Державна льотна академія України

Кафедра менеджменту та економіки

факультету менеджменту

ЗАТВЕРДЖУЮ

Декан факультету

А.В. Залевський

____ ____________ 20__ р.

Лекція № 10

з дисципліни „Трудове право”

Тема: „Матеріальні відповідальність сторін трудового договору”

Розробив:

доцент кафедри менеджменту

та економіки

Максименко Н.В.

Кіровоград – 2011

ТЕМА № 10. Матеріальні відповідальність сторін трудового договору

Лекційне заняття № 10.

Навчальна мета:

• вивчити поняття, функції та правову природу матеріальної відповідальності працівників, показати її відмінність від інших видів відповідальності за трудовим правом (дисциплінарна, громадська, моральна) та від майнової відповідальності за цивільним правом;

• проаналізувати взаємні обов'язки працівника та власника або уповноваженого ним органу в трудових правовідносинах щодо дбайливого ставлення до майна підприємства, установи, організації;

• визначити сутність трудового майнового правопорушення як основи матеріальної відповідальності та його елемента;

• провести аналіз видів матеріальної відповідальності;

• розвити у студентів, курсантів та слухачів уміння та навички щодо правильного розуміння видів матеріальної відповідальності та порядку її застосування.

Виховна мета:

Виховати у курсантів та слухачів повагу до майна підприємства, установи, організації.

План

1. Поняття матеріальної відповідальності працівників у трудовому праві України. Підстави і умови матеріальної відповідальності працівників.

2. Види матеріальної відповідальності працівників за законодавством України

3. Випадки встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності

4. Визначення розміру шкоди і порядок її покриття

Література:

Основна література

1. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Укл.: В.С. Ковальський, Л. П. Ляшко.— К.: Юрінком Інтер, 2004.

2. Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затверджений наказом Мінпраці України від 12 травня 1996 р. № 43.

3. Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої.— К.: Знання, 2001.

4. Яковлєв В. Договір про повну матеріальну відповідальність — юридична підстава матеріальної відповідальності працівників // Право України.— 2001.— № 12.— С. 87.

Додаткова література

1. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р. № 266/94-ВР.

2. Закон України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» від 6 червня 1995 р. № 217/95-ВР.

3. Порядок визначення шкоди, заподіяної розкраданням, недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріальних цінностей, від 22 січня 1996 р. № 116.

4. Кузніченко О. Матеріальна відповідальність працівників органів внутрішніх справ: її правове регулювання // Право України.— 2001.— № 1.— С. 77.

1. Поняття матеріальної відповідальності працівників у трудовому праві України

Матеріальна відповідальність працівників із трудового права є одним із видів юридичної відповідальності, що полягає в їх обов’язку покрити у встановлених законом розмірах і порядку шкоду, заподіяну з їх вини тому власнику, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах.

Норми трудового права, які регулюють матеріальну відповідальність працівників, ставлять своїм завданням забезпечення збереження власності працедавця, сприяння зміцненню трудової дисципліни, а також охорону заробітної плати працівників від незаконних і необґрунтованих затримань. Це забезпечується встановленням у законі меж матеріальної відповідальності, порядку відшкодування шкоди тощо.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання покладених на працівника обов’язків, внаслідок чого і була заподіяна матеріальна шкода.

Матеріальна відповідальність працівників наступає за наявності умов, викладених у ст. 130 КЗпП, а саме:

1. Наявність прямої дійсної шкоди - шкоди, що зумовлює втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації здійснити затрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей або провести зайві грошові виплати, зумовлені порушенням працівником своїх обов’язків.

Під прямою слід розуміти шкоду, яка безпосередньо випливає з протиправної дії працівника. Непряма шкода, тобто опосередкована, працівником не відшкодовується. У свою чергу, під дійсною шкодою слід розуміти будь-які зменшення, погіршення або знецінення, втрату майна, що перебуває на балансі конкретного підприємства, організації, установи (у тому числі і грошових коштів), а також необхідність для працедавця здійснити витрати на відновлення, придбання майна або провести зайві грошові виплати.

Не підлягають відшкодуванню неодержані доходи (прибуток), які власник міг би отримати, але не одержав внаслідок протиправних дій працівника.

2. Протиправність діяння, під якою слід розуміти порушення, невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов’язків, передбачених трудовим законодавством і трудовим договором (контрактом). Протиправна поведінка може виражатися як у формі дії, так і бездіяльності.

Дія визнається протиправною, якщо вона заборонена законом або іншим нормативним актом, тобто суперечить праву.

Бездіяльність — це відмова або небажання працівника вчинити певні дії, які ставилися йому в обов’язок.

Не є протиправними дії працівника, який заподіяв шкоду підприємству, організації, установі, якщо вони вчинені в стані крайньої необхідності. Таким станом можуть бути виправдані лише дії, які були вчинені для усунення наявної (тобто такої, що вже існує, або безпосередньо майбутньої) і дійсної (а не уявної) небезпеки для інтересу. Заподіяння шкоди для усунення небезпеки визнається правомірним лише тоді, коли йому не можна було запобігти іншими засобами, не пов’язаними із заподіянням шкоди іншим інтересам, що охороняються правом.

