2.2. Аналіз ринку праці та міграції робочої сили України

На даний час є ряд теорій, які пояснюють причинно-наслідковий зв’язок міграції робочої сили. За їх допомогою на макрорівні поєднуються масштаби, напрями, інтенсивність різних міграційних потоків між регіонами за параметрами соціально-економічного розвитку території (заробітною платою, рівнем зайнятості, розмірами капіталовкладень, житловими умовами, кількістю робочих місць та ін.). На мікрорівні вивчається міграційна реакція окремих індивідів, сімей або домогосподарств на зміну тих чи інших показників умов життя, важливих з погляду прийняття рішень на міграцію.

Для характеристики механічного руху населення використовуються такі показники:

- дані про прибуття і вибуття населення конкретного регіону і країни за певний проміжок часу;

- сума прибулого і вибулого населення (міграційний обмін);

- різниця між величиною прибулого і вибулого населення (сальдо механічного руху);

- інтенсивність механічного руху, що визначається як відношення кількості мігрантів до загальної чисельності населення або кількість мігрантів на 1000 осіб населення.

Сальдо міграцій населення визначається за формулою:

,

де — сальдо міграцій населення за міжпереписний період, осіб;

• — чисельність населення на дату наступного перепису, осіб;

• — чисельність населення на момент попереднього перепису, осіб;

• — природний приріст населення за міжпереписний період, осіб.

Загальний обсяг прибуття населення з-за меж України протягом року визначається за формулою:

,

де — кількість осіб, прибулих з-за меж колишнього СРСР, за даними статистики реєстрації за місцем проживання;

• — кількість, осіб прибулих з-за меж колишнього СРСР, за даними реєстрації іноземців (термін перебування яких в Україні перевищив 3 місяці);

— кількість осіб, прибулих з-за меж колишнього СРСР, за даними обліку біженців;

— кількість затриманих нелегальних мігрантів, прибулих з-за меж колишнього СРСР;

— кількість осіб, прибулих з держав колишнього СРСР, за даними вибіркових обстежень на кордоні;

• — кількість осіб, вибулих протягом року з числа прибулих з держав колишнього СРСР у році Х, термін перебування яких в Україні не перевищує 3-х років, за даними вибіркових обстежень на кордоні.

Обсяг вибуття населення за межі України протягом Х року визначається за формулою:

,

де — кількість осіб, вибулих за межі України, за даними статистики реєстрації за місцем проживання;

— кількість осіб, вибулих за межі колишнього СРСР, за даними обліку карток подорожуючих;

— кількість осіб, прибулих з-за меж колишнього СРСР, протягом року Х на І квартал року Х + 1 з числа вибулих за межі колишнього СРСР у році Х, термін відсутності яких в Україні не перевищує 3 місяці, за даними обліку карток подорожуючих;

— кількість осіб, вибулих до держав колишнього СРСР, за даними вибіркових обстежень на кордоні;

— кількість осіб, прибулих протягом року Х та І кварталу року Х + 1 з числа вибулих до держав колишнього СРСР у році Х, термін відсутності яких в Україні не перевищує 3 місяці, за даними вибіркових обстежень на кордоні [30,с.912]

За останні роки міграційні процеси в Україні набули принципово нового характеру та якості, змінилися пріоритети. Внаслідок відпливу сільських мешканців до міст сформувалися системи з високою концентрацією міського населення. Водночас у сільській місцевості в багатьох регіонах розширюються межі слабо заселених територій, виводяться з господарського обігу значні площі земель. Багаторічний відплив сільської молоді до міст України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів у сільській місцевості, що супроводжувалося збільшенням частки осіб пенсійного віку, зростанням смертності, скороченням народжуваності, зниженням природного приросту сільського населення.

Міграція населення в межах України та до інших країн, за деякими винятками, характеризується зміною її напрямів і географічних зв’язків.

Число вибулих у 2002 р. з України дорівнює 76 264 осіб. У тому числі вибули до країн СНД — 49 429 особам, до інших країн 26 835 осіб.

У міждержавній міграції можна виділити п’ять напрямів:

- міграція з розвинутих до промислово розвинутих країн;

- міграція в межах промислово розвинутих країн;

- міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;

- міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн (схожа на міграцію з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих);

- міграція наукових працівників, спеціалістів з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються.

