- •Загальні положення Мета, завдання курсу, вимоги до основних знань студентів
- •Основні завдання курсу:
- •1.2. Місце мікроекономіки в системі навчальних дисциплін
- •Мікроекономіка
- •2. Структурно - логічна схема дисципліни "мікроекономіка"
- •3. Тематичний план дисципліни
- •4. Навчальна програма
- •Тема 1. Предмет і метод мікроекономіки
- •Тема 2. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага
- •Тема 3. Теорія граничної корисності і поведінка споживача
- •Тема4. Ординалістська теорія поведінки споживача
- •Тема 5. Моделювання поведінки на ринку товарів
- •Модуль 2. Теорія виробництва
- •Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства
- •Тема 7. Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника
- •Тема 8. Витрати виробництва
- •Модуль 3. Ринок товару
- •Тема 9. Ринок досконалої конкуренції. Монополія
- •Тема 10. Недосконала конкуренція: олігополія та монополістична конкуренція
- •Модуль 4. Ринки факторів виробництва
- •Тема 11. Утворення похідного попиту. Ринок землі
- •Тема 12. Ринок праці
- •Тема 13. Ринок капіталу
- •Модуль 5. Рівновага та ефективність ринкової системи
- •Тема 14. Загальна рівновага конкурентних ринків
- •Тема 15. Інституціональні аспекти ринкового господарства
- •5. План лекцій курсу
- •Модуль 1. Теорія поведінки споживача.
- •Модуль 2. Мікроекономічна модель підприємства.
- •Модуль 3. Ринок товару.
- •Олігополія та монополістична конкуренція
- •Модуль 4. Ринки факторів виробництва.
- •Модуль 5. Рівновага та ефективність ринкової системи
- •6. Зміст лекцій курсу
- •1.Предмет дисципліни мікроекономіка
- •2.Методологія мікроекономіки. Альтернативна вартість
- •3.Проблема координації в різних економічних системах. Модель кругообігу
- •Тема2. Попит та пропозиція. Ринкова рівновага
- •1. Попит і функція попиту
- •2.Еластичність попиту за ціною
- •3. Пропозиція. Функція пропозиції
- •4 Методика обчислення рівня цінової еластичності пропозиції
- •5. Застосування еластичності у мікроаналізі
- •6. Рівновага споживача
- •Тема 3.Теорія граничної корисності, поведінка споживача
- •1.Поняття потреба, економічні блага, корисність
- •2.Процес споживання та динаміка зміни сукупної та граничної корисності
- •3.Обмеження можливості споживача
- •4.Рівновага споживача
- •Тема 4.Ординалістська теорія поведінки споживача
- •1.Система переваг споживача та її основні елементи
- •2.Особливості аналізу функції корисності з ординалістських позицій. Крива байдужості
- •3.Бюджетне обмеження і можливості споживача
- •Тема 5. Моделювання поведінки споживача на ринку товарів
- •1.Оптимум споживача. Еквімаржинальний підхід
- •2.Криві Енгеля
- •3.Ефект доходу, ефект заміщення
- •4.Сукупний надлишок споживачів та формування ринкового попиту на певний товар
- •Тема 6. Мікроекономічна модель підприємства
- •1. Фірма як економічний агент
- •2. Витрати фірми: сукупні середні та граничні
- •3. Виробнича функція
- •4. Сукупний доход
- •5. Прибуток економічний та бухгалтерський
- •Тема 7.Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника
- •1. Виробнича функція з одним змінним фактором
- •2. Виробнича функція з двома виробничими факторами. Ізокванта Виробнича сітка
- •3. Постійна, спадна та зростаюча віддача від масштабу
- •4. Заміщення факторів виробництва Ізокоста
- •5.Траєкторія розширення виробничої діяльності фірми у короткому та тривалому періоді
- •Тема 8: Витрати виробництва
- •1.Функція витрат. Постійні та змінні витрати.
- •2.Закон неминучого зростання граничних витрат
- •3.Оптимальний розмір виробництва
- •Витрати виробництва
- •Постійні
- •Середні витрати
- •Граничні витрати
- •Ізокоста
- •Тема 9. Ринок досконалої конкуренції. Монополія
- •1.Ознаки і умови досконалої конкуренції
- •2. Максимізаційно-мінімізаційні цілі підприємства у короткостроковому періоді
- •3.Ринкова рівновага за умов досконалої конкуренції
- •4.Досконала конкуренція і монополія
- •5.Максимізація прибутку. Короткострокова і довгострокова рівновага
- •6.Економічні наслідки монополізації галузі. Антимонопольна політика
- •Тема 10. Недоскональна конкуренція: олігополія та монополістична конкуренція
- •1. Сутність і характерні риси олігополії.
