8. Оксюморон

Оксюморон(від гр. oxymoron-—дотепно-безглузде) — це риторична фігура, яка є сполученням двох непоєднувальних понять, що мали б виключати одне одне.В такий спосіб виникає ефект несподіваності і від того свіжість образу. При подальшому вдумуванні в такі сполуки можна помітити, що в цьому поєднанні дві його частини є двома ознаками одного явища. Як правило, оксюморон —- це атрибутивне словосполучення іменника з прикметником (сумна радість, солодкий біль, гірке щастя, куці заробітки), проте можливими є й іменникові та іменниково-дієслівні сполучення.

Оксюморон належить до різновидів парадокса, але, на відміну від каламбурів та іншої гри слів, які створюють комічно-гумористичний ефект, оксюморон спонукає читача до глибокого осмислення індивідуально-художнього прийому поєднання непоєднуваного. В цьому можна переконатися, аналізуючи індивідуально-авторські оксюморони у поезії Івана Драча «Таємниця буття»:

Як засіб для створення гумористичного ефекту Остап Вишня використовував у своїх усмішках оксюморони: дика качка любить убиватися тихими-тихими вечорами; спішу, щоб па вечірню зорьку спізнитися.

Для того щоб одразу вразити незвичністю читачів і заінтригувати, автори використовують оксюморони у заголовках, нагадуючи про складність і суперечність художньо-пізнавального світу.

Наприклад:«Мертві душі» (М. Гоголь), «Украдене щастя» (І. Франко), «Прекрасні катастрофи» {Ю. Смолич), «Жорстоке милосердя» (Ю. Мушкетик), «Ніж у сонці» (І. Драч), «Атомні прелюди» (М. Вінграновський), «Сад нетанучих скульптур» (Л. Костенко).

Висновок

Роблячи підсумок, можна сказати, що переносне значення слова або тропи використовуються в усіх сферах мовлення, але розподіл їх між функціональними стилями нерівномірний. Офіційно-діловий стиль тропів здебільшого не вживає, за винятком окремих його жанрів (таких, як святкові накази й розпорядження, дипломатичні документи, звіти про засідання парламенту, про конгреси, мітинги та ін.). У науковому стилі тропеїчна образність, як правило, стерта. Тропи представлені тут здебільшого як компоненти термінологічної системи. У публіцистичному стилі тропи використовуються набагато ширше. Основне поле поширення тропів, використання їх як засобу образності — тексти красного писемства.

У художньо-белетристичному стилі тропи сприяють більшій дохідливості тексту (як у офіційно-діловому), увиразнюють і впорядковують виклад, посилюють його переконливість (як у науковому), забезпечують упливовість матеріалу, даючи йому оцінку (як у публіцистичному стилі). Та основна функція тропів у мові художніх творів —- зображальна, естетична. Ці функції представлені й у публіцистиці, але значно меншою мірою