6. Розвиваюче навчання.

Проблемами розвиваючого навчання почали займатися ще античні філософи: Платон, Аристотель, Сократ. Так, Аристотель в трактаті «Про душу» відмічає важливість розвитку різних сторін психіки: пізнавальної (інтелектуальної) сфери, емоційно-вольової сфери, особистісної сфери. Сократ вбачав головною метою виховання у створенні гармонійної єдності життєвих потреб та здібностей особистості.

Далі Ян Амос Коменський доводив, що в розумовому вихованні дитини потрібно дотримуватися поступовості, відповідно до її розвитку і можливостей.

Головною концепцією Фрідріха Дістерверга було розвиток розумових сил і здібностей людини. Навчання – це всебічний розвиток дитини.

Софія Федорівна Русова також зазначала, що необхідно виховувати розум дитини.

На початку 30-хх років ХХ століття Лев Семенович Виготський обгрунтовує можливість та доцільність навчання, орієнтованого на розвиток дитини. Автор вводить поняття: «зона актуального розвитку», «зона найближчого розвитку». Сергій Леонідович Рубінштейн говорить, що: «Дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись та навчаючись».

Сутність розвиваючого навчання – правильно організоване навчання може і повинно стимулювати розвиток учнів.

На сучасному етапі розвитку педагогічної психології розроблено 2 основних напрями розвиваючого навчання:

1) Василь Васильович Давидов, Данііл Борисович Ельконін спираючись на праці Л.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, розробили концепцію «Змістовне (теоретичне) узагальнення». В.В. Давидов вперше вводить поняття «розвиваюче навчання».

2) Леонід Володимирович Занков спираючись на сучасні психолого-педагогічні досягнення створив свою концепцію розвиваючого навчання - «Навчання на підвищеному рівні складності».

Особливості розвиваючого навчання

Концепція В.В. Давидова, Д.Б. Ельконіна «Змістовне (теоретичне) узагальнення»

Концепція Л.В. Занкова «Навчання на підвищеному рівні складності»

- основна ідея: звести до мінімуму кількість завдань на повторення і закріплення - навчання здійснюється від абстрактного узагальнення до вміння застосувати ці абстракції до будь-якої конкретної ситуації (метод дедукції – від загального до конкретного) - Давидов розмежовує мислення учнів на теоретичне й емпіричне. Навчання, що спрямоване від часткового (одиничного) до загального (абстрактного), від явища до суті розвиває емпіричне мислення. Це приклад традиційного навчання. А навчання, що спрямоване від абстрактного до конкретного, від системного до одиничного розвиває теоретичне мислення. Саме таке навчання є розвиваючим.

Принципи розвиваючого навчання для початкових класів: - принцип навчання на високому рівні складності, - принцип провідної ролі теоретичних знань в змісті навчання, - усвідомлення школярами власного учіння, - принцип роботи над розвитком усіх учнів, врахування індивідуальних особливостей дітей, - принцип інтенсивної розумової праці по виконанню вправ на уроці (зведення до мінімуму домашнього завдання), - принцип емоційності навчання з опорою на позитивні емоції (передбачає врахування інтересів, можливостей дитини).

Д.Б. Ельконін вважає, що навчальна діяльність – особливий вид діяльності учня, свідомо спрямований ним на здійснення цілей навчання і виховання, який приймається учнем як своя ціль. Мотивом навчальної діяльності може бути тільки навчально-пізнавальний мотив. Цілеспрямована навчальна діяльність орієнтована не на отримання матеріальних або інших результатів, а безпосередньо на зміну самого учня, на його розвиток.

Принципи розвиваючого навчання, висунуті В.В. Давидовим та Д.Б. Ельконіним:

1. наукові поняття, які створюють загальний принцип вирішення завдань, є головним змістом навчальної діяльності учнів початкової школи;

2. засвоєння наукових понять має таку динаміку: аналіз умов їх формування, з'ясування загального принципу, застосування його до конкретних випадків;

3. принцип змістовного узагальнення: знання загального характеру передують знанням конкретного характеру, здобування знань здійснюється шляхом сходження від загального до конкретного;

4. науково-теоретичний характер навчальної діяльності. Основним змістом навчання повинні бути наукові, а не емпіричні знання. Теоретичні знання становлять основу мислення і впливають на практичне виконання дій;

5)засвоєння школярами наукових понять у процесі навчальної діяльності.

У рамках теорії розвиваючого навчання Д.Н. Богоявленський, Н.О. Менчинська та інші вчені досліджували проблему формування прийомів засвоєння знань і навчальної роботи. Вони вважають, що засвоєння можливе лише тоді, коли учень активно діє з навчальним матеріалом, засвоює ці знання на практиці. Засвоєння матеріалу пов'язано із застосуванням знань. У процесі застосування знань не тільки розкриваються нові істотні сторони явищ, а й виробляються прийоми мислительної роботи, створюються уміння мислити. Потрібно оцінювати результати навчання не тільки за знаннями, але і за розвитком мислительних процесів і якістю мислительної діяльності учнів.