Для промислово розвинутих країн іноземна робоча сила з країн, що розвиваються, означає забезпечення ряду галузей, інфраструктурних служб, необхідними прицівниками, без яких неможливий нормальний виробничий процес, а іноді й просто нормальне повсякденне життя. Наприклад, у Франції емігранти становлять 25 % усіх зайнятих у будівництві, в Бельгії — половину всіх шахтарів, у Швейцарії — 40 % будівельників.

Невід’ємною реальністю функціонування українського ринку праці є трудова міграція, тобто переміщення через кордони або між адміністративно-територіальними одиницями України з метою виконання робіт, надання послуг на платній основі чи ведення будь-якого виду підприємницької діяльності, не забороненої законодавством. Наші співвітчизники працюють у Сполучених Штатах Америки, Великій Британії, Німеччині, Франції, Ізраїлі, Туреччині, Греції, на Кіпрі та в багатьох інших країнах. Паралельно з еміграційними в Україні набирають сили імміграційні процеси. Найчастіше серед іноземної робочої сили на вітчизняному ринку праці можна зустріти громадян з Туреччини, В’єтнаму, Китаю, Болгарії, Молдови. Проте, незважаючи на постійне збільшення масштабності еміграційних та імміграційних потоків, Україна продовжує залишатися країною — експортером робочої сили.

Як вважають українські вчені (член-кореспондент НАН України

Е. М. Лібанова та ін.), на сьогодні каналами трудової міграції українських громадян є:

- самостійний пошук місця роботи (передусім у державах, з якими Україна не має візового режиму)

- використання туристичних агенцій, через які громадяни України легально як туристи потрапляють до країн, з якими Україна має візовий режим, і нелегально працюють на їх території

- використання послуг суб’єктів господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном;

- запрошення українських фахівців безпосередньо іноземною стороною.

Глобалізацію світової економіки характеризують як сукупність процесів організованого використання матеріальних і нематеріальних ресурсів у масштабі всієї планети, а одним із основних її напрямків вважають інтенсифікацію міжнародного руху робочої сили. Останній відбувається, по-перше, у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і низько кваліфікованих робітників, по-друге, у вигляді "відпливу мізків"[3, с. 87]. Глобалізація – це категорія, що виходить за межі державних кордонів і набуває постійного й неухильно зростаючого міжнародного переплетіння економік. Економічна глобалізація серед загальносвітових тенденцій нині є найістотнішою і визначальною щодо перспектив соціально-економічного розвитку. Вона стає чинником, який найбільше визначатиме зміст реальних процесів на ринку праці як в європейських країнах, так і в Україні.

Вплив економічної глобалізації на ринок праці проявляється через такі параметри як склад і структуру робочих місць, їх динаміку, якісні характеристики робочої сили та її мобільність. За своєю суттю вона має об'єктивний вплив на світовий ринок праці, а також на національні ринки праці, які дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв'язків, які зумовлені активізацією глобалізаційних процесів. Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що глобалізаційні процеси світової інтеграції відбуваються не тільки в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціально-трудових відносин, які стають глобальними. Виходячи зі зростаючого напруження у сфері зайнятості та домінування глобалізаційних процесів, у 1994 р. провідні країни Заходу досягли домовленості щодо загальних контурів на ринку праці [2, с. 210]. Сучасний етап становлення і розвитку глобалізованої економічної системи для багатьох країн світу, а серед них і Україна супроводжується вибу-ховим характером зовнішньо міграційних процесів. З огляду на те, що з 2004 р. Україна безпосередньо межує з країнами Європейського Союзу, вагомого практичного значення набула проблема у співробітництві нашої держави з європейськими країнами у сфері міграції населення. Ситуація, що нині склалася, створює водночас і нові можливості, і нові проблеми, які, до речі, є актуальними не тільки для нас, а й для всієї міжнародної спільноти [6, с. 14].

Особливість ринку праці в Україні – непропорційне скорочення зайнятості щодо динаміки обсягів виготовлення [1, с. 234]. Затяжний характер трансформаційної кризи, в якій перебувала економіка України, спричинив істотне зменшення обсягів виготовлення, що, по-своєму призвело до значного скорочення кількості робочих місць, які потребують висококваліфікованої праці [4, с. 123]. Доцільним вважається створення умов для збереження існуючого трудового потенціалу країни, що можливо тільки при досягненні макроекономічної стабілізації, підвищенні інноваційної активності економіки, збереженні існуючих та створенні нових ефективних робочих місць, забезпеченні дієвої державної підтримки конкурентоспроможних вітчизняних виробництв.

