10. Доходний підхід оцінки ринкової вартості нематеріальних активів

авторська винагорода – плата творцю (винахіднику, автору) за використання об’єкта права інтелектуальної власності, розмір якої визначається договором з урахуванням положень нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності;

контрафактна продукція – продукція або примірник, які випускаються, відтворюються, публікуються, розповсюджуються, реалізуються тощо з порушенням майнових прав інтелектуальної власності;

ліцензійна продукція – продукція, виготовлена з використанням об’єкта права інтелектуальної власності, майнові права на який надані згідно з ліцензійним договором чи ліцензією на використання об’єкта права інтелектуальної власності (далі – ліцензійний договір);

ліцензійний платіж – плата за надання прав на використання об’єкта права інтелектуальної власності, що є предметом ліцензійного договору. До ліцензійних платежів належать паушальний платіж, роялті та комбінований платіж;

комбінований платіж – ліцензійний платіж, що включає роялті та паушальний платіж;

паушальний платіж – одноразовий платіж, який становить фіксовану суму і не залежить від обсягів виробництва (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності;

роялті – ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об’єкта права інтелектуальної власності;

база роялті – показник господарської діяльності, який використовується для визначення величини роялті;

ставка роялті – частка бази роялті у відсотковому виразі, яка використовується для визначення величини роялті;

строк корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності – строк, протягом якого є імовірність отримання економічної вигоди від використання об’єкта права інтелектуальної власності за умови чинності майнових прав на такий об’єкт;

залишковий строк корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності – період починаючи з дати оцінки до закінчення строку корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності;

фактичний строк корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності – період від початку строку корисного використання об’єкта права інтелектуальної власності до дати оцінки.

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходний, витратний і порівняльний.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання .

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Метод «звільнення від роялті» передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими право-власниками та для яких не існує ефективного ринку продажів

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується на використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання.