5. Громадянські війни. Кінець Римської республіки

Напружена ситуація, що створилася в результаті тяжких воєн, уск­ладнилась наприкінці II ст. до н.е. внутрішніми подіями. У 104 р. до н.е. вибухнуло повстання рабів у Кампанії (Італія), того ж року — дру­ге велике повстання рабів у Сицилії, де знову вони проголосили своє царство, обрали царя (сирійця Сальвія, що прибрав ім'я Трифон). Обидва ці повстання було жорстоко придушено.

Союзницька війна. Боротьба популярів з оптиматами супровод­жувалась актами насильства та індивідуального терору. Не припиня­ли боротьби й італійські "союзники" Риму, які домагалися прав по­вного римського громадянства. Оптимати ж докладали всіх зусіль, щоб не допустити прийняття відповідних законів. Це призвело до вибуху так званої Союзницької війни (90-88 pp. до н.е.), тобто війни між італіками і власне римлянами. Італіки створили свою державну організацію — федерацію міст, обрали свій сенат (50 осіб), двох кон­сулів, 12 преторів. Столицею федерації стало м.Корфіній, перейме­новане в м.Італія. Італіки почали карбувати свою монету, створили об'єднане військо.

Війна була запекла. Тяжкі втрати і небезпека відпадіння племен ет­русків та умбрів, котрі залишалися поки що вірними Римові, приму­сили римлян піти на поступки. Консул Луцій Юлій Цезар увів у 90 р. до н.е. закон (lex Julia), за яким союзники, що зберегли вірність Риму, на­бували права повного римського громадянства.

У 89 p. до н.е. законом народних трибунів Сильвана та Карбона такі ж права набували всі ті італіки, хто впродовж двох місяців склав зброю Війна незабаром припинилася. Майже все вільне населення Італії на­було прав римського громадянства. В італійських містах збереглося місцеве самоуправління, хоч тепер вважалося, що вони населені римсь­кими громадянами, які мають повне право брати участь у політично­му і громадському житті країни. Водночас широких масштабів набула романізація Італії.

Диктатура Сулли. Але спокій тривав недовго. Знову загострюється боротьба між оптиматами, котрих очолив Луцій Корнелій Сулла, що прославився в Югуртинській та Союзницькій війнах, і популярами, яких після деяких хитань очолили Гай Марій та Луцій Корнелій Цінна. Коли Сулла вирушив на Схід на війну з понтійським царем Мітридатом, що захопив майже всю Малу Азію та висадився у Греції, в Італії дійшло до збройної боротьби між популярами — маріанцями і оптиматами та іншими прихильниками Сулли — сулланцями. У запеклій боротьбі марі-анці перемогли. При цьому війська Цінни і Марія нещадно розправля­лися з сулланцями, знищуючи їх і грабуючи їхнє майно.

У 86 р. до н.е. відразу після вступу на посаду консула Марій помер, але його прихильники залишалися при владі. В цей час Сулла вів на Сході успішну війну з Мітридатом. Розбивши його, Сулла перемож­цем, з великими трофеями, повернувся до Італії. Війська Сулли в кількох битвах завдали маріанцям поразки.

Перемога Сулли супроводжувалась жорстокими розправами над супротивниками в Італії та в самому Римі. Було складено спеціальні списки (проскрипції) оголошених поза законом осіб, які підлягали страті, а їхнє майно — конфіскації. При цьому часто зводились осо­бисті рахунки або чинились вбивства з корисливих мотивів. Було вби­то близько 40 сенаторів та 1600 вершників.

З цього часу починаються радикальні зміни у структурі і функціях державних властей. Оскільки обох консулів не стало (Марій помер, а Цінна загинув), згідно з давньоримською традицією, країною тимча­сово управляв інтеррекс (interreges), котрого призначив сенат до ви­борів нових консулів. Наприкінці 82 р. до н.е. інтеррекс Луцій Валерій Флакк провів через збори закон про передачу верховної влади на не­обмежений строк диктатору — Суллі.

Диктатура Сулли нагадувала колишню лише за назвою. Диктатор і раніше мав необмежені права, проте призначався він за надзвичайних обставин з певною метою — для ведення війни, придушення повстан­ня — і строк диктатури строго обмежувався часом — до 6 місяців. Сулла ж був вперше в історії Риму призначений на невизначений час. Крім того, йому надавалися необмежені права: він міг видавати закони, регу-ювати соціально-політичний устрій держави, призначати державних службовців, надавати їм верховну владу (imperium), вести зовнішню політику, засновувати колонії, оголошувати війни, виносити смертні вироки, проводити конфіскацію майна та ін. Самі римські історики характеризували його владу як regnum або monarchia (царську). Вето народних трибунів на його рішення не допускалося. Республіка при­пинила існування. Римом почав правити одноосібно Сулла. Він нале­жав ло оптиматів, і всі його нововведення були пройняті консерватив­ним духом, спрямовані проти римської демократії, мали на меті охо­рону інтересів оптиматів і відновлення того ладу, який існував у Римі до реформ Гракхів.

Сенат згідно з установленими Суллою законами формально пере­творювався у вищий державний орган. Склад його збільшено до 600 осіб, до нього ввійшли воєначальники та інші прибічники Сулли. По­сади сенаторів фактично стали довічними. Розширено судові функції сенату.

Збільшено кількість постійних судових комісій (guaestiones perpetuae), з'являються судові комісії для розгляду справ про підкуп, отруєння, підробку заповітів тощо. Суддями цих комісій, як і до ре­форм Гракхів, призначалися тільки сенатори, а головували претори. їх вироки не піддягали оскарженню у Народних зборах.

Збільшилась кількість магістратур. Замість шести преторів обира­ли восьмеро, замість восьми квесторів — 20. Консули і претори повинні були постійно перебувати в Римі. Претори відали тільки судами і судо­чинством. Владу консулів також обмежили: вона поширювалась в ос­новному на Рим та Італію. Існувала певна послідовність у проходженні магістратур та віковий ценз: квестором можна було стати лише досяг­нувши 30 років, претором — 39, консулом — 42. Для обрання на вищу посаду потрібна була перерва — два роки. Переобрання на ту саму по­саду дозволялось лише через десять років. Цензорів позбавлено їх ос­новних функцій (розподіл громадян по цензах-розрядах, обрання се­наторів). Трибуни мали право вносити у Народні збори тільки ті зако­нопроекти, які попередньо схвалив сенат. Право інтерцесії було знач­но обмежене.

Народні збори збереглись, але були змушені беззастережно схва­лювати численні закони Сулли. Плебс позбавили хлібних роздач, що регулярно проводили з часів Гракхів. Народ залякували терором.

Безпосередньо опорою влади Сулли, крім оптиматів, було військо, завдяки якому він прийшов до влади. Заради війська проведено конфіс­кацію частини земель у італійських міст. У Лації і Кампанії на конфіскованих землях засновано колонії, в яких оселилося майже 100 тис. сулланських ветеранів. У самому Римі, крім своїх ветеранів, Сулла опирав­ся на 10 тис. так званих корнеліїв — відпущених на волю і наділених правами громадянства рабів, засуджених та загиблих під час про-скрипцій громадян.

Сулла був необмеженим володарем Риму, але в 79 р. до н.е. він не­сподівано склав повноваження диктатора (як вважають, через важку невиліковну хворобу) і в 78 р. до н.е. помер.

Встановлення диктатури Сулли було виявом кризи старого респуб­ліканського ладу. Ця перша спроба збройного захоплення політичної влади стала прецедентом, прикладом, який наслідували у майбутньо­му інші римські полководці-політики.