Сукупний суспільний продукт

Результатом суспільного відтворення, незалежно від його типу, є сукупний суспільний продукт (ССП). Він являє собою виражений у :Ш ринкових цінах обсяг товарів і послуг, створених протягом певного часу (як правило, року). ССП перебуває в постійному русі, вихідним пунктом якого є виробництво, а кінцевим - споживання. Розподіл та обмін опосередковують зв'язок між значною кількістю виробників і споживачів ССП. Вони відображенні у схемі економічного кругообігу доходів і витрат в національній економіці.

У колишньому CPCP показник ССП розраховувався статистичними органами як результат функціонування матеріального виробництва. Внесок сфери послуг у створення ССП враховувався частково, коли бралося до уваги безпосередньо те, що було пов'язане із продовженням процесу виробництва у сфері обігу (пакування та фасування товарів, виробничий транспорт і т. д.).

В умовах товарного виробництва суспільне відтворення (як і суспільне виробництво) передбачає відтворення сукупного суспільного продукту у натурально-речовій і вартісній формах, тобто мас двоїстий характер. Цим визначається необхідність відшкодування спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (ресурсів) як в натурально-речовій, так і вартісній формі. За таких умов велике значення має структура сукупного суспільного продукту, його окремих частин, формування необхідних пропорцій суспільного виробництва, досягнення ринкової рівноваги, функціональне призначення його складових частин.

З цією метою ще у XVIII ст. Ф. Кене створив добревідому економічну таблицю, у якій виокремив у складі сукупного суспільного продукту продукцію сільського господарства і промисловості, де розмежував засоби виробництва і предмети споживання.

А. Сміт також виділяв у складі ССП засоби виробництва і предмети споживання. Взявши до уваги цю обставину К.Маркс обгрунтував поділ сукупного суспільного виробництва на два підрозділи: І - виробництво засобів виробництва; II - виробництво предметів споживання. Нині висувають пропозиції щодо виділення підрозділу, який створює засоби оборони та виробництва послуг.

При аналізі суспільного відтворення такого підходу дотримувався і Дж. М. Кейнс, використовував його лише щодо сфери обігу. При визначенні обсягів споживання Дж. М. Кейнс відраховував з цієї сукупності продуктів засоби виробництва (як визначав Кейнс, те, що підприємці купують один в одного). Це дає змогу отримувати обсяг реалізації предметів споживання.

Відповідно до натурально-речової форми та функціонального призначення відповідних благ сукупний суспільний продукт поділяється на засоби виробництва та предмети споживання. У промисловості виокремлюють групи "А" (виробництво засобів виробництва) та групу "Б" (виробництво предметів споживання). В усі часи існування матеріального виробництва вони виконували різні функції у процесі суспільного відтворення. Перші з них призначено для відтворення переважно речових (матеріальних) елементів продуктивних сил, а другі - для відтворення вартості робочої сили.

Цей поділ зумовлений тим, що продукція І підрозділу за своїм натурально-речовим складом є такою, що не може бути безпосередньо спрямована на відтворення вартості робочої сили, яка була витрачена при виробництві засобів виробництва. Для цього використовуються предмети споживання, які за натуральною формою є продукцією II підрозділу. Для поновлення виробництва цієї продукції треба відновити зношені засоби виробництва.

Продукція яка виробляється в І підрозділі, не може бути в ньому об'єктом особистого споживання. Але її створюється більше, ніж потрібно для виробничого споживання у І підрозділі. Частина засобів виробництва спрямовується у II підрозділ для обміну на предмети споживання. Подібно до цього вся продукція II підрозділу не може повністю використовуватися для виробничого споживання в ньому, але її створюється більше, ніж потрібно для особистого споживання в цьому підрозділі. Тому певну її частину спрямовують у І підрозділ для обміну на засоби виробництва для II підрозділу, потреба в яких визначається необхідністю поновлення використаних засобів виробництва та розширення виробництва.

