3. Випадки встановлення колективної (бригадної) матеріальної відповідальності

Різновидом повної матеріальної відповідальності за договором є колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Бригадна матеріальна відповідальність встановлюється, якщо:

- передбачені Переліком роботи, під час виконання яких може застосовуватися бригадна матеріальна відповідальність, виконуються працівниками спільно і розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, уклавши з ним договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, неможливо;

- власником або уповноваженим ним органом створені умови, необхідні працівникам для нормальної роботи і забезпечення повного збереження переданих їм цінностей.

Перелік робіт, під час виконання яких може застосовуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також Типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність затверджені наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 12 травня 1996 р. № 43.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за узгодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Письмовий договір про таку відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Комплектування бригад матеріально відповідальних осіб здійснюється на основі принципу добровільності. Зарахування до бригади нових працівників проводиться за згодою колективу (бригади). У разі відмови працівника від укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність керівник підприємства зобов’язаний запропонувати працівнику іншу роботу, яка відповідає його кваліфікації. За відсутності такої роботи або відмови працівника від запропонованої йому іншої роботи він може бути звільнений у порядку, встановленому чинним законодавством про працю (п. 6 Типового договору).

Договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність не може бути укладений з неповнолітніми, а також з особами, робота яких не включена до Переліку робіт, під час виконання яких може застосовуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Члени колективу (бригади) звільняються від відшкодування шкоди:

а) якщо встановлено, що шкоду завдано не з їх вини;

б) якщо відомі конкретні, винні у заподіянні шкоди особи з числа членів колективу (бригади).

4. Визначення розміру шкоди і порядок її покриття

Відповідно до ст. 135-3 КЗпП України розмір заподіяної шкоди визначається за фактичними втратами на підставі бухгалтерського обліку, виходячи із балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами.

Під час розкрадання, недостачі, умисному знищенні або умисному псуванні матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у конкретній місцевості на день відшкодування шкоди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116 затверджений порядок визначення шкоди, заподіяної розкраданням, недостачею, умисним знищенням або умисним псуванням матеріальних цінностей.

На підприємствах громадського харчування, а на виробництві — у буфетах цих підприємств, і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.

Матеріальна шкода у разі загибелі або розкрадання тварин визначається, виходячи з вартості тварин за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування шкоди із застосуванням коефіцієнта 1,5, під час розкрадання різного роду спирту після визначення вартості застосовується коефіцієнт 3.

Законом України «Про порядок визначення розміру шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням, недостачею або втратою дорогоцінних металів, коштовних каменів і валютних цінностей» від 6 червня 1995 р. встановлюється кратне обчислення розміру шкоди для працівників підприємств, які виконують операції з купівлі, продажу, обміну, перевезення, доставки, пересилки і зберігання дорогоцінних металів, алмазів та інших каменів. Так, ст. 1 цього Закону встановлює, що під час розкрадання золота, срібла, платини застосовується коефіцієнт 2, а під час розкрадання огранованого коштовного каменя, ювелірних виробів із дорогоцінних металів і коштовного каменя застосовується коефіцієнт 3.

Розмір відшкодовуваної шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду та розміру матеріальної відповідальності.

Згідно з п. 16 Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, що підлягає відшкодуванню бригадою матеріально відповідальних осіб, шкода розподіляється між її членами пропорційно до місячної тарифної ставки (посадового окладу) і часу, що фактично відпрацьований, за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди.

Працівник має право добровільно відшкодувати заподіяну шкоду. Якщо працівник добровільно не відшкодував шкоду, то відповідно до законодавства допускається примусовий порядок її відшкодування, який можна поділити на два види — позасудовий і судовий.

Позасудовий порядок передбачений для випадків відшкодування шкоди в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника. Відповідно до ч. 1 ст. 136 КЗпП України відшкодування шкоди працівниками в такому розмірі проводиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій — за розпорядженням вищестоящого у порядку підлеглості органу шляхом утримання із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого у порядку підлеглості органу має бути зроблене не пізніше ніж за два тижні з дня виявлення заподіяної шкоди і направлене на виконання не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівнику.

Такий же порядок відшкодування заподіяної шкоди застосовується і при колективній (бригадній) матеріальній відповідальності. Якщо матеріальна шкода, що припадає на частку члена колективу, не перевищує його середнього місячного заробітку, то вона стягується шляхом утримання із заробітної плати.

У решті випадків відшкодування шкоди проводиться шляхом пред’явлення власником або уповноваженим ним органом позову до районного (міського) суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій матеріальної шкоди в судовому порядку проводиться за позовом вищестоящого у порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду з питань стягнення з працівників матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік із дня виявлення працівником шкоди (ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Такі ж строки застосовуються і при зверненні до суду вищестоящого у порядку підлеглості органу або прокурора.

Зазначений термін обчислюється з дня, наступного за днем виявлення шкоди, тобто коли власнику або уповноваженому ним органу, а у відповідних випадках — вищестоящому у порядку підлеглості органу, стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства слід вважати день підписання відповідного акту або висновку.

Відповідно до ст. 137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, окрім прямої дійсної шкоди, може з урахуванням ступеня вини, конкретних обставин і матеріального стану працівника зменшити розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Якщо заподіяна шкода виявилася наслідком не тільки винної поведінки працівника, але й відсутністю умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір відшкодування повинен бути відповідно зменшений.

Зниження розміру шкоди не допускається, якщо вона завдана злочином, учиненим з корисливою метою. Внаслідок того, що заподіяння шкоди працівником, який перебував у нетверезому стані, є грубим порушенням трудових обов’язків і відповідно до закону тягне за собою його повну матеріальну відповідальність, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду також, як правило, не допускається.

Термінологічний словник

1. Матеріальна відповідальність працівників — один із видів юридичної відповідальності, яка полягає в їх обов’язку відшкодовувати у встановлених законом розмірах і порядку шкоду, заподіяну з їх вини тому власнику, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах.

2. Підстава настання матеріальної відповідальності працівників — трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання покладених на працівника обов’язків, внаслідок чого і була заподіяна матеріальна шкода.

3. Повна матеріальна відповідальність — це відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі або фізичній особі (яка виступає в якості власника як сторони трудового договору), яку працівники несуть у розмірі прямої дійсної шкоди.

4. Обмежена матеріальна відповідальність — це відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, організації, установі або фізичній особі, яку працівники несуть у розмірі не більше місячного заробітку.

5. Розмір заподіяної шкоди — фактичні втрати на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи із балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу за встановленими нормами.

6. Дійсна шкода - будь-які зменшення, погіршення або знецінення, втрату майна, що перебуває на балансі конкретного підприємства, організації, установи (у тому числі і грошових коштів), а також необхідність для працедавця здійснити витрати на відновлення, придбання майна або провести зайві грошові виплати.

7. Протиправність діяння - це порушення, невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов’язків, передбачених трудовим законодавством і трудовим договором (контрактом).

8. Дія визнається протиправною, якщо вона заборонена законом або іншим нормативним актом, тобто суперечить праву.

9. Бездіяльність — це відмова або небажання працівника вчинити певні дії, які ставилися йому в обов’язок.

10. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за узгодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.