- •1. Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”
- •2. Становлення класового суспільства і перші держави на території України
- •1. Кіммерійці і скіфи. Давньогрецька колонізація Північного
- •2. Північне Причорномор’я у сарматську добу. Давні слов’яни.
- •3. Зародження державності у східних слов’ян в lV – іх ст.
- •1.Східні слов’яни у іv – VII ст. Антська доба.
- •2. Нарощування державотворчого потенціалу східного слов’янства у VII – IX ст.
- •3. Утворення Київської Русі. Роль варягів. Норманська теорія
- •4. Соціально-економічний та суспільно-політичний устрій Русі в х – на початку хіі ст.
- •1. Становлення та консолідація Київської держави Рюриковичів.
- •2. Розквіт Давньоруської держави. Володимир і Ярослав Мудрий.
- •3. Початки політичного розпаду Київської Русі у другій половині хі – на початку хіі ст.
- •5. Феодальна роздробленість на Русі у хіі – хііі ст. Князівства Південно-Західної Русі
- •6. Давньоруська держава в міжнародних відносинах X – XIII ст.
- •7. Галицько-Волинське князівство у XIII – першій половині XIV ст.
- •1.Боротьба за Галич у першій половині XIII ст. Данило Галицький.
- •2.Суперечності розвитку Галицько-Волинської держави в останній третині XIII – першій половині XIV ст.
- •8. Українські землі у складі Великого князівства Литовського в середині XIV – першій половині XVI ст.
- •Перехід під владу Великого князівства Литовського. “Литовська Русь”.
- •Кревська унія. Вітовт. Остаточна ліквідація удільних князівств.
- •Сепаратизм православних феодалів. Експансія Московської держави.
- •9. Експансія польських феодалів на українські землі. Люблінська унія.
- •Боротьба Польщі за Галичину. Кревська унія.
- •Підкорення українських земель Польщею. Люблінська унія.
- •10. Виникнення українського козацтва та Запорозької Січі. Реєстрове козацтво
- •1. Причини виникнення українського козацтва, його становлення.
- •2. Утворення Запорозької Січі, її організація та устрій.
- •3. Утворення козацького реєстру, його еволюція.
- •11. Боротьба українського народу проти соцiального, нацiонального та релiгiйного гноблення наприкінцi XVI ─ серединi XVII ст.
- •12. Визвольна війна під проводом б. Хмельницького середини XVII ст. Та її наслідки
- •2. Договір з Росією та події 1654–1657 рр.
- •3. Наслідки війни.
- •13. Політичні події на українських землях у другій половині хvіі ст. “Руїна”.
- •Політика гетьманів і. Виговського та ю. Хмельницького. Розпад Української держави.
- •Посилення руйнаційних процесів, боротьба за збереження української державності.
- •Причини руйнації.
- •14. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана і. Мазепи
- •15. Ліквідація автономного устрою Гетьманщини, Слобожанщини та Запорозької Січі у хvііі ст.
- •Гайдамацький рух
- •17. Інкорпорація українських земель Російською та Австрійською імперіями у XVIII – на початку XIX ст.
- •1. Боротьба Росії за Північне Причорномор’я.
- •2. Розділи Речі Посполитої та перехід правобережних і західних українських земель під владу Австрії та Росії.
- •18. Наддніпрянська Україна в умовах кризи феодально-кріпосницької системи (перша половина XIX ст.)
- •Криза феодально-кріпосницької системи. Посилення антифеодальної боротьби.
- •Політична опозиція царату першої чверті XIX ст. Декабристські організації в Україні
- •19. Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст.
- •1. Пробудження українського національного руху. Перші речники.
- •2. Революційні події 1848 р.
- •20. Реформи 60 – 70-х рр. Хіх ст. Та особливості розвитку Наддніпрянщини у пореформений період та на початку хх ст.
- •Реформи 60 – 70-х рр. Хіх ст. Скасування кріпацтва.
- •Протиріччя розвитку сільського господарства. Столипінська аграрна реформа.
- •Індустріальне зростання в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •21. Революційний та національний рух в Наддніпрянській Україні
- •1. Кирило-Мефодіївське товариство.
- •2. Громадівський рух. Революційні народники в Україні.
- •3. М. П. Драгоманов
- •22. Піднесення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях у другій половині хіх – на початку хх ст.
- •Наприкінці хіх – на початку хх ст.
- •24. Перша світова війна і Україна
- •1. Початок війни. Плани воюючих сторін щодо України.
- •2. Ставлення українських партійно-політичних сил до війни. Політика урядів Австро-Угорщини і Росії в українському питанні.