Крім сфери матеріального виробництва, виділяється також сфера нематеріального виробництва, до складу якої належать галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності) й надаються нематеріальні послуги (освіта, наукове обслуговування, охорона здоров'я). Сукупність виробництва матеріальних благ і нематеріальних послуг утворює сферу послуг.

У західній економічній літературі крім поділу на матеріальне і нематеріальне виробництво, існує також поділ на первинне, вторинне, третинне виробництво відповідно до характеру виробничих функцій. Щодо первинного виробництва, то до нього належать видобувні галузі та сільське господарство (землеробство, тваринництво, кормовиробництво і т. п.). Основою вторинного виробництва є первинне. Воно є похідним та залежним від первинного і охоплює всі галузі обробної промисловості, а також будівництво. Третинне виробництво є похідним від первинного і вторинного та пов'язане зі створенням і наданням різноманітних послуг. Послуги поділяються на ті, що обслуговують виробництво, і ті, що обслуговують окремих осіб, тобто існує поділ на виробничі та особисті послуги.

Нормальне протікання процесу суспільного відтворення неможливе без наявності виробничого транспорту, зв'язку, а також торгівлі, фінансово-кредитних установ. Сукупність галузей, які обслуговують суспільне відтворення, складають виробничу інфраструктуру. Економічно розвинені країни світу мають постійно зростаючу виробничу інфраструктуру з високим рівнем ефективності.

Важливою характеристикою сукупного суспільного продукту є його вартісна структура. Досить повне уявлення щодо цієї економічної категорії надав К. Маркс у другому томі "Капіталу". Він довів, що структура вартості сукупного суспільного продукту, так само як і окремого товару, складається з двох частин: матеріальних затрат (с) і новоствореної вартості (V + т). Остання охоплює необхідний продукт К, що використовується для відтворення робочої сили, і додатковий продукт т, який іде на розширення виробництва та задоволення суспільних потреб.

Натурально-речова та вартісна структура суспільного продукту перебувають у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Кожному елементу вартісної структури суспільного продукту має відповідати той або інший натурально-речовий елемент.

Для нормального протікання процесу суспільного відтворення кожний елемент його натурально-речового складу мас відновитися та реалізуватися. Для цього з урахуванням якісних змін у розвитку засобів та предметів праці, особистого фактора виробництва, охорони навколишнього середовища, підвищення ефективності господарювання необхідно постійно підтримувати такі загальні пропорції розширеного відтворення:

де с — та частина вартості сукупного суспільного продукту, за рахунок якої відтворюються спожиті засоби виробництва;

- вартість необхідного продукту;

- вартість додаткового продукту.

Для нинішнього етапу соціально-економічного розвитку України притаманне те, що структура її національної економіки має у своєму складі переважну частку галузей промисловості групи "А", де створюються засоби виробництва. Це свідчить про те, що найближчим часом у національній економіці нашої держави слід значно підвищити частку виробництва предметів споживання. Вирішення цього завдання є посильною справою, бо Україна має необхідні для цього ресурси, добре оснащені підприємства легкої та харчової промисловості.

Велике значення для соціально-економічного розвитку суспільства мають обсяги суспільного продукту. До його обчислення існують два підходи. Згідно з першим, який базується на марксистській теорії, ССП є результатом матеріального виробництва. Тому невиробничі послуги не включаються у вартість цього продукту. За такої методики підрахунків обсяг ССП не був вільний від повторного обліку, бо проміжна продукція могла враховуватись в ньому кілька разів. Проміжна продукція - це товари та послуги, які проходять декілька переробок, щоб матеріалізуватись у готовому продукті.

Відповідно до другого підходу щодо обчислення обсягів продукту, то згідно прийнятою ООН методологією, кількости обчислення результатів суспільного виробництва здійснюють за допомогою двох макроекономічних показників - валового національного продукту (ВНП) і валового внутрішнього продукту (ВВП).

44.

