2.28. Ератична функція права

Право здатне здійснювати регулювання різних соціальних процесів і відносин, а також переборювати опір, що зустрічаєть¬ся на цьому шляху, завдяки своїй кратичній (від грец. кгаіоз — сила, влада) функції. Дана функція дозволяє праву спонукати соціальних суб'єктів до нормативної, законослухняної поведін¬ки. При цьому саме право нагадує арістотелеву діючу причину, що дає державі можливість досягти своєї головної мети — під¬тримувати стабільний цивілізований порядок у суспільстві.

Стосовно трьох основних типів соціально-правових протиріч кратична функція права виявляється в такий спосіб:

а) як сила, що утримує антагоністів від взаємознищення;

б) як сила, що змушує суб'єктів антагональних відносин дотримуватися укладених домовленостей;

в) як сила, що оберігає процеси атональної співтворчості і задіяних у ній суб'єктів від різних деструктивних перешкод антропогенного і соціогенного характеру.

Використовувані для цього засоби можуть бути трьох видів: 1) засоби непримусового характеру, що впливають опосередковано і переважно через структури індивідуальної правової свідомості, через механізми внутрішньої мотивації й аутоде-термінації нормативної поведінки; 2) засоби примусового хара¬ктеру, що здійснюють зовнішній нормативно-регулятивний вплив за допомогою правових інститутів, мають легітимний ха¬рактер, відповідають критеріям справедливості й не зневажа¬ють людську гідність громадян; 3) засоби насильницько-репресивного характеру, що мають неправовий характер, використо¬вують невиправдано жорсткі методи впливу, не відповідають критеріям справедливості, цивілізованості і навіть доцільності.

Щоб примушувати індивідів до належної поведінки, праву необхідно володіти реальною силою і владою. Ця сила може ма¬ти не тільки фізичний, але і психологічний характер. В другому випадку вона пов'язана зі здатністю права апелювати до емоції страху.

Страх має своїм джерелом припущення, що недотримання норм права може обернутися для людини неприємними і небез¬печними наслідками. Страх вважається однією з найсильніших людських емоцій. Висока соціальна ефективність механізму права багато в чому пояснюється його здатністю робити ставку саме на цю людську емоцію.

За даними сучасних психологів , страх, у порівнянні з інши¬ми емоціями, здатний здійснювати найсильніший стримуючий вплив на людську поведінку. Він робить людину функціонально несприйнятливою до багатьох спокус і принад, у тому числі до спокуси вседозволеності. На його властивості різко скорочувати число ступенів свободи в індивідуальній поведінці побудована дія механізму правової санкції.

Те, що право і державний апарат примусу, який стоїть за ним, здатні викликати страх, не варто розцінювати негативно. Страх у даному випадку не є суто негативним, деструктивним переживанням. Його призначення —превентивне і полягає в то¬му, щоб попереджати про реально існуючу небезпеку.

Присутній у нормах права спеціальний механізм санкцій призначений для того, щоб завчасно включати у індивідів емо¬ції превентивного страху і змушувати їх завчасно вносити від¬повідні корективи у свою соціальну поведінку.

Нормативний вплив емоції страху в правовій санкції вдало передав проф. В. І. Свінцов за допомогою однієї зі сцен роману М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита». Коли до Понтія Пілата приводять Ієшуа і він, при звертанні до прокуратора Іудеї, на¬зиває його «доброю людиною», то воєначальник Марко Крисо-бій із силою вдаряє його, вимагаючи іншого, офіційного звер¬тання. Примітна фраза, яка завершує урок. Він питає в Ієшуа: «Ти зрозумів чи вдарити тебе?». В. І. Свінцов звернув особливу увагу на цю фразу, вважаючи, що в ній міститься суть норма¬тивної санкції.

Дійсно, санкція по самій своїй суті послужливо-превентив¬на. Вона сама по собі ще не наносить удару, але попереджає: «Якщо ти тямучий і готовий підкорятися, тобі не загрожує удар; але якщо ти не такий, побоюйся, тому що удар не забари¬ться». Тут апеляція до страху нічим не завуальована.

Емоція страху є першим, завчасним сигналом, що інформує про існування небезпеки. У санкції ця небезпека присутня ли¬ше в якості можливості, що здатна ставати дійсністю лише для тих, хто чинить дії, заборонені законодавством.

Страх може виникати й у тих випадках, коли людина почу¬ває небезпеку, яка загрожує їй з протилежного боку, від кри¬мінальних елементів, і при цьому не бачить засобів надійного захисту і гарантій своєї безпеки з боку держави. У такій ситуа¬ції здатність закону виявити і застосувати свою силу сприйма¬ється громадянами як благо і викликає суто позитивні емоції.

Страх пов'язаний з інстинктом самозбереження і почуттям безпеки. Право при здійсненні своєї кратичної функції призна¬чене гасити емоції страху у законослухняних громадян, робити все необхідне, щоб вони могли існувати в досить комфортній ат¬мосфері правової захищеності і психологічної безпеки. І воно ж змушене культивувати емоції страху у тих, хто не схильний виявляти належної законослухнянності.

Страх за своєю природою адаптивний: здійснювані під його впливом психологічні трансформації змушують людину при¬стосовувати свою поведінку до зовнішніх вимог. Адаптація ж поведінки, у свою чергу, націлена на те, щоб погасити емоцію страху і повернути психіку у вихідний, урівноважений стан.

Можна говорити про цільову амбівалентність правових сан¬кцій: вони покликані мінімізувати почуття страху у законослу¬хняних громадян і максимізувати його у тих, хто схильний до правопорушень. В обох випадках вони служать одному завдан¬ню — демонструвати реальну владу і силу правового механіз¬му, які у будь-який момент, при першій же потребі можуть бу¬ти приведені в дію.

Коли примус перевищує міру доцільності, обумовлену со¬ціально-антропологічними чинниками, він перетворюється в насильство, а правовий механізм, що допускає це, — у механізм неправа. Державна влада, яка не може або не бажає підкорити діяльність системи судочинства праву і закону, дає їй необме¬жені повноваження, втрачає правовий характер. Ератична функція, щоб не перетворитися в репресивну, повинна залиша¬тися в рамках легітимності, чинного законодавства і відповідати корінним суспільним інтересам та універсальним природно-правовим принципам і критеріям цивілізованості.

Тут доречно нагадати стару притчу, зміст якої зводився до питання про те, чи може Бог створити камінь, який він сам не в змозі підняти? Обидва з двох можливих варіантів відповіді пе¬редбачали сумнів у всемогутності небесного владики. Це схоже на ситуацію з державою, коли від неї вимагають створення та¬кої правової системи, через нормативні межі якої вона сама не могла б переступити, навіть якби і захотіла це зробити. Влада, не владна над нею ж самою створеними законами і підпорядко¬вувана тому їм, зв'язана їхніми вимогами, — це влада, далека від сваволі, яка не вдається до насильства, знає свою, строго до¬зовану міру допустимого примусу. Ератична функція її право¬вої системи виявляється в межах природно-правових критеріїв і не переходить у репресивну.

Ще визначний законодавець Солон стверджував, що йому, який прагне захистити батьківщину і закони, вдалося поєднати справедливість і примус. Владу і Силу, двох помічників Зевса, що ніколи раніше не віддалялися від трону олімпійського мо¬нарха, Солон, як стверджували, спустив на землю і поставив на службу Закону. Це дозволило праву запанувати в Афінській державі. Безкінечні розбрати і спалахи сваволі змінюються надійним правопорядком, де стверджується формула: Закон = Справедливість+Влада.