10.4. Вентилювання санвузлів (ватерклозетів) і душових кімнат

Санвузли належать до тієї групи приміщень, в яких завданням вентиляції є запобігання розповсюдженню запахів. З цієї причини в них повинна діяти розріджувальна вентиляція.

Найпростішим розв’язанням, якщо не брати до уваги віконне провітрювання, є задіяння осьового вентилятора у віконному або в зовнішньостіновому отворах. Можливі збурення за рахунок вітрового підпору.

Кращим розв’язанням є застосування вентиляційної шахти з вентилятором на найвищому поверсі або на стриху (покрівлі). До цієї шахти приєднуються всі санвузли будинку, які розміщені один над другим. Вікна в таким чином вентильованих приміщеннях повинні бути закриті.

Не слід передбачати загального спеціального отвору, через який мало би опосередковано притікати зовнішнє повітря, а передбачати кілька менших вентиляційних отворів (розміром біля 150 см²) в дверях тамбура санвузла.

Можна також передбачати щілинні отвори в нижній частині дверей над підлогою висотою 1 – 2 см (підрізані знизу двері). Найчастіше як двері так і вікна є нещільними і завдяки цьому забезпечується достатнє опосередковане притікання зовнішнього повітря. Належить також звертати увагу на рекомендовані приписи протипожежної безпеки.

Кратності повітрообміну в санвузлах:

громадських на вулицях і площах 10…15 год^-1;

будинків виробничого призначення 8...10 год^-1;

службових (адміністративних) будинків 5...8 год ^-1;

помешкань 4...5 год ^-1.

На увагу заслуговують санвузли і ванні кімнати без зовнішніх вікон, які не межують із зовнішніми будівельними огорожами (розміщені всередині помешкань). Щодо природної вентиляції цих приміщень існують рекомендації норми DIN 18017, частина 1 (02.87), які стосуються нового будівництва з ущільненими вікнами. При цьому передбачається власний вентиляційний канал для кожного приміщення санвузла, яке повинно бути вентильованим. Верхня частина цього каналу служить для витікання внутрішнього повітря і закінчується шахтою, що умонтована в дах; натомість виокремлена нижня (долішня) частина каналу служить для притікання зовнішнього повітря в надпідлоговий простір санвузла (рис. 10.15).

Провітрювання завдяки дії природних (гравітаційних) сил в такому каналі є невистарчальним, особливо влітку. Набагато ефективнішим є механічна витікальна вентиляція за допомогою вентилятора, який розміщують переважно на найвищому рівні (на стриху). Перенесення звуків і запахів з одного поверху до другого уникається в той спосіб, що передбачаються окремі вентиляційні трубопроводи діаметром 50...60 мм для кожного санвузла, який розміщений всередині помешкання (будинку), або спільний трубопровід з відгалуженнями, в яких передбачені клапани і глушники шуму (звуків), див. рис. 10.16. Важливим є правильний вибір вентиляційних граток для витікального повітря, які повинні мати певний регульований опір (приблизно 100 Па), щоби на процес витікання внутрішнього повітря негативно не впливали такі явища, як дія вітру, відкриття вікна і тощо. Вентилятор повинен мати спадну (вертикальну) характеристику, завдяки чому, при змінах опору СВ, настає тільки невелика зміна його повітропродуктивності.

Рис.10.15. Природна витікально-притікальна вентиляція санвузлів, які розміщені всередині будинку (за відсутності в санвузлах вікон)

Рис.10.16. Клапан для регулювання витрати витікального із санвузлів повітряного потоку

Інше розв’язання показане на рис. 10.17, де застосовано децентралізовану енергоощадну витікальну вентиляцію.

Згідно норми DIN 18017, частина 3 (04.88) вимагаються повітрообміни:

• мінімальний в душовій кабіні 40 м³/год;

• мінімальний в санвузлі 20 м³/год.