- •2. Моделі дуополії і теорія ігор
- •3.Монополістична конкуренція. Сутність і характерні риси
- •4.Прибутковість та збитковість підприємства за монополістичної конкуренції у коротко та довгостроковому періоді
- •5.Наслідки нецінової конкуренції для споживачів
- •Модуль 4. Ринки факторів виробництва
- •Тема 11 Утворення похідного попиту. Ринок землі
- •1. Ринки факторів виробництва, їх функції в економіці
- •2. Пропозиція факторів виробництва
- •3. Рівновага на ринку факторів виробництва
- •4. Ринок землі
- •Тема 12. Ринок праці
- •1.Праця як фактор виробництва. Досконало конкурентний ринок праці
- •2.Еластичність пропозиції праці. Обгрунтування вибору обітника щодо праці і відпочинку
- •3.Рівновага на ринку праці.
- •4.Ринок праці за умов різних ринкових структур
- •13. Ринок капіталу
- •1. Структура і роль ринків капіталу
- •2.Інвестиційний попит. Міжчасовий вибір фірми
- •3.Обгрунтування інвестиційних рішень придбання основних фондів
- •Тема 14. Загальна рівновага конкурентних ринків
- •1. Часткова та загальна рівновага
- •2. Ефективність у виробництві
- •3. Ефективність розміщення ресурсів
- •4.Економічна теорія добробуту
- •Тема 15. Інституціональні аспекти ринкового господарства
- •7. Теми рефератів
- •8. Питання для проміжного і підсумкового контролю
- •8.1 Питання для проміжного контролю
- •8.2. Питання для підсумкового контролю
- •9. Консультації
- •10. Самостійна робота
- •11. Контрольні роботи Пояснювальна записка
- •11. Контроль знань
- •12. Науково – методичний матеріал по курсу
- •1.Долан 3., Линдсей д.Е., Микроекономика.,- сПб:сПборкестр; Литера плюс, 1994.
Тема 10. Недоскональна конкуренція: олігополія та монополістична конкуренція
1.Сутність і характерні риси олігополії.
2.Моделі дуополії і теорія ігор.
3.Монополістична конкуренція. Сутність і характерні риси.
4.Прибутковість та збитковість підприємства за монополістичної конкуренції у коротко та довгостроковому періоді.
5.Наслідки нецінової конкуренції для споживачів.
1. Сутність і характерні риси олігополії.
Олігополія — це такий тип ринкової структури, де:
-
на ринку діє декілька продавців;
-
продукція може бути і стандартизованою, і диференційованою;
-
існують певні бар'єри для входу на ринок;
-
виробники мусять враховувати поведінку конкурентів, тобто діють стратегічно;
-
існує повна поінформованість щодо ринкових цін та обсягів. Найважливіша риса, притаманна олігополії, — це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.
Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять із різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.
Модель ламаної кривої попиту (рис. 1). Нехай фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги Е(,). Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит на продукцію фірми у цьому випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців — попит ,у цьому випадку високоеластичний (рис. 1.а). Об'єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох відрізків ВЕ та ЕF (мал. 1.б). Об'єднана лінія граничної виручки МR також складається із двох відрізків BА та КС, що утворюються з двох ліній граничної виручки, (при >) і (при <); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК.
Застосування правила граничного випуску, МR=МС, при максимізації прибутку фірми ілюструє жорсткість цін за олігополії порівняно з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з до не призводить ні до зміни обсягу , ні до зміни ціни (через існування вертикального розриву на кривій граничної виручки).
Рис.1. Ламана крива попиту фірми –олігополіста
2. Моделі дуополії і теорія ігор
Суть моделі Курно полягає в тому, що рівновага на ринку, який представлений двома фірмами , що виробляють однорідну продукцію, досягається за відомого ринкового попиту, коли виробництво однієї з фірм регулюється при умові фіксованого обсягу виробництва іншої продукції.
Рис.2 Рівновага дуополії Курно за сталих витрат
Функція реакції для цієї моделі відображає залежність обсягу випуску даної фірми від обсягу випуску іншої фірми на ринку.
Вирішивши систему рівнянь, отримуємо рівноважні рішення моделі. Рівновага на ринку забезпечується випусками
Графічна ілюстрація представлена на рис.3.
