2.18. Право — атрибут цивілізованого суспільства

Право не є відокремленою сферою соціального буття, від¬діленою якоюсь межею від інших суспільних сфер. Воно охоп¬лює весь простір цивілізованого існування людей, що стає прос¬тором правової реальності.

Правова реальність виступає як світ цивілізованих відносин між соціальними суб'єктами, які керуються нормами права. Во¬на виступає в двох основних формах — об'єктивній і суб'єктив¬ній. У першому випадку це правові відносини і соціальні інсти¬тути й організації, що обслуговують їх, а в другому — сфера правосвідомості з її нормами і цінностями.

Правова реальність органічно включена в загальний, єдиний нормативно-ціннісний континуум «цивілізація — культура», де поряд із ним існують і функціонують звичаї, традиції, релігії, природна моральність і позитивна мораль. Усі вони, при різно¬манітті їхніх ролей і функцій, вирішують ту саму соціальну надзадачу щодо підтримання цивілізованого соціуму в упоряд¬кованому, рівноважно-динамічному, життєздатному стані.

Право являє собою одну з конкретних форм вираження по¬треби цивілізації в самозбереженні і саморозвитку. Воля ци¬вілізованого співтовариства до захисту себе від небезпек внут¬рішніх деструкцій виявляється з усією визначеністю в праві. Це, по суті, воля до життя, що має надорганічний характер і на¬буває суспільної необхідності.

Право, будучи виключно атрибутом цивілізованого соціуму, разом з тим суміжне. Воно розділяє два різних соціальних про¬стори — світ цивілізованих відносин і світ, з якого цивілізовано¬му співтовариству загрожують різні небезпеки, тобто світ вар¬варства. Варварство — це не тільки історична фаза далекого минулого, характерна повною відсутністю елементів культури і цивілізованості в життєдіяльності людей, це ще і якісна харак¬теристика дій усіх тих, хто не здатний корегувати свою пове¬дінку за допомогою морально-правових регуляторів. Варварст¬во — це перебування в стані забуття своєї людської суті, по той бік цивілізованості, готовність вирішувати всі питання і перебо¬рювати всі перешкоди шляхом використання грубої сили. Право стоїть на межі між цивілізацією і варварством, розділяючи їх і одночасно стикаючись з обома, подібно до того, як щит звернений одним боком до воїна, що тримає його у своїх руках, а ін¬шим — до противника.

Право, у якому виражена воля цивілізованих співтовариств до самозбереження, захищає, упорядковує і регулює їхнє внут¬рішнє життя. При цьому воно забезпечує не тільки соціальну дисципліну, але і свободу громадян, стежить не тільки за вико¬нанням громадянами їхніх обов'язків, але і за дотриманням їхніх прав, відстоює не тільки інтереси держави, але й інтереси особистості.

Природа права переважно антагональна: воно покликане узгоджувати суперечні один одному інтереси соціальних суб'єктів, перешкоджати переростанню виникаючих протиріч у руйнівні антагонізми, примушувати сторони до пошуку компромісів, домовленостей та інших цивілізованих форм улагоджування конфліктів.

Право накреслює нормативну границю, своєрідну демарка¬ційну лінію, що відокремлює цивілізованість від нецивілізова-ності, волю від сваволі, належне від неприпустимого, конструктивне від деструктивного. Ця нормативна границя позначена в юридичних текстах. Наявні в них формально визначені норми права мають подвійну спрямованість. По-перше, вони змушу¬ють соціальних суб'єктів адаптувати всі прояви їхньої енергії до вимог не тільки держави, але і всієї цивілізаційної системи. Вони спрямовують людську активність у нормативне русло, що відповідає інтересам цивілізованого існування. По-друге, вони блокують ту активність, що несе в собі деструктивний заряд. Система права за допомогою своїх норм приводить трансгреси¬вні нахили людей у відповідність зі стереотипами цивілізованої поведінки. Особливо важлива превентивна, попереджувальна роль права. Там, де релігійні і моральні норми виявляються без¬силими і людина готова переступити небезпечну межу, заявляє про себе «останній довід» держави — правове попереджен¬ня про неминучість юридичних санкцій. Для здійснення пока¬рання правовий механізм має необхідну волю і силу. Ця сила дозволяє праву вести по шляху законослухняної поведінки тих, чиї життєві орієнтації не суперечать нормам цивілізованої

поведінки, тягти по ньому тих, хто намагається пручатися, і ка¬рати тих, хто наносить явну шкоду, підриває основи соціально¬го порядку.

