Висновок

Відносини власності як економічна категорія визначають основу економічного життя будь-якого суспільства та характер суспільного виробництва. З економічної точки зору вони виражають стан привласнення, приналежності матеріальних благ певним особам або групам осіб, і є відносинами між людьми з приводу цих матеріальних благ.

З правової точки зору власність виражається в наявності у власника повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності. Діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або примусити власника допустити обмежене користування його майном іншими особами лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Приватна власність пожвавлює конкуренцію у виробництві товарів і наданні послуг, завданням державної власності є підтримання умов суспільного розвитку. Поєднання ринкових і державних регулюючих механізмів відповідно до цих інституціональних завдань приватної та державної форм власності є необхідною умовою гармонійного розвитку відносин власності як запоруки економічного добробуту і соціальної стабільності.

За часів командно-адміністративної економіки домінуюче положення в країні займала державна власність на всі природні ресурси та засоби виробництва; поряд з цим визнавалось існування колективної власності колгоспів, міжколгоспних об’єднань, кооперативів та громадських об’єднань, а також індивідуальної власності громадян, які могли б мати у власності лише обмежене коло об’єктів, які зводились, в основному, до предметів домашнього вжитку.

Орієнтація на державну власність протягом десятиліть стримувала (часто жорсткими методами) ініціативу і підприємницький потенціал нації, не давала змоги використати його в інтересах суспільства, вела до виникнення, посилення і поглиблення негативних тенденцій у розвитку економіки та соціальної сфери, до відставання в економічному розвитку від розвинутих держав.

Все це викликало перед країною завдання трансформації економічних відносин взагалі та, зокрема, відносин власності.

Аналіз і оцінка ситуації, яка склалася в Україні, свідчать, що через причини, які потребують окремого дослідження, завдання вибору найефективнішого варіанта трансформації власності не ставилося на жодному етапі цього процесу, внаслідок чого результатом трансформації власності і всієї системи політичних та економічних відносин протягом 90-х років став офіційно більш як дворазовий спад валового внутрішнього продукту та багаторазове зниження рівня життя населення України.

Роздержавлення власності - головна мета еко­номічної політики на сучасному етапі, оскільки: а)забезпечує рівність усіх форм власності; б)створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин; в)через персоніфікацію власності посилює трудову й підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва

Оцінюючи приватизаційні процеси в Україні, слід зазначити наступне. Масова і зокрема сертифікатна приватизація від самісінького початку повинна була стати і фактично стала потужним прискорювачем модернізації суспільства за рахунок формування сил, зацікавлених у ній, насамперед прошарку середніх і великих приватних власників. Негативні риси масової приватизації — частина загальної картини перехідного періоду, об’єктивно зумовленої історичними обставинами. Масова приватизація, прискорюючи модернізацію, посилила конфлікти перехідного періоду, збільшила масштаби соціальних патологій, однак не була їхньою причиною. Але приватизація - лише одне із дзеркал, у якому суспільство, змушуване глобальною історією, але не готове до фундаментальних змін, із невдоволенням впізнає себе в нових ролях. Не усвідомлюючи цього, суспільство фокусує своє невдоволення на владі, яку воно поки що не навчилося контролювати.

   Завдання полягає у тому, щоб забезпечити глибоке реформування чинної системи корпоративного управління, створити механізми ефективного захисту прав та законних інтересів акціонерів, особливо дрібних, якнайшвидше усунути існуючі недоліки. Здійснення системної реформи корпоративного управління, його глибока реструктуризація має розглядатися як одне з визначальних завдань уряду в реалізації євроінтеграційного курсу України. Загалом потрібні більш цілеспрямовані та ефективні зусилля держави у справі захисту та реалізації майнових прав громадян, забезпеченні недоторканності їхньої власності на житло, земельні ділянки, акції та банківські вклади.