§2. Абстракціонізм

Абстракціонізм (від лат. — віддалення) вперше виявив себе в образотворчому мистецтві. Пізніше він поширився майже на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму вважається російський художник Василь Кандінський (1866—1944). У 1913 р. в межах абстрактного мистецтва виникла самостійна течія — супрематизм (від лат. шргетш — найвищий, зверхній), пов'язана з іменем К. Малевича. Активну участь у формуванні абстракціонізму як естетико-художнього напряму брали М. Ларіонов, Р. Делоне, М. Сейфор, голландські художники групи «Стиль». Значний внесок у розвиток теорії і практики абстракціонізму вніс ідеолог групи «Стиль» нідерландський живописець і теоретик авангардистського мистецтва Піт Мондріан (1872—1944), мистецтво якого сформувалося під впливом неоплатонізму й теософії. На думку Мондріана, мистецтво не повинно підкреслювати особистісного начала, тобто митець (живописець) має «розчинитися» у створюваній ним картині. Друга помилка старого мистецтва в надто уважному ставленні до природи, до матеріальних речей і до людської чуттєвості. Прихильники нового мистецтва повинні звільнитися від зазначених рис і надати усім природним формам нового образу й структури. Цей процес Мондріан визначив як «денатуралізацію» мистецтва. А після «денатуралізації» починається свобода від «матеріальності» і можливість оновити не лише мистецтво, а й «колективну організацію суспільства». Йдучи таким шляхом, мистецтво, вважає Мондріан, може стикатися з космічним світом, У теорії нідерландського живописця наявні ідеї «універсальної гармонії», чистого вираження форми, «здійсненого мистецтва» тощо. Пізніше Мондріан узагальнив свої теоретичні шукання, об'єднавши всі власні естетико-мистецтвознавчі ідеї терміном «неопластицизм», який розглядається сьогодні як різновид абстрактного мистецтва. Виходячи з міркування, що зовнішній світ, об'єктивна реальність завжди є джерелом страждань, страху, болю, Мондріан вбачає в абстракціонізмі засіб позбавлення будь-яких негативних емоцій. Абстракціонізм постав у нього як своєрідний максималізований раціоналізм, оскільки людина завжди, за будь-яких обставин має спиратися на розум, пам'ятати про свій внутрішній духовний комфорт. Своєрідна комфортність виникає тоді, коли ми позбуваємось емоційного ставлення до явищ і подій об'єктивного світу. «Чиста реальність» творів Мондріана — це реальність, позбавлена емоційності, вияву почуттів, психологічності. Художник закликає до «геометризації», якої досягають правильним використанням «кольорів» (синій, жовтий, червоний) і «некольорів» (білий, чорний).

Сформульовані Мондріаном правила побудови художньої картини крім суворого дотримання законів кольорового співвідношення і чіткої гепметризації закликають до заперечення сюжету, образу, будь-якого натяку на реальну дійсність. Мондріан був переконаний, що таким чином він розв'язує і складну морально-психологічну проблему: ШІ справжній гуманіст вказує людині шлях звільнення від страждань. Слід зауважити, що більшість представників абстракціонізму тяжіла до крайнього суб'єктивізму, навіть релігійного містицизму. Внаслідок цього абстракціонізм певною мірою підтримували релігійні кола. Ідеологічні, політичні мотиви справляли значний вплив на оцінку мистецтвознавцями Заходу творчості «батька абстракціонізму» В. Кандіпського. Факти біографії Кандінського — росіянина, випускника Московського університету за спеціальністю «національна економіка», стажиста в майстернях відомих митців А. Куїнджі, Ф. Штуки та професійно авторитетній мюнхенській школі А. Ашбе, після революції -ультралівого художника, який прагнув заснувати нове, революційне мистецтво на Ідеалістично-релігійних засадах, але не знайшов підтримки і згодом емігрував,— усіляко обігруються в численних мистецтвознавчих працях, присвячених абстракціонізму. Слід наголосити, що Кандінський від початку своєї творчої діяльності постійно намагався виступати і як теоретик мистецтва, порушуючи гострі проблеми, зокрема проблеми суперечностей, що існують між митцем і аудиторією: «Між публікою і митцями пролягає глибока різниця, адже останні (митці) віддають більшу частину життя тій справі, якій публіка поблажливо дарує кілька годин свого дозвілля. А тому-то, що для митців є важкою, відповідальною, серйозною справою, для публіки — лише один із засобів внести різноманітність та яскравість у власне, зовсім чуже мистецтву життя».

