0. Міжнародний аспект захисту інформації

Вперше проблема інформаційної безпеки внесена США в 1947 році при прийнятті Закону «Про національну безпеку» США. На сьогодні у США в усі підрозділи військ введені спеціалісти з інформації та комунікацій, тобто спеціалісти з інформаційних війн та технологій.

Інформаційна безпека розглядається як глобальна про­блема захисту інформації, захисту інформаційного простору та інформаційного суверенітету, а також як проблема інфор­маційного забезпечення прийняття урядових рішень. Практичне вирішення проблем інформаційної безпеки, при­тягнення до відповідальності за порушення або загрозу інфор­маційній безпеці у кожній державі здійснюється у порядку, передбаченому нормами міжнародного права, відповідними міждержавними договорами а також внутрішнім законодав­ством. Інформаційна безпека регулюється визначеними нор­мами міжнародного права, які зафіксовані у документах ООН і ЮНЕСКО, у документах європейських міжнародних ор­ганізацій, а також у нормативних актах окремих держав.

Так, існує міжнародна норма стосовно перекрученої інформації, інформації, що включає заклики до повалення державного ладу в іншій країні. В міжнародних документах зафіксований захист інтелектуальної інформації, а також за­хист комерційної інформації.

Кожна розвинена країна має закони про захист інфор­мації в різних галузях. Наприклад, Франція має закон «Про інформацію, інформаційні фай­ли та права людини» (1978 рік), Німеччина — Закон «Про захист інформації» (1990 рік), Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія — Закон «Про захист інформації», Фінляндія, Ісландія — Закон «Про захист інформації про особу», Люксембург — Закон «Про використання інформації в процесі роботи з комп'ютером».

. Комерційна та службова інформація

Найважливішим законом, який діє в цій сфері, є Закон України «Про інформацію».

Стаття 18 Закону називає такі основні види інформації: статистична інформація, масова, про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування, правова, інформація про особу тощо. Законодавство України про інформацію складають також законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні догово­ри та угоди, ратифіковані Україною. Важливе місце посіда­ють принципи і норми міжнародного права.

Зазначимо також, що регулювання надання та викорис­тання інформації здійснюється за допомогою низки спеціа­льних правових інститутів, наприклад, інституту державної таємниці. Однак до цього часу спеціального права на інфор­мацію у приватно-правовій сфері не вводилося. Між тим, на нинішній стадії розвитку суспільних відносин обробка і на­дання інформації стають настільки важливим елементом суспільного життя, що виникає потреба передбачити спеціальні правові заходи, які забезпечують інтереси осіб, зайнятих у цій сфері.

Важливо розрізняти правове регулювання вище названих відносин і такі правові інститути, як службова або ко­мерційна таємниця. Різниця полягає в тому, що цінність службової або комерційної таємниці безпосередньо пов'яза­на з можливістю використання інформації, наприклад, для удосконалення виробничого процесу, а набуття такої інфор­мації здійснюється з метою досягнення завдяки їй певного результату. В інших випадках інформація має значення для того, хто її набуває, сама по собі, поза зв'язком з можливістю реалізації процесу, який охоплюється цією інформацією. Такі випадки перебувають поза межами службової чи ко­мерційної таємниці.

Об'єктом інформаційних відносин найчастіше виступає не будь-яка інформація, а лише відповідним чином обробле­на, тобто зафіксована на матеріальному носії і яка має відповідні реквізити, що дозволяють ідентифікувати інфор­мацію. За статтею 8 Закону «Про інформацію», об'єктами інформаційних відносин є документована та публічно оголо­шувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціа­льній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

У більшості країн встановлюють, крім того, перелік відо­мостей, які не можуть становити комерційну таємницю; це, зокрема: відомості, які містяться у статутах юридичних осіб, дані за встановленими формами звітності про планово-госпо­дарську діяльність, відомості, необхідні для перевірки обчис­лення і сплати податків, тощо. Підприємства і підприємці зобов'язані надавати ці відомості на вимогу органів влади, уп­равління, контрольних та правоохоронних органів, інших ор­ганізацій, які мають на це право відповідно до законодавства.

Комерційну і службову інформацію не слід розуміти як синоніми. Збереження у таємниці службової інформації не зумовлено, як правило, її комерційною цінністю, хоча вона може містити відомості комерційного характеру. Заборона її поширення базується на законодавстві, яке регламентує ок­ремі сфери діяльності. Певні категорії працівників такої сфе­ри діяльності зобов'язані зберігати в таємниці відомості, до яких вони мають доступ у зв'язку з виконуваною роботою (працівники установ зв'язку, банків, лікарі, страхові агенти, податкові інспектори тощо).

Закріплення прав власника комерційної таємниці хоча і будується за моделлю охорони промислової власності, однак має свої особливості. Цей захист грунтується на створенні та забезпеченні систем охорони конфіденційності; порушення системи зумовлює припинення прав. Умовою надання охоро­ни винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, навпаки, слугує їх опублікування. Крім того, підставою ви­никнення права на захист комерційної таємниці визна­чається фактичне правомірне володіння інформацією за умов дотримання відповідних правил. В той же час будь-яка особа, що самостійно і добросовісно стала власником такої інформації, вправі розпоряджатися нею на власний розсуд.

Важливо зазначити, що інформацію, яка охороняється, можуть використати інші особи з дотриманням двох умов: отримання самої інформації законним шляхом і отримання дозволу власника (право власника) на таке використання, оформлене договором, зокрема договором на передачу гото­вих науково-технічних розробок, технологій, конструкцій, які становлять незапатентован! технічні рішення, дизайн то­що. У всіх договорах, що передбачають передачу прав на ви­користання відомостей, які складають комерційну таємни­цю, на користувача має бути покладено обов'язки з дотри­мання її конфіденційності.