Відтворення суспільного продукту

Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюються необхідні засоби існування людини. Проте одним актом виробництво не закінчується. Так само, як людство не може перестати споживати, воно не може перестати виробляти. Тому виробництво повинно безперервно повторюватись. Безперервне повторення виробництва отримало назву відтворення.

Для того, щоб виробництво повторювалось, необхідно виробле­ний продукт постійно реалізовувати, тобто доводити до споживача й тим самим давати новий поштовх для виробництва. І тут вини­кає найсуттєвіше питання: чи може весь вироблений суспільством продукт бути реалізованим? Якщо може, то продовження суспіль­ного виробництва здійснюється без проблем. За виручені від реалізації продукції кошти купуються нові засоби виробництва, робітникам виплачується заробітна плата, тобто починається новий кругооборот. А якщо продукція реалізується не повністю? Тоді частина капіталу, вкладена у фактори виробництва, не повертаєть­ся (заморожується в готовій продукції). Торговельний підприємець не може розплатитися з промисловим, останній не має змоги виплатити заробітну плату робітникам, закупити нову сировину, повернути кредити банку і т.д. Настає криза неплатежів, яка породжує кризу виробництва.

Коли розглядалося індивідуальне виробництво (на рівні підпри­ємства, фірми), проблема реалізації стояла на другому плані. Головним було з'ясування процесу створення й збільшення вартос­ті. Тому допускалось, що десь є споживачі, які куплять створений індивідуальним підприємцем товар, тобто кругооборот капіталу може постійно повторюватись. Але коли мова йде про суспільне виробництво, де ми маємо справу з сукупною пропозицією й сукупним попитом, проблема реалізації постає повною мірою. Саме від її вирішення залежить ритмічність суспільного відтворен­ня.

Отже, проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений сус­пільний продукт-(результат річного функціонування національного виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. А це означає, що відтворення - процес неоднорідний.

Постійне зростання обсягів виробництва, яке здійснюється на основі розширеного відтворення, складає зміст економічного

зростання. Розрізняють два типи економічного зростання: екстен­сивний та інтенсивний.

Екстенсивний - коли нарощування обсягів виробництва відбу­вається в основному за рахунок залучення до виробництва все нових і нових ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових) при незмінній продуктивній силі праці. Характерною і найбільш специфічною рисою екстенсивного типу є те, що в його умовах коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва приблизно дорівнює одиниці, тобто для додаткового вироб­ництва одиниці певного результате потрібно збільшити затрати всіх ресурсів виробництва також на одиницю.

Інтенсивний - коли нарощування обсягів виробництва здійс­нюється за рахунок більш раціонального використання всіх видів ресурсів, що неминуче пов'язано зі зростанням продуктивної сили праці. В умовах інтенсивного типу економічного зростання коефіцієнт еластичності більший одиниці. А це означає, що в інтенсивній економіці для виробництва додаткової одиниці певного результату потрібно збільшити затрати ресурсів менше, як на одиницю. Отже, у великих результатах не обов'язково містяться більші затрати виробництва, як це має місце при екстенсивній економіці.

Аналіз проблем економічного зростання й розвитку, узагаль­нення як світового, так і вітчизняного досвіду господарювання дає підстави виділити й третій тип економічного розвитку, який ми називаємо детенсивним. ("іепсіоп" у буквальному перекладі означає "напруга", а префікс "сіє" вказує на відсутність будь-якої напруги). Детенсивний розвиток є характерним для сучасної вітчизняної економіки й породжується причинами суто специфіч­ного порядку (насамперед макроекономічним дерегулюванням виробництва). В умовах детенсивного економічного розвитку для виробництва додаткової одиниці продукції необхідно обсяги ресурсів додатково збільшити більше, як на одиницю. Тобто, коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат вироб­ництва тут уже менший одиниці.