Сучасний стан ринку праці України в умовах глобалізації демонструє такий показник як безробіття, яке у 2008 р. становило 2008,0 тис. чол., тобто 9,1 % від економічно активного населення, а у 2010 р. – 1600, 8 тис. чол., що становить 7,2 % економічно активного населення. У Тернопільській області простежується чітка тенденція до зниження безробіття, яке з 2008 р. до 2010 р. зменшилося на 20, 6 тис. чол., тобто на 17 %, а рівень офіційно зареєстрованого безробіття станом на 2011 р. є рівним 3,4 % (загальноукраїнський показник – 3,1) [3, с. 87]. Попри скорочення рівня безробіття чіткою є тенденція до переважан-ня пропозиції трудових ресурсів над їх попитом (тобто наявності в Україні трудонадлишкової кон'юнктури ринку праці), що демонструють дані табл. 1.

Хоча потреба підприємств у робочій силі з кожним роком збільшується, що дає можливість знайти місце праці дедалі більшій кількості безробітних, кон'юнктура на ринку праці України залишається трудонадлишковою. Високим залишається показник, що характеризує навантаження на одне вільне робоче місце, тобто вакансію, який у 2011 р. дорівнював 7 чол., зменшуючись порівняно з 2009 р. на 29 % [22].

Табл. 1. Співвідношення попиту та пропозиції робочої сили на зареєстрованому ринку праці у 2009-10 рр. * (на 1 січня) [22]

Показник	2009	2010	2011
Кількість зареєстрованих громадян, незайнятих трудовою діяльністю, тис. осіб	1003,7 138,8	998,9 166,5	903,5 186,6
Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць, тис. осіб

* Дані статистичного щорічника України за 2010 рік. – С. 382

У сфері зайнятості можна виділити чотири області, де в умовах глобалізації відбулися великі зміни. Це, насамперед, обсяг наявної роботи; умови, на, яких цю роботу пропонують; доходи, що дає ця робота, а також гарантії зайнятості й доходу. Інформаційна складова процесу глобалізації дає можливість удосконалити організацію праці й домагатися необхідної гнучкості робочої сили. Виступаючи об'єктивним чинником світового розвитку і усуваючи обмеження на переміщення праці й капіталу через кордони, глобалізація відкриває нові можливості для розвитку економіки, а відповідно і ринку праці України через зростання контактів і зв'язків у сфері економіки, торгівлі, технологій, культури, інформації. Водночас загострення міжнародної конкуренції, зміна економічної ситуації у країні внаслідок поширення інтеграційних процесів впливає на розвиток соціально-трудових відносин, поглиблюючи вже існуючу нерівність між Україною і країнами ЄС у сферах продуктивності праці, її оплати і доходів населення, зайнятості та ринку праці, що обмежує можливості соціального захисту населення України в умовах глобалізації та інтеграції у світову економічну систему. Найбільш ефективними засобами подолання наслідків глобалізації на розвиток соціально-трудових відносин і ринку праці є активне оновлення і удосконалення економіки, більш глибока інтеграція нашої держави у світову економічну систему.

Таким чином, проведене дослідження дає змогу стверджувати, що економічна глобалізація має подвійний вплив на ринок праці України. До позитивних наслідків глобалізаційного впливу належать створення і підтримання нових робочих місць, внаслідок чого де підвищиться рівень зайнятості, і відповідно – знизиться безробіття. Негативним є зменшення чисельності потенційної робочої сили, що має згубний вплив на економіку. Втягнення України до глобалізаційного процесу – додатковий стимул прискорення системних реформ у країні, зокрема структурної перебудови економіки, що дасть змогу певною мірою протистояти негативним наслідкам глобалізації. Створення умов для збереження та розширеного відтворення високваліфікованої робочої сили, здатної ефективно функціонувати в умовах високотехнологічного та інноваційного виробництва, глобалізаційних процесів, дадуть змогу забезпечити формування стабільного та конкурентоспроможного ринку праці та економіки України.