Правова воля держави, як тверда, наполеглива спрямова¬ність до наведення і забезпечення надійного цивілізованого правопорядку, владно примушує суб'єктів до належної пове¬дінки. Варто особливо підкреслити, що, на відміну від політич¬ної волі як волі до влади, правова воля — це воля до порядку. Неправова воля деспотичної, тоталітарної держави виступає як воля до насильства, до придушення індивідуальних свобод і здійснює руйнівний вплив на цивілізацію. Правова воля держа¬ви до порядку втілюється в закони і практичні дії, покликані зміцнювати цивілізаційну систему.

Особливості цивілізаторського призначення права дозволяє виразніше висвітлити концепція, розроблена американським соціологом Т. Парсонсом. Згідно з цією концепцією, будь-яка си¬стема соціальної дії, у тому числі і система права, повинна для свого успішного самозбереження і функціонування виконувати чотири основні функції — адаптації, ціледосягнення, інтеграції і «утримання зразка». Стосовно до права ці функції виглядають таким чином:

1) адаптація до вимог держави, громадянського суспільства й особистості, а також до змін, що відбуваються з ними;

2) ціледосягнення як здатність ставити конкретні цілі по укріпленню соціального порядку і прагнути до них, використо

вуючи наявні для цього засоби;

3) інтеграція як установка на збереження власної системної цілісності і на забезпечення цілісності всієї соціальної системи;

4) «утримання зразка» як прагнення оберігати від руйну¬вань головні нормативно-ціннісні принципи, моделі належного, ідеали, що служать довгостроковими морально-правовими орієн¬тирами.

Здатність права виконувати ці завдання є умовою його дієздатності, гарантом його значних цивілізуючих можливос¬тей. Це гарант того, що веління права, звернені до цивілізова¬них суб'єктів, які володіють розумом, вільною волею, здатністю до виборчих переваг і вибору належного серед різних варіантів можливого, будуть знаходити відгук, необхідний цивілізовано¬му співтовариству.

Коли про призначення права пишуть правознавці, то для них, як правило, характерне досить вузьке його трактування. Вони зводять його найчастіше до суто соціальних завдань, а часом і просто лише до одного різновиду цих завдань, пов'язаних із забезпеченням державного будівництва і відповідного соціального порядку.

Філософський підхід до тієї ж проблеми призначення права дозволяє побачити його в більш широкому контексті. Право постає у його світлі як інструмент життєбудівництва.

За властивою праву волею до порядку стоїть не що інше, як властива всьому соціальному надорганізму, що називається ци¬вілізацією й включає в себе і громадянське суспільство, і дер¬жаву, воля до життя. Для права не є самоціллю ні могутність держави, ні соціальний порядок як такий, ні хороші закони, ні ефективний механізм їхнього функціонування. Для нього голов¬на визначальна мета всіх зусиль — це живе життя, повноцін¬не, повнокровне, що дозволяє розгорнутися і реалізуватися всім наявним у ньому можливостям і потенціям. Невпинно розвива¬ючись і збагачуючись, воно повинно приносити те, що Арісто-тель називав вищим благом, або блаженством. Але ні держава, ні будь-яка з його підсистем не здатні відчути блаженства. Вони здатні лише створювати необхідні для цього передумови й умови. Відчути ж блаженство може лише те, що здатне жити одно¬часно й органічним, і піднесено-духовним життям. А ці здатності властиві лише людині.

Це людина створила незліченну кількість засобів першоря¬дної і другорядної потреби для того, щоб блаженство (вище благо) перетворилося для неї з мрії в реальність. Серед них право займає одне з найважливіших місць. У справі життєбудівництва на нього накладаються відповідальні і важкі обов'яз¬ки: воно повинно оберігати суб'єктів і процес життєтворчості від усього того, що їм здатне загрожувати із соціальної сфери, тобто звідти, де йде найбільш активна апробація всього того, що створюють люди, наділені розумом, волею і високою дієздатніс¬тю. І оскільки їхня воля може бути не тільки доброю, але і злою, а розум не тільки піднесено шляхетним, але і низьким і злочинним, оскільки людина може виступати не тільки творцем жит¬тя, але і його руйнівником, необхідна система ефективних захи¬сних засобів проти цих небезпек. Право займає першу лінію оборонних споруджень і приймає на себе перші удари деструк¬тивних сил, захищаючи цивілізацію від їхніх найбільш небезпечних проявів.