Рис.10.17. Децентралізована витікальна вентиляція

санвузлів і душових кабін (система „Limodor”)

Вказані величини повітрообмінів є обов’язковими, якщо СВ задіяна щонайменше 12 год на добу. У випадку, коли СВ задіяна 24 год/добу, допускається зменшення повітрообміну (наприклад в нічний час) наполовину від вище вказаних величин.

В СВ, у якій існує можливість відсікання (перекривання) притікання повітря, належить забезпечити додаткове вилучення 5 м³ повітря по виключенні вентилятора. Це означає, що в системі регулювання вентилятора, або закривання клапана в устаткованні для витікання повітря, повинен бути відповідний регулювальний засіб.

Максимальна витрата притікального повітря не повинна перевищувати вище вказаних подвоєних величин повітрообміну.

Розрізняють наступні системи витікальної вентиляції: індивідуальні з власним (індивідуальним) вентилятором; центральні: з нерегульованими клапанами витікального повітря; з регульованими клапанами витікального повітря; з клапанами витікального повітря за сталої витрати притікального повітря.

В усіх випадках належить звертати увагу, аби при відкриванні всіх клапанів, в порівнянні з дією тільки одного відкритого клапана, забезпечувалась планована мінімальна витрата витікального повітря в найнижчому клапані. Допускне відхилення – до 10 %. Завдяки дії вітрових або гравітаційних сил планова (проєктна) витрата притікального повітря не може змінюватись більше ніж на  15 %. Таким чином, при налагодженні СВ, треба старанно добирати характеристики клапанів і вентиляторів.

Якщо йдеться про час задіяння вентилятора, то можливі різні варіанти:

1. Вентилятор вмикається у кожному приміщенні, які приєднані до системи, а вимикається по певнім часі завдяки часовому вимикачу.

2. Вентилятор вмикається годинниковим механізмом тільки в певному означеному часі, наприклад вранці, в полудень і ввечері, причому кожного разу на 2...3 години або більше.

3. Вентилятор діє постійно, але вночі переважно зі зменшеною повітропродуктивністю.

В багатосімейних будинках найбільш оптимальною є система центральної витікальної вентиляції з регульованими клапанами витікального повітря і безступінчастим регулюванням продуктивності вентилятора.

Проста енергоощадна система регулювання витрати витікального повітря за допомогою клапана показана на рис. 10.18. Клапану властиві два положення: клапан в положенні закрито, при якому витрата витікального повітря, залежить від величини отвору в клапані, і виносить, наприклад, 15 м³/год; клапан в положенні відкрито - витрата приблизно 100 м³/год.

Рис. 10.18. Регулювальний автомат витрати витікального повітря

з електротермічним приводом і вимикачем зі спізненням в часі

(фірма „Temset”)

Клапан відкривається завдяки дії, наприклад, вимикача системи освітлення, або під впливом електротермічного приводу, який відразу по вимкненні, внаслідок теплової інерції, втримує клапан (перепускник) відкритим ще протягом 5 ... 10 хв і забезпечує тим самим надійність вентилювання. Завдяки цьому настає подавляння вентилятора системи витікальної вентиляції і зменшення річної витрати енергії на вентиляцію.

Існують також розв’язання вентиляції окремих санвузлів, з керуванням від накривки унітазу або від вхідних дверей. В тих розв’язаннях відсмоктується повітря безпосередньо з мушлі унітазу і викидається назовні або це повітря перетікає через фільтр з активованого вугілля і розподіляється знову в приміщеннях санвузла (повна рециркуляція, фірми „Euosmann”, „Exodor” та інші).

Після запровадження теплоущільненого будівництва і застосування ущільнених вікон вимагається механічна притікально-витікальна вентиляція з рекуперацією теплоти витікального повітря. Треба зауважити, що в душових (ваннах) кімнатах, які розміщені в глибині будинку, наявний повітрообмін є вистарчальним і відповідає вимогам DIN 18017, частина 4 (04.1988).