42.43 Сутність природного права. Абсолютність норм і цінностей.

Для природного права хар-не: воно похідне від природного стану речей, від природи людини; воно пов’язує своє існування з першоосновами буття, а позитивне з конкретною державою; воно виникає з першими паростками людської цивілізації; воно базується на неписаних звичаях, традиціях, релігії; у природному праві, право людини на життя – вічне, а у позитивному від держави. На відміну легістського підходу, філософський підхід до праворозуміння розглядає право, як не волю держави, а як об’єктивне, самостійне явище, для якого характерна абсолютна незалежність від волі законодавця, воно має свою окрему природу, сутність, принципи. Право як:

• формальну рівність – абстрактна можливість придбати право на даний об’єкт, рівна правоспроможність;

• всезагальну і необхідну свободу – простір об’єктивних можливостей, в середині якого суб’єкт може реалізувати своє прагнення;

• всезагальну справедливість – кожен суб’єкт має рівні права, суму благ необхідно розподілити між суб’єктами.

Безумовно, в своїй сукупності ці якості і складають право.

Риси природного права:

1. природно-правова свідомість – норми природного права адресовані на усіх, без винятку, суб’єктів і закликають виконувати їх приписи. Вони категоричні. Свідомість мислить категоріями повинності;

2. абсолютний характер норм і цінностей природного права – вказують на непорушні і безумовні цінності. Людина не може жити у світі, де все відносно;

3. невід’ємність природних прав людини – не держава дарує їх людині, а отже, зазіхати на них, а тим більше, віднімати їх у людини вона не має права.

Цінності природного права:

1. Життя – людина гостро відчуває цінність життя через те, що воно кінцеве і нерозривно пов’язане з неминучістю смерті. Людині не властиве рослинне існування, вона прагне відшукати сенс життя у явищах, що відбуваються навколо неї.

2. Свобода – не можливість робити все, що заманеться, а мати можливість робити свідомий вибір і здійснювати на його основі ті чи інші вчинки.

3. Власність – компоненти права власності (придбання, користування, відчуження) є вираженням волі власника, який за своїм розсудом може робити з власністю все, що вважає за потрібне.

Прородне право:

• природне право – похідне від природного стану речей, від природи людини;

• природне право – похідне від природного стану речей, від природи людини;

• природно-правові норми вирощені крім юридичних документів також в написаних звичаях та традиціях, в релігії;

• природне право передбачає релігійні та морально-етичні основи.

45. Абсолютність норм і цінностей природного права

Норми і принципи природного права мають абсолютний ха­рактер. Серед величезної кількості мінливих і відносних ціннос­тей і норм вони вказують на непорушні заборони і безумовні цінності. Своїм існуванням вони підтверджують ту істину, що людина не може жити у світі, де все відносно й обпиратися ли­ше на договірні, тобто сформульовані самими людьми основи. Домовленості можуть бути самими різними і здатні відповідати незліченній кількості критеріїв. На цьому будуються системи позитивного права, але не природного. Природне право запозичує принцип абсолютності зі сфер релігії і моральності, із якими воно тісно зв'язано і які здавна культивують сферу духовно-практичних відносин людини з аб­солютними цінностями і нормами. Якщо в традиційному, анти­чному і середньовічному суспільстві релігія впливала на право­ву систему безпосередньо, то в Новий час її вплив на природне право стає, переважно, опосередкованим, здійснюваним через моральні норми і через філософсько-етичні вчення.

Коли природно-правовим імперативам надається абсолют­ний характер, це означає, що вони набувають зовсім особливу якість: вони перестають потребувати доказів і стають незапе­речними. Для людської істоти, податливої спокусам, нестійкої у своїх пристрастях, абсолютні вимоги і заборони є надійною під­могою в боротьбі з гіршим у собі. Якщо якась заборона відносна, то її легко можна відкинути за допомогою відомого доводу: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то можна». Якщо ж забо­рона абсолютна, то логіка міркування змінюється і починає на­гадувати древні табу: «Якщо не можна, але дуже хочеться, то все одно не можна».

Систему абсолютних природно-правових цінностей, таких, як життя, особистість, свобода, гідність, вінчає над-абсолют — Бог. Саме він додає всім іншим цінностям абсолютний характер. Без нього вони втрачають свою абсолютність і стають відносними, а значить беззахисними перед зазіханнями будь-яких со­ціальних суб'єктів від індивіда до держави.