2. Перспективи розвитку повітряного транспорту

Проблеми інтеграції України у європейську та світову економіку, перспективи її розвитку як транзитної держави ставлять високі вимоги до повітряного транспорту: технічних характеристик літаків, аеродромів, систем управління повітряним рухом, обслуговування пасажирів, систем обробки вантажів, рівня розвитку інфраструктурних об'єктів та ін.

Сьогодні в Україні налічується понад 1,5 тис. повітряних суден, які об'єднано в 67 авіакомпаній. Літаки українських авіакомпаній виконують польоти до 35 країн світу за 105 маршрутами. У свою чергу, іноземні компанії 28 країн здійснюють регулярні перевезення до 9 міст України. На території нашої держави функціонують 36 аеропортів, у 17 з яких відкрито міжнародні пункти пропуску.

Разом з тим авіатранспорт України переживає скрутні часи. В останні роки його експлуатаційна діяльність була збитковою, зросла заборгованість галузі перед бюджетом, а середнє спрацювання ресурсів літаків перевищило 70%. Наявний у державі парк літаків застарів морально і спрацювався фізично, але не оновлюється достатньою мірою. Стан аеродромної сітки постійно погіршується. За таких умов вітчизняним авіакомпаніям важко конкурувати із зарубіжними. Через відсутність в Україні серійного виробництва сучасних літаків більшість наших авіакомпаній використовують одержані за лізингом літаки іноземного виробництва. Відомі українські пасажиро-перевізники - компанії "Аеросвіт" та "Авіалінії України"— беруть за лізингом або купують повітряні лайнери західних країн "Боїнг-737-200" і "А-321", які є надійнішими, економічнішими, комфортабельнішими від вітчизняних.

З огляду на те, що повітряний транспорт не має конкуренції серед інших його видів щодо швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів та ще й на великі відстані (середня відстань доставки 1 пасажира повітряним транспортом є в 10-15 разів більшою від аналогічного показника у його найближчого конкурента - залізниці, з тенденцією до зростання). Саме цей момент є домінантним у визначенні перспектив його розвитку. Сьогодні в Україні понад 80 тис. суб'єктів підприємницької діяльності підтримують активні зовнішньоекономічні зв'язки з підприємствами і фірмами 185 країн світу на різних континентах. І вагому роль у їх забезпеченні (особливо, з країнами далекого зарубіжжя) відіграє повітряний транспорт[2, с.24-34].

З метою розвитку повітряного транспорту держави і забезпечення її транзитності необхідно:

- брати участь у багатьох проектах авіабудування, що здійснюються в Європі, США та країнах СНД (насамперед, у Росії);

- прагнути виходу на світовий рівень технологій та інформаційного обміну;

- створювати інтегровані комплекси з випуску систем повітряної навігації, управління та наведення, а також засобів візуалізації на основі потужної комп'ютерної техніки тощо.

Україна - це не тільки велика авіаційна, але й космічна держава. У нове тисячоліття вона вступає як активний учасник багатьох міжнародних космічних програм.

В Україні є два великих космічних центри: у Дніпропетровську (КБ "Південне" - виробник відомих МКБР "СС-18" і "СС-24" з головними частинами, що розділяються, учасник створення носія "Енергія" і розробник вітчизняних носіїв "Зеніт") і у Харкові (комплекс підприємств, які займають провідні позиції в космічній промисловості СНД з виробництва бортової електроніки та систем управління).

Сьогодні на світовому ринку запусків супутників домінує західноєвропейський консорціум "Агіаnеs расе". На нього припадає 60% усіх запусків, а решту їх (40%) здійснюють США, Китай, Росія та Україна. Комерційне використання вітчизняної ракетної техніки на міжнародному ринку є дуже вигідним для України. Високі технічні характеристики українських ракет-носіїв і відносно низька вартість запусків супутників роблять цю форму космічного транзиту високоприбутковою, забезпечуючи фінансову стабільність нашої держави. Важливою формою космічного транзиту стали також програми "Глобалстар" і "Морський старт" (один з найважливіших космічних проектів сучасності, у реалізації якого Україні належить 15% акцій).

Унікальну космічну лабораторію, яких у світі одиниці, являє собою універсальний супутник важкого класу "Океан-О", виведений майже на кругову орбіту висотою 680 км ракетою-носієм "Зеніт" 17 липня 1999 р. Його робота приносить користь сільському господарству, гідрометеорологічній науці, екології та геології.

Міждержавними угодами між Росією і Україною визначено паритетний (тобто 50% на 50%) розподіл інформації цього супутника між двома країнами. Крім того, його інформацією можуть користуватися також інші заінтересовані держави, причому за їх заявками, що формуються в Українському центрі супроводу (Дніпропетровськ), потім передаються до Центру управління польотом (м. Корольов Московської області), а з нього - на бортову апаратуру супутника, який виконує задане дослідження і передає його результати на наземні засоби прийому.

Можна стверджувати, що створювати апарати такого класу, як "Океан-О", спроможні виключно високорозвинуті країни. Адже тут треба не тільки володіти сучасними технологіями, але й мати значний досвід щодо запуску космічних апаратів.

У новому тисячолітті репутація України як космічної держави значно зміцниться шляхом участі у міжнародних програмах і виконання транзитно-космічних завдань.

Національному космічному агентству України слід і надалі працювати над проблемами зниження вартості, а також підвищення ефективності та надійності запусків супутників; удосконалювати конструкції ракет-носіїв, використовуючи нові, легкі та надійні, конструкційні матеріали; активно розвивати міжнародне співробітництво з провідними космічними державами світу; реалізувати проект "Український старт". Суть цього проекту полягає у спорудженні в Чорному морі плавучого космодрому для запуску супутників українською ракетою-носієм "Зеніт", а для його здійснення необхідно створити міжнародний консорціум за участю провідних фірм космічної галузі[3, с.3].

Важливим фактором розвитку нашої держави як транзитної є реалізація рішення Другої пан'європейської конференції щодо створення міжнародних транс’європейських транспортних коридорів, які проходять територією України.

Програма створення і розвитку МТК передбачає взаємодію всіх можливих видів транспорту (насамперед, автомобільного, залізничного та водного) на конкретному напрямку, а також функціонування високонасиченої інфраструктури щодо їх обслуговування, що, в свою чергу, вимагає великих коштів і значної організаторської роботи Уряду, Міністерства транспорту України та його департаментів. Крім того, Україні слід приєднатися до багатьох міжнародних конвенцій, вимог і стандартів (нині узгоджено лише 20 з 50 найважливіших документів). Істотне значення для розвитку транзиту має Закон України "Про транзит вантажів", який окреслює принципи організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, а також створює необхідне правове поле у сфері транзиту, сприяючи посиленню ролі нашої держави як транзитної[1, c. 9].