- •1.Суть та фактори розвитку міжнародного поділу праці
- •2. Основні тенденції міжнародного поділу праці
- •3. Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва
- •4. Проблеми участі України у міжнародному поділі праці
- •5. Становлення світового ринку
- •6. Характерні риси світового ринку
- •7. Міжнародний рух товарів як ознака світового ринку
- •8. Сучасне світове господарство
- •9. Загальне поняття "міжнародна економіка"
- •10. Структура міжнародної економіки
- •11. 3 Історії міжнародних економічних відносин
- •12. Види та характерні особливості сучасних міжнародних економічних відносин
- •13. Роль міжнародних економічних відносин у вирішенні глобальних економічних проблем світового господарства
- •14. Суть, види та показники світової торгівлі
- •15. Динаміка та тенденції світової зовнішньої торгівлі
- •16. Типи зовнішньоторговельної політики держав
- •17. Класифікація інструментів регулювання міжнародної торгівлі товарами
- •18. Митно-тарифні інструменти регулювання
- •19. Нетарифні інструменти регулювання
- •20. Зовнішня торгівля України
- •21. Меркантилістська та неомеркантилістська теорії
- •22.Неомеркантилізм
- •23.Теорія абсолютних переваг
- •24.Теорія порівняльних переваг
- •25.Теорія розміру країни
- •26.Парадокс Леонтьева та його пояснення
- •27.Теорія життєвого циклу товару
- •28.Теорія подібності країн, або теорія попиту, що перетинається
- •29.Теорія конкурентних переваг
- •30. Суть та класифікація послуг
- •31. Особливості міжнародної торгівлі послугами
- •32.Вплив транспортних витрат на міжнародну торгівл
- •33. Державне регулювання міжнародної торгівлі послугами
- •34. Основні поняття та джерела інформації
19. Нетарифні інструменти регулювання
Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгівлю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво вираженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місцевої влади.
У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з такими цілями:
—захист національної економіки;
—дотримання міжнародної безпеки;
—охорона життя та здоров´я людей;
—виконання міжнародних зобов´язань;
—підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.
Різні міжнародні організації, а також національні установи вкладають неоднаковий зміст у сукупне поняття нетарифного регулювання. Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО, розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:
—заходи втручання держави в економіку; —особливості митних та адміністративних процедур; —стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів; —специфічні торгові бар´єри; —імпортні податки та збори;
Ця класифікація має бути доповнена ще однією значною групою нетарифних інструментів: заходи валютно-фінансової політики.
Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:
—ембарго; —квотування (контингентування); —ліцензування; —"добровільні" обмеження.
Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступають у відкритій та завуальованій формі.
Квотування — це кількісне лімітування розміру імпорту/експорту за допомогою глобальних (нерозподілених), індивідуальних (розподілених), групових, сезонних, тарифних та інших видів процентних або вартісних обмежень (квот). Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу.
Ліцензування експорту та імпорту - передбачає видання державою імпортеру або експортеру через спеціально уповноважений державний орган дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення певного включеного у списки товару протягом встановленого терміну. В ліцензії можуть також встановлюватися порядок ввезення або вивезення товарів.
Ліцензування служить двом цілям:
1)кількісному регулюванню торгівлі. 2)контролю за імпортом та експортом.
"Добровільне" обмеження експорту — угода між урядом країни-імпортера та урядом та/або компаніями країни-експортера про обмеження поставок товару у рамках узгоджених обсягів в обмін на відмову імпортуючої сторони від введення жорстких обмежень на імпорт, загроза введення яких використовується як засіб тиску при підготовці укладення угоди.
20. Зовнішня торгівля України
Після здобуття незалежності Україна веде активну зовнішньоторговельну політику. Вже у 1993 р. вона провадила торговельні операції більш ніж з 180 країнами світу. Зовнішня торгівля має для України велике значення. Так, якщо у США і Японії експорт у структурі ВВП становить близько 10 %, у Франції та Польщі — 20 %, то в Україні у 1997 р. частка експорту товарів становила 31 %, а послуг — близько 10 % від ВВП. Тобто, 40 % робочих місць у нашій країні існують завдяки експорту товарів та послуг. Стан зовнішньої торгівлі реально відображає ситуацію, яка склалася в економіці України.
Зовнішньоекономічні зв´язки України здійснюються у складних умовах, на які впливають зовнішні і внутрішні фактори. Це погіршення кон´юнктури на традиційних для українських товарів зовнішніх ринках (перш за все — Росії), а також пасивна позиція влади України щодо розробки стратегії розвитку конкурентно-спроможного експортоорієнтованого національного товаровиробника, падіння національного виробництва тощо.
У товарній структурі експорту переважають сировина та товари первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондвироби з цукру, хоча експортуються і готові вироби — ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, засоби наземного транспорту, електричні машини тощо. Експорт товарів обробної промисловості обмежений внаслідок їх низької конкурентоспроможності.
В імпорті України переважає мінеральне паливо, нафта, продукти їх перероблення, ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, засоби наземного транспорту, електричні машини і обладнання. Значна частка в імпорті припадає на машини й устаткування, обчислювальну і оргтехніку, товари народного вжитку, продукти і сировину для їх виробництва.
У зовнішньоторговельній політиці України значна увага приділяється диверсифікації торгівлі з країнами Європи, Азії та Америки. Цьому сприяють проведені переговори з ЄС та ЧЕС.
У 1999 р. розроблено Державну програму розвитку експортного потенціалу України, якою передбачено такі етапи розвитку зовнішньоекономічної діяльності:
— 2000—2001 pp. — підтримка металургійної промисловості, накопичення матеріальних і фінансових ресурсів, освоєння нових технологій та реконструкція виробництва;
— 2002—2005 pp. — збільшення інвестицій і кредитів, зменшення частки палива й сировини, збільшення експорту технологічних і конкурентноспроможних товарів.
Уже найближчим часом Україна прагне стати надійним торговим партнером для всіх зацікавлених країн.