Матеріальна відповідальність не настає у випадках, коли шкода завдана в межах обґрунтованого виробничо-господарського ризику.

Ризик вважається обґрунтованим, якщо:

— мета не могла бути досягнута іншими засобами;

— ризик відповідає призначенню мети;

— можливість настання шкідливих наслідків малоймовірна;

— об’єктом ризику можуть виступати тільки матеріальні цінності, а не життя і здоров’я людей;

— ризикувати мають право лише особи, які володіють певними професійною підготовкою і досвідом.

До нормального виробничо-господарського ризику може бути віднесена шкода, яка настала під час дослідження або випробування нових, виправданих обставин технологічних прийомів праці, якщо були вжиті всі доступні заходи для запобігання шкоді і якщо при цьому неможливо було досягти бажаного результату іншим способом або для цього були б потрібні значні витрати, що перевищують цю шкоду.

3. Вина конкретного працівника може виражатися у формі умислу (прямого або непрямого) або необережності (самовпевненості або недбалості). Принцип вини є абсолютним, без вини немає відповідальності. Умисел означає не тільки усвідомлення особою вчинення винних дій, але й бажання пов’язаного з цими діями наслідку. При необережній вині особа не передбачає настання шкідливих наслідків, хоча повинна їх передбачати, або передбачає, але легковажно сподівається їм запобігти. Від форми вини нерідко залежить розмір матеріальної відповідальності. Найбільш поширена форма вини при завданні шкоди підприємству, організації, установі — необережність (приміром, привласнити доручені йому грошові або матеріальні цінності працівник може умисно, псування товару, його нестача можуть статися як в результаті умисного, так і необережного діяння працівника).

4. Причинний зв’язок між винною протиправною поведінкою працівника і шкодою, яка завдана. Цей зв’язок між поведінкою працівника та його наслідками має бути встановлений не тільки як можливий або ймовірний, але й як поза сумнівом достовірний. Якщо ж яка-небудь дія працівника сприяла настанню шкоди через випадковий збіг обставин, така дія не може бути підставою для покладення на нього матеріальної відповідальності.

За відсутності хоча б однієї з перелічених умов працівник не може бути притягнутий до матеріальної відповідальності.

2. Види матеріальної відповідальності працівників за законодавством України (схема)

Чинне законодавство про працю передбачає два види матеріальної відповідальності працівників — обмежену і повну.

Основним видом є обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає у тому, що на працівника може бути покладено обов’язок відшкодувати шкоду у розмірах, які не більше місячного заробітку. Повна матеріальна відповідальність означає, що шкода підлягає відшкодуванню у повному обсязі.

Залежно від форми організації праці трудове законодавство розрізняє індивідуальну матеріальну відповідальність і колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Обмежена матеріальна відповідальність, тобто відповідальність у межах середнього місячного заробітку працівника, наступає у всіх випадках, якщо немає підстав притягнути працівника до повної матеріальної відповідальності, а також у випадках, передбачених ст. 133 КЗпП України. Законодавством не визначений вичерпний перелік випадків, коли працівник притягується до обмеженої матеріальної відповідальності.

Деякі випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачені в п. 1 ст. 133 КЗпП, відповідно до якого працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше власного середнього місячного заробітку за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), зокрема при їх виготовленні, а також за псування або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівнику в користування.

Слід зазначити, що обмежена матеріальна відповідальність у випадках, передбачених п. 1 ст. 133 КЗпП України, наступає лише тоді, коли шкода заподіюється працівником через необережність. Якщо працівник умисно заподіює шкоду, то він несе повну матеріальну відповідальність відповідно до п. 5 ст. 134 КЗпП України. Тому в кожній конкретній ситуації при залученні працівника до матеріальної відповідальності необхідно з’ясувати як предмет посягання, так і форму вини працівника — умисел або необережність.

Відповідно до п. 2 ст. 133 КЗпП України керівники підприємств, установ, організацій і їх заступники, а також керівники будь-яких структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях і їх заступники несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкода підприємству, організації, установі заподіяна зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних або грошових цінностей, відсутністю необхідних заходів для запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданням, знищенню і псуванню матеріальних або грошових цінностей.

Якщо посадовець припустився кілька випадків завдання шкоди за вказаними вище підставами або за однією з них, суд має право стягнути за відшкодування шкоди за кожен такий випадок грошові суми в розмірі середнього місячного заробітку винної особи.

Обмежена матеріальна відповідальність за п. 2 ст. 133 КЗпП України наступає за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, незалежно від того, які види виплат проведені і за які порушення. Приміром, штраф, сплачений за простій вагону, належить до зайвих грошових виплат.

Повна матеріальна відповідальність — це відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі або фізичній особі (що виступає в якості власника як сторони трудового договору), яку працівники несуть у розмірі прямої дійсної шкоди.

Повна матеріальна відповідальність може бути індивідуальною і колективною.

Цей вид відповідальності наступає лише у випадках, вказаних у ст. 134 КЗпП України, а саме: