3.3. Соціальні наслідки реформування відносин власності в України

Політика трансформації відносин власності шляхом різкого тотального обмеження ролі держави нерозвиненості ринкових регулюючих механізмів призвела до різкого обвалу економіки України на початку 90-х років минулого століття.

За висновками фахівців, 1990-1994 рр. стали «періодом прогресуючого прискорення темпів економічного падіння» [6, с.109].

За цей час скорочення ВВП сягнуло 46,5%, обвальний розрив економічних зв’язків з руйнуванням СРСР і РЕВ, наслідки системної кризи народного господарства СРСР, успадковані структурні деформації, технологічна криза, застаріла технологічна база, витрати економіки, складна екологічна ситуація.

Безперечно, приватизація в Україні виявилася тим локомотивом трансформаційних перетворень, який перекроїв економічну структуру країни, проте й сьогодні проблеми роздержавлення і приватизації викликають широку дискусію серед учених і практиків, політиків і державних діячів, турбують усіх і можуть ефективно функціонувати лише як об’єкти державної власності, перетворюються в акціонерні, колективні, а то і приватні підприємства

[5, с.527].

Усі соціально-економічні індикатори показують, що в Україні реалізувався неефективний варіант трансформації власності, коли економічні, соціальні та інші інтереси держави, народу взагалі не враховувалися при її здійсненні, а всі зрушення в структурі власності відбувалися, в основному, виходячи з політичних цілей та вузькоегоїстичних інтересів окремого прошарку населення. Нерезультативною з точки зору інтересів держави та її народу виявилася й обрана модель приватизації державної власності. В її основі лежали головним чином егоїстичні політичні та економічні інтереси «національної еліти», яка посіла ключові позиції у структурах економіки, включаючи й аграрний сектор. Певною мірою цьому сприяла й інфляційна політика, що проводилася в державі протягом 1992-1995 рр. У результаті інфляції громадяни України втратили всі заощадження, які вони могли б використати для приватизаційних, інвестиційних та інших цілей.

Трансформація власності в Україні здійснювалася з порушенням чинних законів, причому їх недосконалість дозволяла створювати механізми для швидкого збагачення окремих груп людей, які або створювали «правила гри», або посадових осіб держави, оскільки це дозволяло практично кожного нового власника при його політичній нелояльності до структур влади за необхідності притягти до кримінальної відповідальності. Політичне лояльним власникам забезпечувалися необхідний захист і прикриття.

При трансформуванні радянської економіки орієнтація на західні моделі економіки та структури власності без урахування національних особливостей, національного досвіду, наукової думки та устрою суспільства була помилковою, оскільки еталонних моделей і структур взагалі не існує. Кожна держава відповідає її особливостям: економічним, політичним, ідеологічним, національним, історичним та менталітетові народу.

Головним мотивом подальшої трансформації власності має бути забезпечення реальних економічних і соціальних інтересів держави та суспільства на основі високої економічної результативності й ефективності економіки, раціоналізації її структури, забезпечення конкуренції та розвитку особистої ініціативи в реальних умовах України.

За умов забезпечення ефективного функціонування і розвитку підприємств державної власності та значних обсягів надходження від них коштів до державного бюджету України збереження таких підприємств у державній власності є необхідним і доцільним.

Держава може продавати власність, орієнтуючись не тільки на її ринкову вартість. Важливішим є забезпечення функціонування підприємств, які простоюють уже протягом багатьох років. Тому навіть безоплатне передання таких підприємств в сучасних умовах є ефективним і доцільним способом її трансформації.

У процесі трансформації власності в державі може і повинен діяти механізм реприватизації власності при порушенні інвестиційних умов або незабезпеченні функціонування об’єктів у визначені строки. Реприватизація власності може бути застосована головним чином до колишніх державних підприємств. Підприємства, створені за рахунок власних коштів громадян, не можуть бути переданими у державну власність, якщо їх функціонування не загрожує науковим розробкам. У державі має здійснюватися і оприлюднюватися експертиза законодавчих актів та рішень, які приймаються для розвитку економічних реформ, а також прогнозна оцінка результатів їх реалізації та моніторинг фактичної результативності.

Таким чином,оцінюючи результативність трансформації власності в державі та визначаючи напрями роботи чинників на ці процеси практично неможливо сформулювати загальновизнані підходи до розв’язання цієї надзвичайно складної проблеми.