийнятного ризику

тема 3

Екологічна небезпека – одна з основних проблем минулого та поточного століття

Основні питання:

1. екологічні кризи ёв минулому;

2. екологічні кризи сучасності.

3. найважливіші глобальні проблеми людства

тема 4

Екологічні ситуації

Основні питання:

4.1 екологічні показники;

4.2 типи екологічних ситуацій;

4.3 оцінка екологічних ситуацій;

4.4 загальна схема формування екологічних ситуацій;

4.5 передумови виникнення надзвичайних екологічних ситуацій.

тема 5

екологічні проблеми україни

Основні питання:

5.1 Природно-соціальні особливості України;

5.2 Екологічний стан окремих регіонів;

5.3 Наслідки екологічних катастроф;

тема 6

екологічні проблеми міського середовища

Основні питання:

6.1 Мережі та системи розселення;

6.2 Розпланування території згідно екологічних вимог;

6.3 Екологічна безпека на виробництві;

6.4 Транспорт;

6.5 Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів

4.4 загальна схема формування екологічних ситуацій.

тема 7

Екологічна безпека людини

Основні питання:

7.1 Здоров’я людини як показник якості навколишнього середовища

7.2 Екологічна безпека вдома;

7.3 Екологічна безпека в місті;

7.4 Екологічна безпека в харчування;

7.5 Екологічна безпека в присадибному господарстві;

7.6 Екологічна безпека на природі;

7.7 Радіаційна безпека

7.8 Шляхи підвищення життєдіяльності людини.

тема 8

Наукові основи Раціонального природокористування та управління навколишнім середовищем

Основні питання:

8.1 Форми та види регулювання екологічних ситуацій;

8.2 Регламентування екологічно безпечної життєдіяльності та заходи щодо запобігання виникнення екологічно небезпечних ситуацій;

8.3 Екологічний моніторинг;

8.4 Екологічна безпека в світі взаємозв’язку екології та економіки;

8.5 Управління екологічними ситуаціями;

8.6 Міжнародні аспекти екологічної безпеки;

8.7 Екологічні стратегії людства.

№	Найменування модулів та тем	Кіл-ть навч. годин	Форма звітності	Оціночна кіл-ть балів
Модуль 1. Загальні положення курсу
1	Вступ Екологічна безпека як наука і навчальна дисципліна
2	Взаємозв’язок небезпеки та безпеки поняття безпеки і небезпеки; означення і вимірювання ризику;
3	Екологічні проблеми навколишнього середовища фактори деградації довкілля; екологічні катастрофи; сучасна екологія.
Модуль 2. Екологічна небезпека як визначальна категорія впливу на стан екологічної безпеки
4	Екологічна небезпека – одна з основних проблем минулого та поточного століття екологічні кризи в минулому; екологічні кризи сучасності;
5	Екологічні ситуації. Надзвичайні
6	природні небезпечні явища та процеси .екологічно особливо небезпечні процеси
7	антропогенні небезпечні явища та процеси .екологічно особливо небезпечні процеси
8	Основні закономірності, діапазони небезпеки, визначення рівнів екологічної небезпеки, модель формування техногенної небезпеки
9	Моніторинг формування, розвитку та проявів екологічної небезпеки в регіональних умовах
10	Характерні особливості регіону; природна та соціально-економічна підсистеми
Модуль 3. Міжнародні аспекти забезпечення екологічної безпеки. Законодавча та нормативно-правова база
11	Основи міжнародного законодавства
12	Екологічна стратегія людства, міжнародні екологічні саміти, конференції, симпозіуми
13	Основні закони та підзаконні акти України, нормативні, відомчі та регіональні документи, права громадян на екологічну безпеку

Вступ

Протягом своєї історії людство піддавалося впливу багатьох природних і соціальних катаклізмів. Воно пережило катастрофічні кліматичні зміни, великі посухи і повені, землетруси й епідемії. Однак аж до середини XX століття всі проблеми, що поставали перед людством, носили скоріше локальний, а не глобальний характер. Вони ніколи не загрожували самому існуванню всього людства в цілому.

Одним з найгостріших завдань, що стоїть нині перед світовою цивілізацією, є проблема екологічної безпеки на планеті. Вплив негативних факторів антропогенного характеру на природне оточення сьогодні значно перевищує компенсаційні можливості біосфери.