В. Кандінський саме теоретичними працями намагається подолати цю прірву між митцем і публікою, активно залучаючи інших митців до роз'яснювальної роботи щодо нового (абстрактного) мистецтва. Показовим є проведення « 1914»р. в Одесі виставки робіт творчої молоді, учасниками якої були художники Києва, Москви, Одеси, а також німецькі колеги Кандінського Франц Марк і Габріела Мюнтер. В. Кандінський сприяв становленню низки творчих об'єднань абстракціоністів у Німеччині та Франції. Так, чимало його ідей втілювала у свою діяльність група «Абстракція — творчість», що виникла у 1929—1930 рр. у Парижі під керівництвом М. Сейфора. На сторінках журналу «Коло і квадрат» — теоретичного органу французьких абстракціоністів — абстрактність, безпредметність мистецтва абсолютизувалася. Тим часом М. Сейфор наполягав на створенні нового мистецтва — без функцій, без кордонів, без батьківщини.

Твори абстракціоністів ніяк не були пов'язані з дійсністю, вони являли собою нагромадження кольорових плям, геометричних фігур. К. Малевич, наприклад, намагався звести живопис до двох кольорів — чорного й білого, малюючи чорні квадрати на білому тлі; пізніше він експериментував з одним лише білим кольором — малюванням білого на білому художник обстоював думку про «чисте почуття». Незважаючи на всі теоретичні та організаційні зусилля, митцям так і не вдалося пояснити, чому глядач у нагромадженні безпредметних зображень повинен бачити «свою мрію», «метаморфозу себе самого», відчувати процес «звільнення від форм природи» тощо. В основу абстракціонізму покладено відрив мистецтва від об'єктивної дійсності. Поняття абстракція представники цього напряму розуміли не як поглиблене всебічне пізнання об'єктивної реальності через узагальнення, а як цілковитий відрив від об'єкта. Замість об'єктивної дійсності абстракціоністи ввели суб'єктивний світ однієї людини — художника. Вони абсолютизували світ власних переживань та емоцій — своє «Я». Звідси в цьому напрямі особливого значення набуває поняття самовираження. Наголос на емоційно-чуттєвій природі мистецтва поступово привів абстракціонізм до заперечення мистецтва як засобу пізнання дійсності. У теоретичній праці В. Кандінського «Про духовне в мистецтві» (1911) завдання творчості тлумачаться як уміння художника «психічною силою» фарби викликати «душевні вібрації». К. Малевич у трактаті «Від Сезанна до супрематизм скаржився, що від художників вимагають, щоб «мистецтво було зрозумілим». На його думку, було б краще, якби глядачі «пристосували свої голови для розуміння» формалістичних творів. І далі: той, «хто відчуває живопис, менше бачить предмет», а людина, яка «бачить предмет», неспроможна «відчувати живопис». В. Кандінський намагався пояснити кожний колір. Так, «білий колір діє на нашу психіку, як велике мовчання, що для нас є абсолютним», а «зелений колір схожий на товсту, дуже здорову нерухому корову». Жовтий колір у В. Кандінського асоціюється з «духовним теплом», а сірий — «безнадійно нерухомий». Зауважимо, що символіка кольорів не має загальнолюдського значення. Наприклад, у Європі символ смерті — чорний колір, а в багатьох країнах Сходу — білий. Символічне тлумачення зеленого кольору як надії, червоного — як напруження, тривоги, блакитного — як волі або ніжності має зазвичай умовний характер і вузькі регіональні межі. Кандінський не мав чіткої, цілком продуманої «кольорової» програми. Про це свідчать і його пошуки «абсолютного», тобто найвиразнішого, емоційного, хвилюючого кольору. В ранзі «абсолютного» брали і білий, і синій, і жовтий кольори. Суб'єктивізм вражень Кандінського відобразився в його роздумах про жовтий колір. Саме цій барві присвячено чимало сторінок у працях митця, в його спогадах про дитячі роки. Захоплення жовтим кольором відчувається й у поезіях та музиці Кандінського. Свою оперу «Жовтий звук» він створив як зразок втілення абстракціонізму в музиці. Усі спроби В. Каьгдінського та його прихильників теоретично обґрунтувати унікальну роль кольору у відтворенні внутрішніх переживані, (аргументи бралися, зокрема, зі специфіки розвитку первісного мистецтва) залишилися на рівні експерименту. Розробити систему загальновизнаного тлумачення фігур, знаків і кольорів-символів абстракціоністи не змогли. Проте нині ідеї засновника абстракціонізму не лише мають своїх прибічників серед вітчизняних і західних естетиків і мистецтвознавців. Ідеться передусім про психологічний зріз спадщини Кандінського. Так, український естетик Т. Ємельянова пише: «Слід відмітити три важливих напрямки психологічної науки, в яких митець здійснював теоретичний пошук: психологія духу, інтроспективна та експериментальна психологія. Крім того, помітний вплив Кандінського на ергономіку — комплексну науку, яка виникла порівняно недавно. У наш час вона виступає як наукове підґрунтя технічної естетики та сучасного дизайну».