- •3. Хід бойових дій у 1914 – 1916 рр. Українські січові стрільці
- •25. Центральна рада та її діяльність. Боротьба Центральної ради з більшовиками за владу в Україні
- •Відносини з Тимчасовим урядом, боротьба за автономію.
- •Боротьба з більшовиками за владу в Україні. Ііі і іv Універсали.
- •Брестський мирний договір. Падіння Центральної ради
- •26. Українська держава гетьмана п. Скоропадського
- •Становлення гетьманату п. Скоропадського, основні напрямки діяльності.
- •2. Політична криза восени 1918 р., падіння гетьманського режиму
- •27. Західноукраїнські землі у 1918 – 1919 рр. Зунр
- •1. Проголошення зунр. Українсько-польська війна.
- •2. Події осені 1918 р. В Північній Буковині. Румунська окупація.
- •3. Суспільно-політичне становище Закарпаття наприкінці 1918–влітку 1919 рр.
- •28. Внутрішня та зовнішня політика Директорії
- •1. Затвердження Директорії при владі, суперечності ії внутрішньої та зовнішньої політики.
- •2. Директорія в політичних реаліях 1919 р., злети і падіння.
- •3. Варшавський договір 1920 р. Та остаточна поразка Директорії
- •29. Затвердження радянської влади в Україні у 1918–1920 рр. ”Воєнний комунізм”
- •1. Боротьба за владу з Центральною радою. Радянська влада в Україні взимку – навесні 1918 р.
- •2. Встановлення радянської влади в Україні взимку – влітку 1919 р. Політика “воєнного комунізму”.
- •3. Боротьба з Денікіним. Закріплення радянської влади в Україні у 1920 р.
- •30.Соціально-економічний розвиток усрр в умовах нової економічної політики
- •1. Політична криза 1921 р. Та перехід до непу.
- •2. Неп на селі, суперечності впровадження. Голод 1921– 1923 рр.
- •3. Протиріччя відродження промисловості
- •31. Суспільно-політичне становище в усрр в 20-х рр. Створення срср. Політика “українізації”
- •Суперечності суспільно-політичного становища усрр на початку
- •2.Утворення срср.
- •3. Політика українізації та її протиріччя
- •32. Протиріччя соціально-економічного розвитку урср наприкінці 20-х – у 30-ті рр. “Великий перелом”
- •1. Суцільна масова колективізація та її наслідки. Голод 1932–1933 рр.
- •2. Суперечності індустріального зростання 30-х рр.
- •33. Суспільно-політичне життя урср у 30-х рр. Сталінський режим
- •1. Перші судові процеси.
- •2. Посилення репресій проти української інтелігенції у першій половині 30-х рр.
- •3. Апогей репресій. Утвердження сталінського тоталітарного режиму
- •34. Західноукраїнські землі в 20 – 30-х рр. Хх ст.
- •Політика польської влади щодо західноукраїнських земель у 20 –
- •2. Посилення українського національно-визвольного руху у Польщі в 20 – 30-ті рр.
- •3. Становище Північної Буковини у складі Румунії в 20 – 30-ті рр.
- •35. Початок Другої світової війни. Зміни в становищі західноукраїнських земель
- •1. Події у Закарпатті у 1938 –1939 рр. Карпатська Україна.
- •2. Радянсько-німецькі договори 1939 р. І доля західноукраїнських земель.
- •3. Радянізація західноукраїнських земель
- •36. Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація німецько-фашистськими військами території України. Окупаційний режим
- •1. Бойові дії на території України влітку 1941–1942 рр.
- •2. Окупаційний режим в Україні
- •37. Рух Опору в Україні
- •1. Оун і нацисти. Утворення упа і її діяльність.
- •2. Радянський партизанський рух і підпілля
- •38. Визволення території України у 1943 –1944 рр.
- •1. Звільнення України від нацистської окупації.
- •2. Ціна Перемоги
- •39. Протиріччя соціально-економічного розвитку урср у другій половині 40-х – середині 80-х рр.
- •40. Суспільно-політичне життя урср у другій половині 40-х – на початку 60-х рр. ”Шістдесятники”
- •1. Західноукраїнські землі у повоєнне десятиліття, радянізація краю. Операція „Вісла”.
- •2. „Ждановщина” в Україні. Діяльність л. Кагановича.
- •3. Процеси десталінізації українського суспільства. „Відлига”
- •41. Суспільно-політичне становище урср в середині 60-х – 80-х рр. Дисидентський рух
- •Розгортання дисидентського руху в Україні у 60-х – першій половині
- •Українська Гельсінська спілка
- •42. Урср у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. Набуття незалежності
- •43. Основні тенденції соціально-економічного розвитку України наприкінці хх—на початку ххі ст.
