27.Цивілізація. Право як атрибут цивілізованого суспільства.

У науці поняття "цивілізація" тлумачиться багатознач­но. Слід сказати, що для такої багатозначності існують серйозні підстави. Виправданим є також зіставлення циві­лізації з культурою. Деякі автори ототожнюють цивіліза­цію та культуру, інші, навпаки, протиставляють їх.

Цивілізація являє собою етап у розвиткові культури. Вона виникає на історичному етапі переходу від привласнювальної до продукуючої економіки. Культура пронизує всі сфери життя, всі сфери людської діяльності — як ма­теріальної, так і духовної.

Культура — це якісна характеристика суспільного жит­тя, специфічний спосіб розвитку життєдіяльності людини, що знаходить вираз у результатах діяльності, в системі соціальних норм та інститутів. Вона регулює відносини між людьми, між суспільством і природою, формує конкретно-історичний тип особи. Культура — це міра розвитку особи, цивілізація — міра розвитку суспільства. Ці дві міри існу­ють тільки в діалектичній єдності.

Цивілізація в широкому значенні — це історичний етап у розвитку людства, що розпочався після епохи варвар­ства. Він характеризується переходом людства від збираль­ної технології — присвоєння готових продуктів природи до продукуючої суспільної технології. Зокрема, Ф. Енгельс звернув увагу на те, що цивілізація є тим етапом суспіль­ного розвитку, на якому поділ праці та пов'язаний з ним обмін між окремими індивідами приводить до розквіту то­варного виробника, результатом якого є переворот у по­передньому суспільстві. Саме цим переворотом зумовлено виникнення міст, писемності, держави, права, які вказують на якісну відмінність епохи варварства від епохи цивіліза­ції.

Правова цивілізація.

ПЦ – це великий комплекс правових систем, які мають загальні глибокі культурно-історичні корені, давні релігійні, етичні , філософські основи, спорідненні нормативно-ціннісні структури і подібні юридичні ознаки.

В історичному плані склалися такі правові цивілізації: греко-римська (давньогрецька правова ідеологія – в основі осьовий час; римська – продовжила традиції грецької), християнська, конфуціанська (поважне ставлення до патріархальних традицій древніх моральних норм родового права).

Мова йде про роль і місце права у цивілізованому суспільстві. Вона має також історичний хар-р. Пр. цив-я означає, що право у сус-ві охоплює весь простір цив. існування людей. Без права не може бути цивілізації. Це великий комплекс пр. систем, які мають заг. глибокі, культурно-істор. корені, давні релігійні, філософські основи і юр. ознаки. Право виступає, як механізм пр. відносин. Найдавнішими пр. цивілізацією є : 1.греко-римська 2. конфуціанська 3. мусульманська. Кожна з цих цив-й містить такі компоненти : 1. культурні традиції 2. сукупність нормативів звичаєвого права 3. релігійні уявлення та вірування 4. Морально-етічні погляди 5. Філософсько-правові погляди 6. Актуально-ідеологічні погляди. Ще більш сучасно цивілізацію розуміють як боротьбу між злом і добром. Під злом розуміють тероризм, ядерну загрозу, релігійні суперечки, бідність. Правова цивілізація – великий комплекс правових ситем, які мають загальні, глибокі культурно-історичні корені, давні, опрацьовані релігійні, етичні і філософські основи. Кожна правова цивілізація містить такі компоненти: 1) культурні традиції; 2) сукупність нормативів звичаєвого права; 3) релігійні уявлення і вірування;4) морально-етичні погляди; 5) Ф-п концепти; 6) актуальні ідеї, які відповідають насущним проблемам держав.

28. Форми існування права. Окремі автори вважають аксіомою права положення про те, що право діє тільки в трьох формах:

1. правова норма – правило, зразок, установлені державою правила соціальної поведінки, соціальні регулятори;

2. правові відносини;

3. правова свідомість – сукупність індивідуальних духовних якостей, які забезпечують орієнтацію у сфері правової реальності.