Загальний обсяг пропозиції на ринку буде становити:
Рис.3. Рівновага дуополії Курно за сталих витрат
Ринкова ціна дорівнюватиме:
,
що дає змогу кожному дуополісту отримати прибуток в обсязі
Модель Стакельберга Виходить із припущення про різну економічну силу конкурентів. Лідер як сильніший і такий що має певну монопольну владу визначає для себе ціну та обсяги реалізації продукції, які максимізують прибуток. Інші фірми – аутсайдери, визначають для себе обсяг, який максимізує прибуток.
Модель Бертрана Основне припущення цієї модулі базується на виборі фірмових не обсягів виробництва, а ціни, при цьому економічна сила конкурентів однакова.
Рис. 4. Рівновага дуополії Бертрана при випуску неоднорідної продукції
та — криві реагування олігополістів. Графічно рівновага Бертрана — Неша визначається перетином кривих реакції дуополістів (точка В-N) у просторі цін. Рівновага досягається, якщо припущення дуополістів щодо цінової поведінки виправдовуються. Якщо дуополіст 1 вважає, що його суперник призначить ціну , то з метою максимізації прибутку він обере ціну згідно із кривою реагування . У відповідь на це дуополіст 2 також змінить ціну. Таким чином вони прийдуть до рівноважних цін та , які для моделі диференційованої продукції будуть вищі, ніж граничні витрати.
За ціною > попит на продукцію буде дорівнювати нулю, оскільки всі покупці купуватимуть у конкурента. За умов однакової ціни фірм ринок буде поділений навпіл, що відповідає точці Р. Коли ціна фірми 1 буде меншою за ціну фірми 2, то весь ринковий попит буде забезпечувати фірма 1. При цьому доцільно розглядати ділянку ВМ кривої попиту, оскільки беззбитковість передбачає, що ціна повинна бути не меншою за середні витрати.
Рис. 5. Крива попиту дуополіста Бертрана
Ситуація рівноваги в моделі дуополії Бертрана за умови однорідності продукції, коли в умовах рівноваги ціна буде дорівнювати граничним витратам, має назву парадокса Бертрана.
Стратегічну поведінку в дуополії найадекватніше відображають моделі теорії ігор. Це теорія індивідуальних раціональних рішень, які приймаються учасниками гри в умовах недостатньої інформації щодо результатів цих рішень. Основними поняттями теорії ігор є такі:
Гравець — це особа, що приймає рішення (наприклад, фірма), учасник гри.
Функція платежів — цільова функція гравця, яка встановлює зв'язок між варіантом дій та значенням функції — виграшем гравця, що вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком для фірми).
Гра — це сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки й виграші від кожної окремої дії.
Хід — момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій.
Партія гри — певна визначена сукупність ходів і виборів.
Стратегія — це набір правил, які формулюються до гри і визначають вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників.
Ігри з двома учасниками мають назву ігор двох осіб. Якщо виграш одного учасника дорівнює програшу іншого, то це зветься грою із нульовою сумою. Гра з ненульовою сумою має місце, коли кожен з учасників може виграти від рішення одного з них. Гра зветься кооперативною, якщо припускається змова гравців, і некооперативною, якщо змова неприпустима.
Результати дій учасників у грі двох осіб відбиваються у матриці виграшів, яка показує виграш кожного з учасників при будь-якій з можливих пар їхніх стратегій.
Для поглиблення аналізу стратегічних рішень, які приймаються фірмами, в мікроекономіці широко використовується теорія ігор. У будь-якій грі найважливіший аспект розробки стратегії — це розуміння точки зору супротивника (за умови, що опонент — раціональна особа), виведення висновку щодо можливості реакції його (чи її) на ваші дії.
Завдання, що стоїть перед олігополістичними фірмами, характеризує класичний приклад із теорії ігор, названий «дилемою ув'язнених».
Суть його полягає ось у чому: двох заарештованих осіб звинувачують у скоєнні злочину. Вони знаходяться в окремих камерах в'язниці, а тому не можуть спілкуватися між собою. Від кожного з них вимагають признатися. Якщо свою вину визнають обидва арештанти, кожен із них одержить строк ув'язнення п'ять років, якщо жоден із них не признається, то обвинувачувальний вирок важко буде винести. Тому ув'язнені можуть розраховувати на поблажливість і одержати строк ув'язнення два роки.