- •44.Особливості суспільно-політичного розвитку України у 1991 – 2004 роках. Розбудова держави
- •Список рекомендованої літератури
21. Революційний та національний рух в Наддніпрянській Україні
у 60–90-х рр. XIX ст.
1. Кирило-Мефодіївське товариство.
2. Громадівський рух. Революційні народники в Україні.
3. М. П. Драгоманов
1. Організаційне оформлення політичної опозиції царату в українському національному русі починається у 40-х рр. XIX ст., тоді ж простежуються початки його політизації.
У 1846–1847 рр. діяло Кирило-Мефодіївське товариство, в якому було 12 постійних членів, з яких 5 – студенти Київського університету, а інші – вчителі, письменники, поети, професор, чиновники, журналісти, тобто представники інтелігенції. Серед них найбільш відомі були: Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Серед кирило-мефодіївців виділилося 2 напрями: радикальний, який представляли Шевченко, Гулак і студенти, та поміркований, представлений Костомаровим, Кулішем.
Програмним документом кирило-мефодіївців була “Книга буття українського народу” (або “Закон Божий”) і “Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія”. В основі їх програмних цілей були покладені ідеї панславізму (ідеї всеслов’янської єдності), тобто визволення українського народу пов’язувалося із визволенням усіх слов’янських народів Європи, а Україні в цьому відводилася месіанська роль – стати ініціатором боротьби за національне і соціальне визволення слов’янських народів. Далі потрібно було об’єднати новостворені слов’янські республіки у федеративну державу, в якій всі слов’янські республіки були б рівноправними у федеративній спілці незалежних слов’янських держав, і Україна теж. Київ ставав центральним містом федеративної спілки. Раз на чотири роки обирали собор (сейм). Населення діставало широкі громадянські права. Проголошувалося повалення самодержавства, ліквідація кріпацтва і скасування станів. Основні положення програми кирило-мефодіївців перекликалися з програмними положеннями “Товариства об’єднаних слов’ян”.
Практична діяльність кирило-мефодіївців полягала в тому, що вони пропагували свої ідеї, твори Т. Шевченка, видали дві прокламації, займалися науковою працею, освітньою діяльністю.
За доносом студента Петрова у березніквітні 1847 р. у Києві були проведені арешти. У Петербурзі відбулося слідство, в якому брав участь сам Микола І. Найсуворіше покарали Т. Шевченка, якого відправили солдатом до оренбурзьких степів із забороною писати і малювати.
2. У наступні десять років в українському національному русі спостерігалося затишшя, але наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. XIX ст. знову відбувається активізація українського національного руху в Росії. Все це проходить на фоні загальної активізації суспільно-політичного життя Росії напередодні відміни кріпацтва.
Наприкінці 50-х рр. XIX ст. у Київському університеті існував таємний студентський гурток “хлопоманів” у складі В. Антоновича, Б. Познанського, Т. Рильського та ін. У 1861 р. хлопомани разом з іншими українськими діячами створюють у Києві громаду. Скоро громади виникли і в інших містах України Харкові, Полтаві, Чернігові та ін. Громади були самодіяльними напівлегальними суспільно-політичними організаціями української ліберально-демократичної інтелігенції. Існувала громада і в Петербурзі, ядро її склали колишні кирило-мефодіївці Костомаров, Куліш, Білозерський та ін. У 18611862 рр. в Петербурзі ними видавався журнал “Основа”. Громадівці активно займалися видавничою діяльністю (твори Шевченка, М. Вовчка, підручники та ін.). В Україні громадівці працювали у недільних школах, які діяли у 1859–1862 рр. У ці роки діяльність громадівців носила переважно культурницький характер, вони прагнули піднести національну і громадянську свідомість українського народу.
Активізація українського національного руху викликала занепокоєння царського уряду. 18 липня 1863 р. було видано Валуєвський циркуляр, за яким заборонялося друкувати книжки українською мовою, особливо релігійного змісту і навчальні, перш за все для початкового читання народу. Дозволені були лише твори художньої літератури. Також у Валуєвському циркулярі зазначалося, що української мови “не було, немає і бути не може”.