Своїм втручанням у природу людина неусвідомлено впливає на загальнопланетні життєво важливі фізико-хімічні, геологічні, кліматичні і біологічні зв'язки. Це може призвести і вже призводить до руйнування зв'язків, що забезпечують гомеостазис для всієї системи життєзабезпечення планети. Руйнуванню піддаються "цілі екосистеми: дедалі частіше замість продуктивних ценозів на поверхні планети з'являються пустелі, або громіздкі урбаністичні утвори. Тим часом негативні процеси, що торкаються таких об'єктів, як ґрунт та атмосфера (наприклад, деструкція ґрунту і руйнування озонового шару атмосфери), ставлять під загрозу існування навіть найбільшої екосистеми - самої біосфери.

Внаслідок старіння та зношення техніки, спаду виробництва ми стоїмо на межі масових економічних та екологічних катастроф, виходу з ладу життєзабезпечувальних систем виробничої інфраструктури. Може статися так, що наша країна першою в світі виявиться неспроможною впоратися з власним промисловим та військово-технічним потенціалом, створюючи екологічну загрозу для сусідів. Руйнація народногосподарською комплексу і нехтування принципами екологічної безпеки вже тепер призводять до того, що Україну відтісняють на периферію світового господарства, вона стає фінансово й технологічно залежною від інших країн, перетворюється на сировинний придаток та територію для розміщення екологічно шкідливих виробництв та їхніх відходів.

Настав час історично зворотного переведення людини із статусу "царя природи" в "громадянина природи". І тому, як справедливо зазначив С. Лем, "нова цивілізація повинна бути підпорядкована глобальному управлінню експертів-спеціалістів найвищої кваліфікації (переважно екологів і політиків)".

Пов'язано це з тим, "що в наш час зникають деякі надто привабливі ілюзії щодо можливості виходу з екологічної кризи лише заходами технократичного характеру. Більш прийнятною вважається точка зору, яка враховує і чинники політичного, духовно-морального плану. У зв'язку з чим важливою є ідея про екологізацію політики.

Для глобальної екологічної політики і планетарного політичного мислення, що формується, принциповим є з'ясування основних джерел загострення екологічної проблеми, вивчення їхньої суті, динаміки, перспективи вирішення як міжнародним співтовариством, так і окремими країнами. Людству потрібний вихід на рівень науково обгрунтованої стратегії системи відносин "людина - суспільство - біосфера".

Глобальні зміни навколишнього природного середовища потребують від сучасного суспільства відповідних змін в свідомості, невідкладного переходу всіх країн світу до стратегії регульованого економічного розвитку. Такий тип розвитку, не за рахунок ресурсів природи, а разом з ними, який дозволить відтворювати можливості життєзабезпечення як для теперішніх, так і прийдешніх поколінь людей, був названий сталим розвитком, стратегії якого сьогодні інтенсивно розробляються в більшості розвинених країн світу.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді «людина – господарство – природа». Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Концепція (стратегія) сталого розвитку, у свою чергу, базується на декількох науково обґрунтованих ідеях, а саме:

• ідея коеволюції (тобто, розумного співіснування біо- і техносфери);

• ідея планетарного (а не містечкового) підходу до вирішення земних соціально-економічних та екологічних проблем;

• ідея необхідності самообмежень, підказаних екологічними законами, розумом, совістю, культурою і вихованням;

• ідея оптимального використання природних ресурсів на основі ресурсоенергозберігаючих, маловідходних, маловитратних та замкнутих технологій;

• ідея тотальної екологізації життя, переходу від сервотехнологій (шкідливих і небезпечних для довкілля) до екотехнологій.

Забезпечення сталого екологічно безпечного розвитку в наші дні важко уявити без зусиль як усього світового співтовариства, так і кожної окремої держави. На це націлюють відповідні матеріали і документи Конференції ООН по навколишньому середовищу і розвитку, Ріо-де-Жанейро, 1992, де обговорювалась програма дій цивілізації, що входить у XXI століття.

тема 1

Екологічна безпека як наука і навчальна дисципліна

В останні роки в наше життя міцно ввійшло таке поняття як екологічна безпека. Його можна охарактеризувати як процес забезпечення захищеності життєво важливих інтересів не тільки окремої людини, але й усього суспільства в цілому, а також держави й природи від погроз, створюваних антропогенним або природнім впливом на навколишнє середовище.

Говорячи про екологічну безпеку, слід нагадати, що являє собою поняття «екологія». Починаючи з 1866 року, поняття «екологія» еволюціонувало із розширенням і поглибленням знань у області біології, географії і т.п. Схематично цей процес можна відобразити таким чином: екологія – наука про відносини навколишнього природного середовища і тварин – організмів або груп організмів – організму на всіх рівнях інтеграції.