Перспективними виявилися міркування В. Кандінського і щодо синтезу мистецтв, зокрема, живопису й музики, поезії й живопису. Покладаючись на свою високу обізнаність, зокрема в галузі образотворчого мистецтва й музики, Кандінський не припускає сумнівів щодо правильності своїх суджень. Гармонійність душі застерігає його від перебільшень, а щирість розумунадає «духовній владі в мистецтві» надзвичайної життєвої енергії.

Теорія і практика сучасного абстракціонізму здебільшого копіюють досягнення абстракціонізму «класичного». Мабуть, це свідчить про внутрішню обмеженість абстрактного мистецтва, штучність засад, на які спиралися його засновники. Абстракціонізм породив безліч художніх модифікацій, серед яких виокремлюються «ліричний абстракціонізм», «живопис без форми», «абстрактний експресіонізм», «ташизм» (живопис кольорових плям) тощо.

Серед представників усіх відгалужень абстракціонізму найбільшої популярності зажила висунута засновниками цього напряму ідея імпровізації як основи творчого процесу. Немає сумніву, що імпровізація може мати цікаві наслідки у творчому процесі. Проте в теорії В. Кандінського вона передусім є випадковістю, непередбаченістю творчого процесу. Серед тих, хто активно використовує принцип імпровізації, чимало ремісників, схильних до штукатурства, які «скандалізують» своїми витворами аудиторію.

Зазначимо, що, широко використовуючи поняття імпровізація, абстракціоністи в живописі, музиці чи театрі ототожнюють її зі спонтанністю, щохвилинністю, з «вібраціями» душі. Однак імпровізація можлива лише на рівні високого професіоналізму і потребує багаторазового закріплення вже знайденого у праці над твором. Тільки спираючись на свій творчий набуток, художник може прийти до елементів імпровізаційної творчості. Саме елементів, бо історія мистецтва не знає прикладів чистої імпровізаційної творчості. Отже, теоретики абстракціонізму заперечують розуміння мистецтва як складного процесу творчості, як синтезу раціонально-емоційного відтворення дійсності. Суб'єктивізм, жонглювання складними явищами творчого процесу, якими є імпровізація та інтуїція, призводять до руйнування комунікативної функції мистецтва.