З іншого-боку, якщо один із ув'язнених визнає свою вину, а другий — ні, то особу, яка визнала себе винною, буде засуджено на рік ув'язнення, а інший перебуватиме у в'язниці десять років. Що б ви зробили на місці цих ув'язнених — призналися чи ні?
Матриця виграшів (табл. 1) систематизує всі можливі наслідки (зауважте, що «виграш» має негативне значення). Наприклад, запис у нижньому правому кутку матриці означає дворічний строк ув'язнення для кожного із заарештованих).
Як видно з таблиці, ув'язнені постають перед дилемою. Якби вони могли домовитися не зізнаватися, то кожен із них відбував би у в'язниці лише два роки.
Таблиця 1.
Матриця виграшів для «дилеми ув’язнених»
Ув'язнений А |
Ув'язнeний Б |
|
Зізнався |
Не зізнався |
|
Зізнався |
-5,-5 |
-1,-10 |
Не зізнався |
-10,-1 |
-2,-2 |
Проте вони не можуть спілкуватися, а навіть якби могли, чи можуть вони довіряти один одному? Якщо ув'язнений А не визнає себе винним, він ризикує бути зрадженим своїм колишнім спільником. Урешті-решт, що не робив би ув'язнений А, ув'язнений Б своїм признанням здобуває для себе перевагу. Так само своїм признанням ув'язнений А виявляє ініціативу, отже, ув'язнений Б має замислитися над тим, чи не виграє А за його рахунок.
Отже, обидва ув'язнені, очевидно, признаються і одержать по п'ять років ув'язнення.
Особливості поведінки олігополіста на ринку визначаються двома тенденціями:
-
Фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі завдяки спільним діям, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу.
-
Кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкуренції, порушуючи угоду.
Суперечності двох тенденцій ілюструє дилема олігополіста.
Кожна фірма (А і Б) за існуючих цін отримує певний прибуток. Вона може його збільшити, якщо зменшить ціну, але за умови, що конкурент залишає свою ціну без змін. Тобто кожна фірма має дві стратегії:
-
Зменшити ціну;
-
Залишити ціну без змін.
Таблиця 2.
Матриця виграшів для фірм –дуополістів
|
Стратегії фірми А |
||
Стратегії фірми Б |
Зменшити ціну |
Зменшити ціну |
Залишити ціну без змін |
Прибуток А: 60 тис. Прибуток Б: 100 тис. |
Прибуток А: 30 тис. Прибуток Б: 100 тис. |
||
Залишити ціну без змін |
Прибуток А: 100 тис. Прибуток Б: 30 тис. |
Прибуток А: 75 тис. Прибуток Б: 75 тис. |
Для кожної пари стратегій відомі виграші обох гравців — їхні прибутки (збитки), тобто можна побудувати матрицю виграшів.
Для розв'язання дилеми фірми-гравці можуть скористатися максимінною стратегією: спочатку кожна фірма для кожної зі своїх стратегій підраховує по два результати, які можна забезпечити залежно від стратегії, обраної конкурентом. Серед цих результатів фірма знаходить варіант із мінімальним виграшем (песимістична оцінка кожної власної стратегії). Після цього фірма робить вибір на користь тієї стратегії, яка має максимальну оцінку з усіх песимістичних. Так, фірма А при виборі стратегії 1 може отримати прибуток 60 або прибуток 100 (залежно від дій Б): мінімальна оцінка — 60. При виборі стратегії 2 — відповідно min (30; 75) 30; тоді максимальна оцінка із двох (60 і 30), тобто 60, досягається, якщо обрати стратегію зниження цін. 60 тис. — це безумовний прибуток, який може бути навіть більшим (тобто 100).
Аналогічно для фірми Б мінімальні оцінки стратегій будуть: для 1-ї — тіп (60; 100) 60; для 2-ї - min (30; 75) 30, тоді максимінною стратегією для фірми буде перша — зменшити ціну з виграшем max (60; 30) 60.
У наведеному прикладі обидві фірми мають домінантну стратегію — таку, яка забезпечує найкращий результат порівняно з іншими стратегіями, незалежно від дій конкурента.
Оскільки цінова конкуренція для учасників олігополії надто небажана, центр ваги конкурентної боротьби переноситься в нецінову сферу. Це може бути боротьба за глибшу диференціацію продукту, підвищення його якості, використання ефективної реклами і т. ін. Це служить стабілізуючим фактором для олігопольних галузей, тобто нецінова конкуренція дає змогу отримати більш довгострокові переваги над конкурентами, порівнюючи з ціновими маневрами, які легко тиражуються.