Висновки

Виробничо-технологічні комплекси повинні розглядатися як механізм поєднання на міжгалузевому рівні виробничих можливостей і науково-технічного потенціалу підприємств різної спеціалізації, підпорядкування та форм власності для виготовлення ними кінцевої промислової продукції, ресурсозбереження та поліпшення умов працезабезпечення населення.

Суттєвою особливістю виробничо-технологічних комплексів є те, що вони сприяють поєднанню фінансового, виробничого та торгового капіталу, активізуючи інвестиційні та інноваційні процеси, прискоренню

структурної перебудови виробництва та підвищенню його конкурентоспроможних можливостей.

Ефективною формою організації виробництва повинні стати фінансово-промислові групи (ФПГ) - об'єднання технологічно і коопераційно пов'язаних підприємств, науково-дослідних установ, банків, інвестиційно-фінансових і страхових компаній, торговельних організацій, які ставлять за мету отримання прибутку шляхом виготовлення конкурентоспроможної продукції внаслідок швидкого нагромадження, концентрації та переливання коштів через централізовані інвестиційні фонди цих об'єднань з використанням їх для реконструкції, модернізації та створення нових виробництв.

У пріоритетних напрямах, держава створює сприятливі умови для функціонування виробничо-технологічних комплексів, які створюються за ініціативою держави або їх учасників на основі регіонально-програмного

принципу.

У процесі антимонопольного регулювання, створення конкурентного середовища необхідно дуже обережно ставитися до існуючих природних монополістів (особливо в машинобудуванні, хімічній та металургійній галузях), поділ яких є економічно недоцільним, оскільки це може призвести до послаблення конкурентоспроможності на світовому ринку.

Слід прискорити розроблення і затвердження законодавчих і нормативно-правових актів щодо створення і діяльності різних форм виробничо-технологічних комплексів, укладення міждержавних угод з

регулюванням їх правового поля.

Список використаної літератури

1. С.В.Мочерний. Економічний суверенітет України та шляхи його досягнення. – К.: ВІПОЛ, 1994. - С. 9-10.

2. Доклад о развитии человека за 1998г. - Нью-Йорк, 1997. - С.87.

3. Мировая экономика. Экономика зарубежных стран /Учебник. Под ред.В.П.Колесова и М.Н.Осьмовой. - М.:Изд-во “Флинта”, 2000. – С. 204.

4. А.Гальчинський. Відновити дієздатність держави.- Економіка України, 2000, № 8, С.8.

5. Статичний щорічник України. – К.:Техніка, 1999. - С. 408.

6. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої бази України. “Економіка України”, 2000, № 9 , С.72.

7. Соціальні пріорітети в транзитивній економіці. Збірник наукових праць. Харків, 1999, С.4.

8. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України” “Економіка України”, 2000, № 8, С.65.

9. І.Я.Франко. Що таке соціалізм? Зібрання творів, Т.45, С.15.

10. Світова економіка. - К.: Либідь, 2000.

11. С.И.Соколенко. Глобальные рынки ХХІ столетия. Перспективы Украины. - К.: Логос, 1998.

12. В.К.Ломакин. Мировая экономика. - М.,1998.

13. Круглый стол МЭ и МО “Актуальные вопросы глобализации”. – “Мировая экономика и международные отношения”,1999, №4.

14. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України: Постанова Верховної Ради України// Голос України. — 1997.— 4 лют.

15. Проблеми економічної безпеки. Аналітична доповідь. — К.: Український центр економічних і політичних досліджень, 1997.

16. Про Раду національної безпеки і оборони: Закон України // Голос України. — 1998,- 3 квіт.