32) Діячі культури Київської Русі

Процес розвою українського мистецтва починається десь у глибині віків.

Від тих найдавніших часів доби мамонта та печерного ведмедя знаход. на

Україні – в Києві, на Чернігівщині та по інших місцях сліди людини та її

тогочасного мистецтва.

В Київській Русі були такі видатні діячі культури:

Сковорода. Подібно, як автор “Історії Русів”, будив серед українського

громадянства нові думки й національні почування Григорій Савич

Сковорода. Уся його діяльність і вся його творчість указувала на близьке

національне пробудження. Сковорода — це оригінальна постать

“українського Сократа”, як звали його загально. Звали його також

«ходячою академією», бо в сірій свитині, в чоботах, з палицею в руках,

із сопілкою за поясом ходив по селах і вчив людей. Скрізь, де з’явився,

будив зацікавлення своїми питаннями й своїми думками. Розмовляв з

людьми, де тільки їх зустрінув: на ярмаркових майданах, на шляхах, під

церквами, хоч найрадше любив навчати в холодному садку або в затишній

пасіці.

Родився в селі Чорнухах, у Полтавщині, як син козака в 1722. р. Дитячі

літа провів у близькім житті з природою: серед вишневих садів, темних

гаїв, на берегах рідної річки. Від дитинячих літ залюбки читав книжки і

виявляв нахил до музики. Вчився в київській академії. По двох роках

побуту в Києві виїхав до надвірної капелі цариці Єлисавети в Петербурзі,

куди його покликано за гарний голос. Під цю пору українські співаки

тішилися на півночі великою славою (Дмитро Бортнянський) і українська

пісня добула собі широкий розголос. З Петербургу вернувся до Києва. Щоб

пізнати світ га людей, виправився в подорож по Європі і звидів пішки

Польщу,, Угорщину, Німеччину та Італію. По повороті прожив десять літ на

самоті. Якийсь час був учителем поетики в переяславській духовній

семінарії, де на основі нових поглядів написав підручник поезії

(“Руководство о поезії”). Тим твором наразив собі єпископа й мусів

кинути становище. Потім був учителем у домі поміщика Степана Тамари, в

московській Троїцькій Лаврі, знову в Тамари, в харківській колегії, де

згодом зайняв катедру етики й написав “Начальная двер к христіянскому

добронравію для молодого шляхетства харковской губернії». З причини його

ліберальних поглядів приневолено Сковороду залишити виклади. Від тієї

пори розпочав свої мандрівки по Україні. Помер у 1794. Над могилою

просив дати надпис: “Світ ловив мене, та не спіймав”. У часі мандрівок

по лівобічній Україні вщіплював Сковорода і живим словом і власним

життєвим І прикладом вищі моральні почування, накликував добувати

знання, запалював до любови правди, рідного краю, заохочував до добрих

діл).

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (Володимир-Василій Всеволодович; 1053-19.V.1125,

похований у Софійському соборі в Києві) — великий князь київський

(1113—25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина

IX Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі

Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у

Києві, проводив політику консолідації руських князівств, законодавче тику консолідації руських князівств, законодавче

("Устав" Володимира Мономаха) дещо ослабив гніт і визискування народу.

Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором

"Поучения" (1117), листа ("грамотиці") до Олега Святославича (1096—97)

та молитви. Автобіографічне "Поучения" Володимира Мономаха, адресоване

його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру,

справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму.

Твори Володимира Мономаха мають історично-документальне та

художньо-естетичне значення і належать до видатних пам'яток письменства

Київської Русі. Збереглися в складі "Повісті временних літ" за

Лаврентіївським списком.

Уривок з "Поучения" подається за Літописом руським (пер. з давньорус.

Л.Є. Махновця). У квадратних дужках надруковано додатки від перекладача.

ПРОКОПОВИЧ Феофан (справжнє ім'я — Єлеазар; народився 18 червня 1681 р.

в Києві в сім'ї дрібного торговця) — відомий український церковний і

суспільний діяч, письменник, вчений. Закінчив Києво-Могилянський

колегіум (1698) і римську єзуїтську колегію. Був ігуменом Братського

монастиря; професором риторики і піїтики в Київській академії, з 1710 р.

— її ректором.

На вимогу Петра І (1716) виїхав до Петербурга. Фактично керував всіма

справами російської церкви. Йому ж Петро І доручає скласти трактат

"Духовний регламент" про створення Святішого Синоду. В Синоді Прокопович

отримує посаду другого віце-президента. Був єпископом Псковським і

Нарвським (1718), архієпископом Новгородським. Помер Феофан Прокопович 8

(19) вересня 1736 року на 55 році життя в Новгороді, де і похований.

Феофан Прокопович — автор багатьох філософських, історичних, теологічних

та літературно-публіцистичних творів. За його відомим "Первым учением

отрокам" (1721) вчилися росіяни і українці, білоруси і молдавани,

грузини, серби, болгари, греки. Твори Прокоповича видавалися російською,

старослов'янською, тогочасною книжною українською, а також німецькою,

англійською, французькою, шведською, латинською та іншими мовами.

Для Прокоповича, як і для багатьох професорів Київської академії, в

питаннях риторики головним авторитетом був Аристотель, який перший

сформулював закони словесного втілення ораторського мистецтва,

підкреслив значення думки і пізнання словом у справі збудження душевних

почуттів, заклав основу вчення про мову, стиль і структуру промови.

Риторику Прокопович вважає царицею мистецтв. Визначаючи предмет риторики

і подаючи точку зору Аристотеля, Платона, Цицерона, Квінтіліана та інших

авторів, Прокопович доходить висновку, що найточнішим із них є

визначення риторики як вміння добре говорити. Він аналізує суспільну,

соціально-організаційну та культурно-освітню функції красномовства;

вказує на його приємність, здатність викликати почуття насолоди у

слухачів; наголошує, що темами красномовства мають стати питання життя

країни і народу.

Згідно з Прокоповичем, передумов красномовства є три: природа, мистецтво

(тобто талант, освіта) та тренування наслідування (передусім,

,дослідження історичних та філософських проблем, законів грецького і

римського права, перечитування священних книг, знайомство з творчістю

поетів тощо).