10. 3. Основні принципи інформаційного права та їх класифікаційна характеристика

Принципи інформаційного права — це основні початкові положення та ідеї, котрі визначають суть і зміст галузі інформаційного права, що додає системний характер її нормам та інститутам і дозволяє говорити про цілісність механізму правового регулювання інформаційних відносин у суспільстві.

Всі принципи інформаційного права можна поділити на загальні та спеціальні.

До загальних принципів слід віднести основоположні положення та ідеї, які поширюють свою дію на всю сукупність відносин, котрі складаються в інформаційній сфері. А саме:

– законності;

– свободи доступу до інформації;

– вільного виразу думок і переконань;

– забезпечення інформаційної безпеки;

– рівності громадян перед законом;

– захисту авторських прав;

– комплексності відносин в інформаційній сфері.

До спеціальних принципів належать основні положення та ідеї, котрі визначають суть і зміст окремих предметних областей інформаційного права, його правових інститутів.

Наприклад, основними ідеями та правилами при користуванні мережею Інтернет є:

– принцип єдиного глобального характеру мережі;

– принцип права приватного життя, який містить в собі право на автономію і свободу у приватному житті, право на захист від вторгнення в неї органів влади та інших людей;

– принцип точного дотримання правил користування мережею;

– принцип недоторканності приватної власності на інформацію і дотримання норм авторського права;

– принцип доступності до інформації, який включає право кожного суб’єкта суспільства мати доступ до інформаційних технологій з будь-якої необхідної для нього інформації, дозволеної для доступу, у будь-який час та в будь-якому місці.

В області телерадіомовлення можна виділити такі спеціальні принципи:

– принцип недопущення цензури;

– принцип віддзеркалення інтересів всіх верств і категорій телеглядачів та радіослухачів;

– принцип ліцензування телерадіомовної діяльності;

– принцип захисту авторських і суміжних прав;

– принцип пріоритету повідомлень про біди, події державної і суспільної значущості тощо.

Свої власні специфічні принципи мають й решта інститутів інформаційного права (інститут доступу до інформації, інститут державної таємниці і т. ін.).

Інформаційне право має свої власні інститути (інститут масової інформації, інститут документованої інформації, інститути інформації обмеженого доступу) і використовує добре відомі інститути права (наприклад, інститути інтелектуальної власності).

1. 8. Міжнародні відносини в галузі інформації

Міжнародний обмін інформацією здійснюється на основі міжнародної правової бази, яка регулює виконання та обмін різних видів інформації. В міжнародних правових документах зазначена така особливість інформації як належність її до специфічного ринку товарів. Міжнародні відносини в галузі інформації підпадають під регулятивні дії загально визначених принципів міжнародного права, які конкретизовані в міжнародних документах різної юридичної сили.

10.6. Правове забезпечення розвитку інформаційного суспільства: Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства

22 липня 2000 р. лідерами великої вісімки була підписана Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства, яка свідчить: „Інформаційне суспільство, як ми його представляємо, дозволяє людям ширше використовувати свій потенціал і реалізовувати свої прагнення. Для цього ми повинні зробити так, щоб ІКТ служили:

1) досягненню взаємодоповнюючих цілей забезпечення стійкого економічного зростання;

2) підвищення суспільного добробуту;

3) стимулювання соціальної злагоди та повної реалізації їх потенціалу в області зміцнення демократії;

4) транспарентного і відповідального управління, міжнародного миру та стабільності.

Досягнення цих зазначених цілей і вирішення виникаючих проблем зажадає розробку ефективних національних і міжнародних стратегій”.

В Окінавській Хартії глобального інформаційного суспільства⁴ знову підтверджуються зобов’язання, що стосуються формулювання і здійснення стратегій забезпечення кожній людині можливостей користуватися загальним та прийнятним за вартістю доступом до інформаційних і комунікаційних мереж, при цьому учасники зобов’язуються:

1) „сприяти встановленню ринкових умов, необхідних для надання населенню доступних послуг в області комунікацій;

2) винайти додаткові можливості, включаючи доступ через установи, відкриті для широкої публіки;

3) приділяти пріоритетну увагу удосконалюванню мережевого доступу, особливо у відсталих міських, сільських і віддалених районах;

4) приділяти особливу увагу нестаткам і проблемам людей, котрі користуються меншою соціальною захищеністю, людей з обмеженою працездатністю, а також літніх громадян, та активно здійснювати заходи, спрямовані на надання ним більш легкого доступу;

5) сприяти подальшому розвиткові „зручних для користування”, „безперешкодних” технологій, включаючи мобільний доступ до мережі Інтернет, а також більш широке використання безкоштовного, загальнодоступного інформаційного наповнення і відкритих для всіх користувачів програмних засобів, дотримуючи при цьому права на інтелектуальну власність”.

Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства, відображає важливість, яку „Велика вісімка” надає розширенню доступу до інформаційних технологій. В Хартії висловлені зобов’язання країн G-8 (країн великої вісімки) з забезпечення загального доступу, причому реалізація багатьох ініціатив буде доручена спеціальній групі з комп’ютерних можливостей. Зазначена група „буде мобілізувати і координувати зусилля урядів, приватного сектору, фундацій, багатосторонніх і міжнародних інститутів, які спрямовані на скорочення „цифрового розколу”, мовиться у Хартії.

Ініціативи, які підтримуються широким спектром державних і приватних груп з особливими інтересами, включають зусилля, які організовані та фінансуються Корпорацією зарубіжних приватних інвестицій США, Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй, Експортно-імпортним банком Сполучених Штатів Америки і урядом США. В основному такі ініціативи передбачають розробку політики, яка сприяє розповсюдженню інформаційних технологій, і надання кредитів спеціально для реалізації проектів в сферах електронної комерції та цифрового розколу на міжнародному рівні.

Програми приватного сектору підтримуються і реалізуються деякими відомими корпораціями — „Майкрософт”, „Стар-медіа”, „Інтел”, і „Сіско система”. Як правило, у програмах робиться більший акцент на надання устаткування і послуг з навчання основам інформаційних технологій країнам, що розвиваються. Наприклад, в рамках ініціативи „Стармедіа фаундейшн” проводитиметься навчання основам інформаційних технологій молоді з низькими доходами з Латинської Америки.

Зазначені зусилля передбачають значні зобов’язання зі створення інфраструктури інформаційних технологій в країнах світу, що розвиваються, забезпеченню передачі технологій та навчанню як технічних фахівців, так й користувачів Інтернету тому, як встановлювати, підтримувати та використовувати Інтернет.

Ініціативи, прийняті на Окінавському саміті G-8, підкріплюватимуть інші зусилля, які вже робляться з метою розвитку глобальної інформаційної інфраструктури.

„Відповідь” Президента України на „Окінавську Хартію”

31 липня 2000 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні». Указ визначає основні цілі та завдання у розвитку українського сегменту Інтернет. Згідно документу, Президент бере на себе турботу про створення найближчим часом економічних, правових, технічних та інших умов для розвитку Інтернету в країні.

Зазначені заходи мають забезпечити як широкомасштабний доступ населення України до Інтернету, так і розвиток національних мережевих ресурсів. Велика увага приділяється й розвитку електронній комерції.

10. 7. Документи ООН, ЮНЕСКО і ЮНСІТРАЛ. Ставлення зазначених універсальних міжнародних організацій до проблеми формування інформаційного суспільства та його правового забезпечення були відображені в цілому ряді міжнародних документів, зокрема:

– Звіт експертної групи з інформаційних і телекомунікаційних технологій (Нью-Йорк, 17-20 квітня 2000 p.);

– Звіт Генеральному секретарю ООН групи радників з інформаційних технологій;

– Глобальна ініціатива щодо подолання інформаційної нерівності;

– Типова угода обміну при міжнародному комерційному використанні електронного обміну даними (Додаток до Рекомендації №26 „Комерційне використання угод обміну при електронному обміні даними”, яке прийняте Робочою групою зі сприяння міжнародним торговим процедурам Європейської економічної комісії ООН від 23 червня 1995 p.);

– Угода про електронну комерцію (Рекомендація №31, прийнята Центром сприяння торгівлі та електронному бізнесу ООН (UN/CEFACT), березень 2000 p., Женева).

У 1966 р. Генеральна Асамблея ООН створила допоміжний орган — комісію ООН з міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою сприяння розвитку права міжнародної торгівлі.

У напрямі розвитку інформаційного суспільства можна відзначити такі документи даного органу:

– Типовий закон ЮНСІТРАЛ „Про електронну комерцію”, 1996 р. (з додатковою статтею, прийнятою в 1998 p.);

– Типовий закон ЮНСІТРАЛ „Про електронні підписи”, 2001 p.;

– Типовий закон ЮНСІТРАЛ „Про міжнародні кредитні перекази”, 1992р.;

– Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з електронного переказу коштів, 1987 p.;

– Рекомендація ЮНСІТРАЛ про правову цінність комп’ютерних записів, 1985 р.