На початку 70-х рр. знову спостерігається активізація українського національного руху в Росії. Центром громадівського руху в цей час стала Київська Стара Громада, яка налічувала приблизно 70 чоловік (В. Антонович, М. Драгоманов,
П. Чубинський, П. Житецький, М. Лисенко, М. Старицький, О. Русов, Т. Рильський, О. Кониський, М. Зібер, Ф. Вовк, С. Подолинський, І.Нечуй-Левицький та
ін.). Громадівці розгорнули активну діяльність. Вони плідно працювали у Південно-Західному відділі Російського географічного товариства, який діяв у 18731875 рр. У 1874 р. у Києві відбувся ІІІ Всеросійський археологічний з’їзд, на якому виступали українські вчені. Їх виступи, за свідченням тодішньої преси, “здивували весь вчений європейський світ”. Газета “Киевский телеграф” у 1875 р. фактично стала органом Київської громади.
Активізація українського національного руху знову занепокоює царський уряд. Починаються репресії. У 1875 р. М. Драгоманова звільняють з Київського університету, де він був професором історії. Посилюються напади на український рух у пресі.
18 травня 1876 р. було видано Емський указ, який заборонив ввозити книжки українською мовою з-за кордону, друкувати книжки українською мовою за винятком історичних документів, але правописом оригінала, та творів художньої літератури, але російським правописом з дозволу цензури. Також були заборонені сценічні вистави, концерти українською мовою і друкування українських текстів до музичних нот.
Нові репресії знову перервали розвиток громадівського руху, який був дуже слабкий, бо його представляла лише купка інтелігенції. Тому достатньо було простої адміністративної заборони, щоб його придушити. Широкі ж народні маси національно не були пробуджені. Звідси й переважання в діяльності громад в Україні у 8090-х рр. культурництва, аполітизму, свідомого уникання політики. Проте громадівський рух продовжувався. Громади діяли у Києві, Одесі, Харкові, Чернігові, Полтаві та в інших містах. Аполітизм старих громадівців не задовольняв молодих українських діячів, які прагнули більш радикальних дій, тому засновували “молоді громади”, встановлювали зв’язки з революційними народниками.
Слід зазначити, що у пореформеній Росії провідним напрямком суспільно-політичної думки й визвольного руху стало народництво. Воно базувалося на системі поглядів О. І. Герцена та М. Г. Чернишевського про особливий, самобутній шлях Росії до соціалізму.
В Україні народництво набуло значного розмаху. У першій половині 70-х рр. тут панували прихильники М. Бакуніна, які закликали до негайної селянської революції (гуртки “чайківців”, “Київська комуна”). Основним змістом революційної діяльності народників стало “ходіння в народ”, яке виникло наприкінці 1873 р. і охопило переважно Київську, Чернігівську, Полтавську й Харківську губернії. Щодо цього, то особливо резонансними стали події так званої “Чигиринської змови” 1877 р.
У другій половині 7080-х рр. сталися зміни форм організації і тактики боротьби народників. Коли “ходіння в народ” як тактичний засіб себе вичерпало, виникла потреба в централізованій організації. У 1876 р. утворюється “Земля і воля”. Після її розколу в 1879 р. в українських губерніях виникли організації, які підтримували й “Народну волю” з її методами терористичної боротьби і “Чорний переділ”, що продовжував пропагандистську діяльність серед різних верств населення. Після розгрому “Народної волі” та організаційної кризи “Чорного переділу” на початку 80-х рр. період революційного народництва завершився. Починалася доба нової соціалістичної ідеології марксизму.
На початку 80-х рр. ХІХ ст. в Росії назріває революційна ситуація, за умов якої у 1881 р. були видані “роз’яснення” до Емського указу з деякими послабленнями щодо вживання української мови. Так, було дозволено друкувати словники, але російським правописом або давньоруським, дозволені також сценічні вистави українською мовою, але з дозволу цензури і губернатора чи генерал-губернатора. Дозволено друкувати український текст до музичних нот, але теж російським правописом і з дозволу цензури. І зовсім було заборонено засновувати спеціально український театр і трупи для постановки п’єс тільки українською мовою. Проте сам Емський указ не відмінили. Він діяв до 1906 р. і не раз підтверджувався. Тому умови діяльності громад продовжували залишатися складними. У 1882–1906 рр. у Києві видавався журнал “Киевская старина”, який фактично став органом Старої Громади.
3. М. П. Драгоманов (роки життя – 1841–1895 рр.) після звільнення з Київського університету у 1875 р. виїхав за кордон і за дорученням Старої Громади почав видавати у Женеві журнал “Громада” та інші українські книжки. В еміграції М. Драгоманов розробляє теорію “громадівського соціалізму”, досить радикальну, як для ліберального діяча. Погляди М. Драгоманова не відповідали вже поглядам старих громадівців, тому у 1886 р. Стара Громада порвала з М. Драгомановим. Але він і далі продовжував пропагувати свої ідеї. Помер у Болгарії, працюючи в столичному університеті.