Інші автори критикують такий підхід, оскільки невідомо про яке право іде мова: право у його відмінності від закону, чи право в його тотожності з законом – позитивним правом, оскільки форми життя антиправового закону не можуть бути признаними формами існування права.На наш погляд, це надуманий тезис, оскільки антиправовий закон не є предметом розгляду цього питання. Протиправність закону не може відмінити об'єктивної, незалежної від волі законодавця правової свободи, основоположних принципів основ права – рівності, справедливості, свободи людей. Вони лежать в основі права і не залежать від волі держави. Але право діє не тільки у вище зазначених формах. До них слід додати ще такі форми:

• правоспроможність;

• правосуб'єктність;

• правовий статус і правовий режим;

• правовий договір;

• позов, обвинувачення;

• процесуальні форми і правові процедури.

29. Громадянське суспільство: функції та взаємодія з правовою державою. Громадянське суспільство являє собою складну, багатомірну, самоорганізовану систему соціальних відносин, що складаються між людьми, де кожний виступає не як підданий держави, а як приватна особа, яка має свої особисті цілі і має можливість їх реалізації. У формально структурному аспекті громадянське суспільство представляє сукупність добровільних об'єднань, союзів, організацій, що дозволяють індивідам спілкуватися на ґрунті практично-духовних інтересів. Особливу роль відіграють органи місцевого самоврядування. Громадянське суспільство і держава — два цивілізаційних начала. Взаємопроникаючи одне в одне, вони перебувають у відношеннях суперечливої взаємодії. Кожна сторона активно впливає на іншу. Обидві сприяють розвитку одна одної і факти­чно не можуть існувати одна без одної. Можливі три типи протиріч у відношеннях між державою і громадянським суспільством. 1. Антагоністичне протиріччя. Це найбільш драматичний варіант взаємодії, коли сильна держава деспотичного або тоталітарного характеру цілеспря­мовано винищує паростки громадянського суспільства, пере­слідує будь-які спроби громадян відстоювати свої природні права. Інший прояв даного антагонізму виглядає як повстання гро­мадянського суспільства проти держави, найчастіше іменоване революцією. 2. Антагональне протиріччя. Дане протиріччя має місце в тих випадках, коли держава і молоде, становлюване громадянське суспільство рухаються шляхом взаємної адаптації одне до одного. Громадянське сус­пільство набирає силу і поступово перетворюється в рівновели­ке начало, що врівноважує силу держави. Цей процес його по­силення, диференціації, функціонального ускладнення невід­ривний від процесу набуття державою статусу правової держави. Обидві сторони активно сприяють розвитку одна од­ної на взаємних договірних основах. 3. Агональне протиріччя. Це фаза найвищої зрілості форм і здібностей громадянсько­го суспільства і правової держави. Тут пускає глибокі корені взаємна переконаність, що жодна із сторін не може існувати без іншої, що чим ефективніша і продуктивніша діяльність однієї, тим змістовніше існування іншої.

Функції громадянського суспільства.

1. Ауторегулятивна функція. Певна частка владно-управлінських функцій держави переходить до самоврядних асоціацій громадян. Соціальні ініціативи йдуть знизу і реалізуються.

2. Гомеостатична функція. Громадянське суспільство виступає в якості рівновеликої противаги державі, що дозволяє підтримувати соціальну систему в стані динамічної рівноваги. Для нього характерні переговори, консультації, угоди, але й протести.

Держава виконує батьківську функцію. Громадянське суспільство – материнську функцію, тому вони в союзі.

3. Правозахисна функція. Таке суспільство виступає гарантом прав і свобод особи. Воно захищає громадянина від диктату і сваволі, природне право людини, від тотального контролю держави. Широкі дискусії у суспільстві навколо найбільш важливих соціальних і політичних проблем, референдуми, круглі столи.

4. Інтегративна (консолідуюча) функція. Культивує органічну солідарність, на відміну від державної механічної. Заохочує кооперацію, об'єднання на ґрунті спільних інтересів.

5. Культуротворча функція. Зусиллями громадянського суспільства формується духовна атмосфера у суспільстві. Художники, філософи, поети виростають не в коридорах влади, а в громадянському суспільстві, в його союзах, об'єднаннях. Громадянське суспільство активно формує правосвідомість особистостей, його культуру.

6. Субліматична функція. За З. Фрейдом, поняття "сублімації" означає трансформацію життєтворчої енергії людини у соціокультурну енергію творчої діяльності. Вона дозволяє людині направляти надлишок своєї енергії у легітимне русло цивілізованого спілкування. Вона не дозволяє такій надлишковій енергії накопичуватися до критичного рівня і трансформуватися у деструктивну силу. Це особливо стосується молоді.