Класифікація основних напрямків сучасної екології наведено на рисунку 1.1.

Останніми роками «екологія» широко вживається для позначення всіх форм взаємозв'язку людини і навколишнього природного середовища, не тільки природного, але і створюваного самою людиною (включаючи правові, інженерно-технологічні, етнічні та інші аспекти проблеми). Це зручне слово («екологія») виявившись дуже ємним, багато разів повторювалося засобами масової інформації, загубило значення строго наукового терміну, але придбало важливий соціальний, а деколи і політичний сенс. Часто екологія при цьому подається не як цілісна наука, а як ідеологія, принцип, який пронизує всі науки і сфери людської діяльності.

Технічний прогрес породив цілий комплекс факторів, які торкаються практично всіх сторін людської діяльності, у тому числі і його здоров'я. Не дивлячись на спроби з боку держави регулювати вплив антропогенних факторів на навколишнє середовище проблеми екологічної безпеки продовжують рости. Це пов'язано як з перехідним економічним періодом, у якому перебуває наша країна, так і зі слабкою поінформованістю й досить низьким рівнем знань населення в цій області.

Рисунок 1.1 – Класифікація основних напрямків сучасної екології.

В 1972 р. видатний еколог Д. Медоуз з групою співробітників опублікував оцінки подальшого технічного розвитку людства. На графіках (див. рис. 1.2) можна бачити песимістичні прогнози щодо розвитку людства. До кінця минулого століття потужність природних фотохімічних процесів дозволяла переробляти всі забруднення, які вносила людина. Але зараз природні процеси відновлення балансу порушені.

У повсякденному житті, будь те в місті, вдома, у транспорті, на виробництві, на дачі, на природі, людина постійно випробовує на собі цілу гаму різноманітних факторів, багато з яких є несприятливими для її здоров'я. Знання про ці фактори, уміння нейтралізувати їх дію – буде сприяти виживанню людини в сучасному світі.

екологічна безпека – це такий стан системи «природа — техніка — людина», що забезпечує збалансовану взаємодію природних, технічних і соціальних систем, формування природно-культурного середовища, що відповідає санітарно-гігієнічним, естетичним і матеріальним потребам жителів кожного регіону Землі при збереженні природно-ресурсного й екологічного потенціалу природних систем і здатності біосфери в цілому до саморегулювання.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу – від біогеоценозів (агро-, урбоценозів) до біосфери загалом. Екологічна безпека обмежена часом й розмірами: короткочасна дія може бути відносно безпечною, а довготривала – небезпечною, локальні зміни майже нешкідливі, а широкомасштабні – фатальними.

Екологічна безпека не може бути забезпечена лише природоохоронними діями у відриві від соціальних, економічних, політичних і демографічних проблем. Усі вони взаємозалежні, тому розв'язання кожної з них може бути знайдене лише при їхньому спільному розгляді.

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: права, матеріальні та духовні потреби особистості, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

Рисунок 1.2 – Прогнози Д.Медоуза

Основні критерії екологічної безпеки:

• індивідуальні (медичні або санітарно-гігієнічні) – покликані обмежувати вплив негативних факторів на людину;

• генетичні – покликані зберігати генофонд і обмежувати зростання частоти генетичних хвороб у першому і/або наступних поколіннях;

• соціальні – покликані обмежувати дію небезпечного фактора на групи індивідуумів;

• психологічні – відображають ступінь сприйняття або не сприйняття суспільством або групою індивідуумів рівня техногенного або природно-техногенного ризику;

• економічні – покликані забезпечувати сталий довготривалий економічний розвиток;

• технічні – покликані обмежувати виникнення аварій і катастроф;

• біологічні – покликані зберігати біорізноманітність;

• екологічні – покликані обмежувати негативний вплив екологічних процесів з метою збереження структурної стійкості екосистем;

• ландшафтні і географічні – критерії, що обмежують негативний екологічний вплив на водозбірні басейни, ґрунти та інші географічні елементи;

• ресурсні – покликані обмежувати і регулювати інтенсивність використання відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів;

• політико-інформаційні – передбачають інформованість та участь населення в процесі ухвалення рішень щодо потенційно небезпечних технологій, доступ до будь-якої інформації щодо цих технологій;

• моральні і правові – покликані формувати нові моральні категорії і цінності, пов`язані з розумінням необхідності подальшого існування цивілізації.

