1.16. Доступ до інформації в розвинутих країнах Європи, сша і Канаді

У більшості Європейських країн парламентарії при ство­ренні законів про доступ до інформації керуються такими міжнародними угодами:

-   Стаття 19 Декларації прав людини.

-   Стаття 29, п.2 Декларації прав людини.

-  Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966, стаття 19 п.2.

- Європейська    конвенція    про    права    людини    від 03.09.1953, стаття 10.

- Матеріали Копенгагенскої наради конференції Організації Безпеки і Співробітництва в Європі щодо людсько­ го виміру. Більш детально питання про доступ до інформації розкриті в рекомендаціях  «Комітету міністрів Ради Європи» №R (81) «Про доступ до інформації, що знаходиться в розпорядженні державних органів».

Основна ідея, яка проходить скрізь усі вище перелічені документи: людина має право за запитом одержати інфор­мацію.

Приклади

Великобританія — єдина країна ЄС, що не має законодав­ства про доступ до офіційної інформації й одна країна, де доз­волена необхідність збереження урядової таємниці. Є закон, що дозволяє одержати дані з державних установ з конкрет­них областей професійної діяльності.

Австрія, Нідерланди, Швеція — у цих країнах дозво­ляється одержати інформацію, що належить урядові.

США, Німеччина — право доступу до інформації закріплене в положеннях нормативних актів, що гарантують вільне вираження думок, свободу преси. У США кожний має право одержати урядову інформацію. У 1966 році був прий­нятий закон про вільний доступ до інформації. У Німеч­чині — тільки засоби масової інформації мають право досту­пу до урядової інформації.

Іспанія — існує право громадян на одержання урядової інформації, крім тих випадків, коли її використання загро­жує безпеці країни.

Норвегія — усі адміністративні документи доступні гро­мадськості за винятком обговорених виключень.

Франція, згідно законодавству, забезпечує доступ до всіх документів.

Канада — кожний має право одержати урядову інфор­мацію. Право доступу до інформації закріплене в положен­нях нормативних актів, що гарантують вільне вираження думок, свободу преси.

1.17. Світовий інформаційний ринок

Світовий інформаційний ринок — це головним чином продаж і купівля послуг з використання різних баз даних (БД). До цього ринку можна віднести інформаційні ма­теріалів, що готуються в науково-дослідних інститутах, цен­трах аналізу інформації та інших інформаційних установах. Крім того, в інформаційний ринок можна включити різні за­соби електрозв'язку для автоматизованого пошуку у мереже­вих БД тощо.

Інформаційний ринок США склався у 60-70 роки. Його розвитку значною мірою сприяло те, що у США традиційно розвинутий приватний сектор. Держава приділяє значну увагу розвитку системи науково-технічної інформації, про що свідчать матеріали Міжнародної конференції з наукової інформації (1958 p.), Національної програми розвитку бібліотечного і інформаційного обслуговування (1970 p.), І і II Конференції Білого дому про бібліотечні і інформаційні служби (1979 p.). З 1977 року конгресом США було прийня­то більш ніж 300 законодавчих актів з питань інформаційної ДІЯЛЬНОСТІ.

До кола органів наукової інформації федерального уряду входить біля 2,5 тис. інформаційних центрів і бібліотек. Органи наукової інформації приватного сектору включають інформаційні центри в великих промислових фірмах, електроні бібліотеки і інформаційні фірми, що винятково на комерційних засадах надають різні види інфор­маційного обслуговування. До останніх можна віднести Institute for Scientific Information, Data Resources, Predicast, Mead Data Central, Dialog Information Services.

Використання БД для інформаційного пошуку в режимі інтерактивного мережевого доступу забезпечується спеціа­лізованими банками даних. Для доступу в ці банки даних використовуються швидкісні мережі передачі даних, переважно Інтернет. Найбільшими національними і транс­національними бібліотечними мережами США є:

- OCLC (Online Computer Library Center, 1967 p.);

- RLIN (Research Libraries Information Network, 1974 p.);

- WLN (Western Library Network, 1972 p.);

- FEDLIN (Federal Library and Information Network, 1976 p.).

Оцінюючи можливості, що надає світовий інформаційний рикок, слід зазначити, що організація і використання БД важке завдання, яке не гарантує значних прибутків.

Інформаційний ринок Німеччини. На світовому інфор­маційному ринку електронної інформації доля продукції Німеччини е невеликою порівняно з долею продукції США (54%), Великобританії (17%), Японії (12,5%). Зросло вироб­ництво БД з економіки та бізнесу (6,8% світового виробництва), з науки та техніки (9,7% світового виробництва). Найбільшу частину світового інформаційного ринку (9% у грошовому ви­раженні) Німеччина має в секторі друкованої інформації.

На інформаційному ринку Франції функціонують державні і муніципальні органи науково-технічної інформації (НТІ) (в тому числі інформаційні центри міністерств та відомств); регіональні центри (агенції) науково-технічної інформації; га­лузеві і тематичні підрозділи науково-технічної інформації не­державних науково-дослідницьких інститутів, центрів, науко­вих асоціацій, підрозділи науково-технічної інформації при­ватних фірм та приватні посередницькі фірми. Головними ба­гатогалузевими центрами НТІ Франції є Інститут наукової і технічної інформації (Institut de Г information scientifique et technique — INIST) і Національний інститут промислової влас­ності (Institut national de la propriete industrielle — INPI).