Джерела римської історії

Історію Стародавнього Риму почали вивчати ще в античну епоху. Писемність у Римі з'явилася у VI ст. до н.е. Хоч твори письменників, істориків чи пам'ятки народної творчості, які були б аналогічні грець­ким поемам "Іліада" й "Одіссея", з цієї ранньої епохи до нас не дійшли, проте збереглися складені на їхній основі історичні твори наступних римських істориків. Це відомі праці Марка Катона Старшого (III—II ст. до н.е.), Марка Тулія Ціцерона (II—І ст. до н.е.), Гая Салюстія (І ст. до н.е.), Тіта Лівія (І ст. до н.е.-І ст. н.е.), Корнелія Таціта (І-ІІ ст. н.е.), грецьких істориків Полібія (II ст. до н.е.), Плутарха (І-ІІ ст. н.е.) та ба­гатьох інших.

Достовірні відомості зі стародавньої історії Риму дають археологічні матеріали і документальні джерела. Часто документальні джерела істо­рики цитують у працях. Зокрема, це закони, договори, частково текст першої римської кодифікації — законів XII таблиць. Значний доку­ментальний матеріал виявлено у написах (на каменях, колонах у за­лишках храмів, гробниць), особливо в імператорський період (знай­дено близько 100 тис. написів)Багато праць з історії Риму опубліковано середньовічними та пізнішими дослідниками — Карлом Сигонієм, Шарлем Монтеск'є, Еду-ардом Гіббоном, Теодором Моммзеном, Густавом Ферреро, Р.Віппе-ром, М.О.Машкіним, І.С.Перетерським та ін. Опубліковано низку рим­ських документів, текстів угод, законів, договорів тощо.

Періодизація історії держави і права Риму

Впродовж тривалого існування — з VI ст. до н.е. по V ст. н.е. —Римська держава і право зазнавали безперервних змін. Розвиток про­дуктивних сил, виробничих відносин, збільшення кількості рабів і загострення соціальних суперечностей, розширення території і зростання чисельності населення та інші фактори зумовлювали зміни в системі органів державної влади й управління, у формах і методах діяльності, врешті, у формі держави, правових інститутах.

Отже, для систематизації навчального матеріалу з урахуванням тих змін, які відбувалися впродовж століть у системі державних органів, історію Римської держави дослідники поділили на такі періоди:

1. Період розкладу родоплемінних відносин і становлення держави і права (753 р. до н.е. — середина VI ст. до н.е.).

2. Період Республіки (середина VI ст. до н.е. — 27 р. до н.е.).

Його можна поділити на три епохи:

а)Епоха ранньої Республіки (середина VI ст. до н.е. — 60-ті роки III ст. до н.е.);

б)Епоха розвиненої Республіки і боротьби за підкорення Середземного моря (кінець III ст. до н.е. — початок 30-х років II ст. до н.е.);

в)Епоха пізньої Республіки і громадянських воєн (початок 30-х років II ст. до н.е. — кінець 30-х років І ст. до н.е.).

3. Період монархії (імперії) (27 р. до н.е. — 476 р. н.е.).

Цей період поділяється на дві епохи:

а) принципат (27 р. до н.е. — 284 р. н.е.);

б) домінат (абсолютна монархія) (284-476 pp. н.е.).

Щодо римського права, то, на думку окремих дослідників, етапи його розвитку не зовсім збігаються з періодами розвитку держави.

Перший етап — від утворення держави до середини III ст. до н.е. Його межею є закінчення першої Пунічної війни (264-242 pp. до н.е.).Тоді виробляється так зване квіритське, або громадянське, право (громадянське у тому розумінні, що воно стосувалося лише римсь­ких громадян). У праві в цю епоху ще зберігаються пережитки перві­снообщинного ладу, спостерігається значний вплив релігії, складність і формалізм правових інститутів, замкнутий національний характер права.

Другий етап — від середини ІІІ ст. до н.е. — кінець III ст. н.е. Його межею є панування імператора Діоклетіана. Римське право розк­вітає, виходячи за національні межі. Поряд з квіритським виникає і розвивається преторське, більш гнучке, оперативне, доступне, дієве право, а з нього, у свою чергу, виділяється так зване загальнонаціональне право, або право народів (jus gentium), яке регулювало правовідносини римлян з чужоземцями та між самими чужоземцями (на території Римської держави). Право цього періоду добре розроблене, чітке, усу­нуто його попередній консерватизм, символічність, казуїстику. Розви­ваються найважливіші інститути права, що врегульовують відносини приватної власності, товарно-грошові відносини.

Третій етап — з кінця III ст. до VI ст. (до кінця правління імператора Юстиніана у Візантії). Право продовжує розвиватися, удос­коналюватись, починає систематизуватись, з'являються його перші кодифікації. Із зародженням феодальних відносин, визнанням хрис­тиянства державною релігією відбуваються зміни і у праві. Завершуєть­ся процес його розвитку появою кодифікації Юстиніана (Corpus juris civilis) 528-533 pp.

Г л а в а 1.