Головною метою системи екологічної безпеки України є вироблення концептуальних засад загальної стратегії у сфері раціонального природокористування та захисту навколишнього середовища, а також втілення їх у практику з метою сталого економічного та соціального розвитку держави. При цьому передбачається формування нових типів технологічних процесів, соціальної організації та управління, здатності розв'язувати екологічні проблеми та зменшувати будь-які екологічні небезпеки, що становлять значну загрозу національній безпеці України.

Під державною системою екологічної безпеки розуміють сукупність державних заходів (правових, економічних, технічних, гуманітарних і медичних), спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та антропогенними й природними навантаженнями. Система екологічної безпеки створюється і розвивається відповідно до Конституції України, указів Президента України, постанов Уряду, державних програм у цій сфері.

Визначення норм стану природних систем і якості навколишнього середовища представляє значні труднощі. Ці норми визначаються людиною, яка у своїх судженнях досить суб'єктивна.

Рівень небезпеки (безпеки) може бути різним. Навіть невелике відхилення якості навколишнього середовища від норми становить небезпеку для людини або іншого суб'єкту. Але в ряді районів Землі це відхилення досяглося більших розмірів і оцінюється по розряду «екологічне нещастя» або «екологічна катастрофа». За деякими показниками небезпека загрожує усьому світу. Тому екологічна безпека повинна розглядатися як пріоритетний принцип розвитку всіх країн миру.

Який стан природних систем є найбільш сприятливим для людини?

Часто сприятливим природним станом береться стан, який був у природі до втручання людини Але чи є минулий стан геосистем найбільш сприятливим? Адже людство протягом усієї своєї історії прагнуло створити системи, що протистоять природі. Більш правильним, мабуть, є вписування антропогенної діяльності в природні цикли. Але й тут багато невизначеностей. Критерії якості життя досить сильно різняться в народів різних країн, різних професійних, етнічних і релігійних груп. Мають місце також індивідуально-віковий і історичний вектори зміни критеріїв. Н. Ф. Реймерс уважає, що якість життя досягає максимуму при збігу життєвих стереотипів і можливостей їх реалізації. Він же дає наступну класифікацію потреб людей:

1) елементарні, базові. Наприклад їжа, вода, житло, повітря, земна поверхня як базис для життя й діяльності і т.п.;

2) вторинні, інформаційні (позбавлення людини адекватної інформації приводить до органічних захворювань). Наприклад колектив, література, Інтернет, будинки, виробництва і т.п.;

3) псевдопотреби (шкідливі потреби). Наприклад спиртні напої, деякі продукти харчування, хобі і тому подібне.

Співвідношення між цими видами потреб змінюється протягом історичного часу. Необхідний пошук їх збалансованої комбінації.

А. Маслоу встановлює наступний перелік потреб у порядку убування їх важливості:

1) фізіологічні;

2) екзистенціальні (особиста безпека);

3) соціальні;

4) престижі;

5) духовні.

Але крім інтересів і потреб людей є й «інтереси» природи. Зневага ними вже привело до великих втрат для людини. Якщо ми будемо опікувати природу тільки тому, що це нам вигідно, то збереження біосфери стане неможливим.

Наявність безлічі суб'єктів — людини, рослин, тварин, співтовариств організмів, сільськогосподарських культур, соціуму в межах певної території – припускає в кожного з них наявність і свого навколишнього середовища.

Середовище, що оточує людину, включає:	Навколишнє середовище рослин (екотоп) включає:
природні системи: геосистеми, ландшафти, геологічне середовище й ін.; квазиприродные системи, що утворюють «другу природу», тобто поля, сади, парки, водоймища й ін.; технічне середовище: будинки, машини, шахти, лінії електропередач і ін.; соціальне середовище: потоки інформації, взаємини з іншими людьми, психологічний клімат і ін.	мінеральні й органічні речовини, кліматичні фактори, освітленість, вологість повітря й ґрунту, рН середовища, властивості субстрату, тварини й інші рослини, що перебувають у певних відносинах з даними рослинам й ін.

Між інтересами людини й інших суб'єктів нерідко мають місце протиріччя. Наприклад, для людини найбільш оптимальним є комбінація температури й вологості повітря в межах 20-24°С и 50-60%. Для росту й розвитку рослин найчастіше сприятливими є більш високі температури й більш висока вологість. Тому виникає проблема знаходження оптимальної комбінації параметрів середовища для різних суб'єктів.

тема 2

Взаємозв’язок небезпеки та безпеки

Основні питання:

1. поняття безпеки і небезпеки;

2. методологія аналізу та оцінка ризику;

3. Критерії прийнятного ризику