2.21. Соціо-логос позитивного права

Соціологічний підхід до правових феноменів передбачає можливість обпертися щонайперше на принцип соціального де¬термінізму. Даний принцип вимагає виходити з того, що сус¬пільні відносини, соціальні інститути і структури здатні задавати правовідносинам і правосвідомості суб'єктів певну змісто¬вно-значеннєву спрямованість.

У світлі соціологічного бачення право постає не як самостій¬ний і самоцінний феномен, а як складова і, значною мірою, під¬порядкована частина соціальної системи, наділена низкою слу¬жбових функцій. Правові відношення розглядаються при цьому як одна з окремих форм суспільних відносин, а людина береться не як автономний, а гетерономний, залежний індивід, що знаходиться під впливом надособистісних соціонормативних структур. Подібний підхід дозволяє враховувати всю сукуп¬ність соціальних впливів на право й одночасно абстрагуватися від інших причинних впливів метафізичного, космологічного, натурологічного характеру.

Соціологічний метод найбільшою мірою придатний для до¬слідження позитивного права. З його позицій людина з властиви¬ми їй морально-правовими поглядами постає як продукт і пред¬ставник певних соціальних спільностей, конкретно-історичних систем суспільних відносин, а його сутність — як соціально-ант¬ропологічна реалія, обумовлена різноманітними ансамблями цих відношень. Головне в ньому — це ті соціальні, морально-правові якості, які спільність змогла втілити в її світогляд і світовідно-шення. А ступінь його соціалізованості визначається мірою відповідності його особистих властивостей тим еталонним формам належного, тим нормативним зразкам, що узаконені даною спіль¬ністю, освячені її авторитетом і владою.

У якості гетерономної істоти людина перебуває в безпосере¬дній залежності від зовнішніх соціальних механізмів і суспіль¬ної історичної необхідності, що стоїть за ними. Одне з її голов¬них життєвих завдань полягає в тому, щоб збагнути зміст і суть цієї необхідності, пристосуватися до її вимог і відшукати усере¬дині неї свій сектор припустимої соціальної свободи.

Соціальна детермінація може розглядатися і як активне сприяння суспільної системи виникненню чого-небудь, і як обмеження свободи дій, як встановлення нормативних, організа¬ційних, технологічних меж для цілепокладання і цілевиконан-ня. Тому прямим наслідком дії детермінаційних механізмів може бути особиста несвобода суб'єктів, які виступають як доб¬ровільні або підневільні адаптанти, безроздільно підпорядковані соціальній системі. Правосвідомість при цьому набуває рис такого засобу саморегуляції поведінки, що дозволяє особистості пристосовуватися до вимог спільноти, а функції позитивної юриспруденції зводяться до теоретичного обгрунтування необ¬хідності виконання авторитарних соціальних приписів.

Соціологічний метод несе у своїх установках і розпорядженнях ідею пріоритету цілого над частиною, соціуму над інди¬відом, для нього право — це засіб втілення даної ідеї в життя. У позитивному праві він бачить соціорегулятивний механізм, функціонально орієнтований на виявлення і превентивне погашення можливих осередків соціальної ентропії і соціального обурення на ранніх фазах їхнього виникнення, коли вони ще нездатні нанести великої втрати суспільній системі. Норми пра¬ва для нього — це соціогенні регулятори, покликані упорядко¬вувати всю різноманітність форм міжсуб'єктної взаємодії і за¬побігати виникненню конфліктних ситуацій, що загрожують стабільності соціальної системи.