3.1. Сучасний стан відносин власності в Україні

Наявність різних форм власності і їх співвідношення в межах певного історичного типу зовсім не означає застиглості цих відносин. На базі подальшого розвитку продуктивних сил, а він відбувається постійно, має місце і розвиток відносин власності, які є суспільною формою продуктивних сил. Його загальний напрям обумовлений двома вирішальними моментами:

• зростанням у суспільному виробництві ролі особистого фактору і, перш за все, його творчої складової;

• гальмівним характером тих негативних рис приватної капіталістичної власності, які призводять до соціальних конфліктів.

По-перше, посилюється процес усуспільнення засобів виробництва, що, у свою чергу, часто приводить до помітного розповсюдження колективної форми власності і до певного «розмивання» особистої власності великих власників. Досить часто безпосереднім ініціатором такого процесу виступає держава, яка стимулює акціонування підприємств, передачу безпосереднім виробникам певної частини капіталу, залучення їх до організації управління об'єктами власності. Саме такі процеси дозволяють ширше залучити найманих працівників (а саме вони складають основну частину працездатного населення країн) до організації управління й використати в інтересах фірми їх творчий потенціал. Наприклад, у Великобританії під час правління М.Тетчер у 1979-1989 рр. кількість акціонерів зросла з 2 млн. осіб до 12 млн. осіб.

По-друге, відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва веде до виникнення протилежності економічних інтересів роботодавця і найманих робітників. Це може призвести і призводить до гострих конфліктів, які заважають ефективному використанню засобів праці.

Фіксуючи помітну тенденцію сучасного розвитку відносин власності, яка відображається в певній трансформації приватної власності в суспільну (колективну і державну), не слід абсолютизувати цей процес. Приватна власність у ринковій економіці має певні переваги і залишається важливим компонентом системи відносин власності, без якого сучасна ринкова економіка ефективно функціонувати не може.

Важливу роль у контексті розвитку відносин власності в сучасних умовах відіграє стан державної форми власності. Цей аспект розвитку відносин власності особливо важливий у таких країнах, як Україна, де процес становлення ринкових відносин ще далекий до завершення.

На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція. Цей найскладніший крок у комплексі ринкових перетворень докорінно змінює систему економічних відносин не лише на селі, а й у всій державі. Чи можна вважати, що вказані параметри відбивають найважливіше в трансформаційному процесі - масштаби утвердження в економіці інституту-приватної власності? За думкою А.Гальчинського [7, c.56], такий висновок був би занадто поспішним. Дуже важливо не припускатися тут будь-яких ілюзій. Адже відносини власності - це фундамент економічної системи, її основа. Відсутність повноцінної приватної власності, нероздільність власності та влади за домінування останньої стали основною причиною історичної поразки «реального» соціалізму. І справа тут не лише у суто економічних перевагах у здатності економічної системи, заснованої на засадах приватної власності, формувати дієві стимули високопродуктивної праці і водночас забезпечувати концентрацію ресурсів на досягненні найважливіших цілей. Пріоритетність приватної власності визначається і її роллю у розкріпаченні людини, вільному розвитку особистості. З точки зору закономірностей загально цивілізаційного процесу і, зокрема, нашої інтеграції в структури європейської спільноти, це (як я розумію цю проблему) у кінцевому підсумку є визначальне. Приватна власність - основний гарант особистої свободи людини. Це ж стосується і демократії. Ми тільки тепер почали розуміти, що лише в системі суспільних відносин, котрі базуються на приватній власності і свободі особистості, можлива не формальна, а реальна демократія. Все це перебуває в міцному переплетенні. Конче важливо враховувати і принципи історизму, на основі яких реалізується еволюційний розвиток відносин власності на Заході.. Висновок з цього очевидний: за всі роки системної трансформації реальна економічна влада в Україні не зазнала відчутних змін. Вона була і залишається в тенетах сформованого ще в попередні роки тіньового капіталу, який не прагне і найближчим часом не прагнутиме легалізації. І річ тут не лише у відповідній ментальності, хоча і цей чинник є дуже важливим. Потрібно бачити інше: тіньові відносини у нашій державі поки що є більш надійними і головне – мають хороший прибуток. Попри всі гучні кримінальні «справи» останніх років, зміцненню та поширенню таких відносин насправді ніщо не загрожує. Споживачам немає кого протиставити. І справа не лише у зростаючій корумпованості державного апарату. За всі роки реформ ми все зробили, щоб повною мірою послабити владні інституції (це була також осмислена політика нового панівного класу), і сьогодні сила влади і сила тіньової еліти є просто не порівнянними. Дійсність жорстоко розчарувала пересічного українця:

-ціна українського приватизаційного сертифіката на чорному ринку (а тільки там вони і продавалися) ніколи не перевищувала 10 дол. США і досить швидко спустилася до 2 дол.;

- фінансові посередники, яким більшість громадян довірила розпоряджатися своїми сертифікатами, масово і безконтрольно не виконували своїх зобов’язань;

- у процесі приватизації акції в обмін на сертифікати одержали мільйони людей. Нині в Україні понад 18 млн. акціонерів. Більшість не можуть ні продати свої акції за хоч якусь пристойну ціну, ні отримувати доход за ними, ні захистити свої права акціонерів. [7, c.58-60]

Справді, саме в період масової приватизації (приблизно 1994-1998 рр.) свого піку сягнула системна соціально-економічна криза, яка полягала, зокрема, в:

1. різкому ослабленні держави;

2. розвалі державної господарської системи і катастрофічному падінні виробництва;

3. нездатності виробити, послідовно і системно здійснити будь-яку стратегію посткомуністичної трансформації, зокрема, швидко створити чи відтворити відповідну правову систему та ринкову інфраструктуру;

4. перетворенні старої бюрократії зі знаряддя влади на владу, приватизації нею державних функцій;

5. формуванні нового капіталу за бюрократичною матрицею, зокрема і передусім у процесі приватизації;

6. вибухоподібному розвитку тіньової економіки та корупції.

Це логічна і приваблива схема. Кожен її крок послідовно знижує інвестиційні ризики, сприяє створенню і зростанню вітчизняного приватного капіталу і залученню іноземних інвестицій. Це у свою чергу збільшує ринкову вартість підприємств, наближаючи її до середньосвітової. Велика приватизація за такого сценарію є результатом успішного процесу цілеспрямованого розвитку ринкових відносин. Таким чином, великі державні підприємства могли б продаватися на сформованих фондовому ринку і ринку промислової нерухомості за прозорими конкурентними схемами. Сумлінність інвесторів забезпечувалася б усією системою ринкових інституцій, а соціальна справедливість - наприклад, системою пільг для працівників приватизованих підприємств.