У детенсивній економіці в рівновеликих обсягах результатів виробництва містяться, як і в інтенсивній, різновеликі обсяги затрат виробництва. Але відмінність полягає в тому, що в більших результатах містяться ще більші затрати (а не менші). Це означає, що в цілому суспільстві приріст обсягів результатів виробництва досягається за рахунок ще більшого приросту затрат усіх ресурсів виробництва.

Аналіз розвитку вітчизняної економіки за період з 1985 по 1990 рр. свідчить, що деякі елементи детенсифікації виробництва почали проявлятися ще тоді. Але явно й відкрито економіка набула детенсивного характеру в період 1991-94 рр. Саме тоді почали посилено розвиватися кризові та інфляційні процеси: виробництво катастрофічне скорочувалося, а ціни обвально зроста­ли; збільшувались номінальні доходи населення, а гроші знеціню­валися ще в більшій мірі. Це є свідченням хоча й опосередковано­го, але все-таки зв'зку між процесами детенсифікації й розвитку кризи. Вони - взаємно посилюють одне одного й виступають одночасно і причинами, і наслідками одне одного.

Проте головною причиною посилення процесів детенсифікації національної економіки є, як ми собі уявляємо, активне й цілесп­рямоване здійснення практики дерегулювання державного сектора економіки. Ідея економічної свободи державних підприємств теоретично є неправильною, а практично - шкідливою. Ринковими методами повинен регулюватися лише приватний сектор економі­ки або у своїй основі приватизовані державні підприємства. Але приватний сектор (у виробництві) в Україні на той час практично був відсутній, а приватизація державних підприємств тільки розпочиналася.

48

Економічний цикл — періодичне повторення протягом років піднесення і спаду в економіці. Складається з таких фаз: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

• Криза (спад) — завершує попередній періодичний цикл і є початком наступного. Характеризується: труднощами збуту виробленої продукції, скороченням виробництва, зростанням попиту на ліквідність (готівку), збільшенням ставки позичкового відсотка. Паніка на ринку цінних паперів, курс акцій швидко падає. Закриваються і банкрутують фірми, передусім дрібні.

• Депресія — фаза циклу, якій властивий застій виробництва. Відтворення — просте. Національний продукт уже не зменшується, але більше не зростає, відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Зростає сукупний попит і готуються умови до пожвавлення виробництва і комерційної діяльності.

• Пожвавлення — спостерігається ріст ділової активності, що супроводжується зростанням промислового виробництва та інвестицій, помітного скорочення безробіття, підвищенням особистих доходів і прибутків корпорацій; Нарощування інвестицій, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Найбільш яскравою ознакою пожвавлення є збільшення платоспроможного попиту. Тому для виходу із застійного стану застосовується стимулювання попиту. Обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

• Піднесення (зростання) — фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг найбільшого піднесення попереднього циклу і зростає найвищими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке уже готує ґрунт для наступного спаду і нового економічного циклу.

51.

Споживання і заощадження: сутність, функції, співвідношення з доходом

Споживання, заощадження та інвестиції — це ті процеси, що мають великий вплив на макроекономічну рівновагу та зростання національного доходу. Власне тому макроекономічний аналіз рівноваги передбачає детальний розгляд споживання, заощадження, інвестицій, їхньої взаємообумовленості та взаємодії. Споживання і заощадження. Споживання Сп — це загальна кількість товарів і послуг, що придбані й спожиті протягом певного періоду. Йдеться про те, що споживання є відображенням споживчого, або платоспроможного попиту. Заощадження — це не що інше, як відкладений попит, або частина потреб людини, які не підкріплені купівельною спроможністю з певних причин. Споживання — це частина доходу після виплати податків, що витрачається на придбання товарів і послуг, а заощадження — друга частина доходу після виплати податків, яка не споживається. Заощадження означає скорочення споживання. Його можна визначити як різницю між доходом і витратами на споживання: 3=Д-СП. Споживання, заощадження і доход. Співвідношення споживання і доходу, заощадження і доходу залежить насамперед від обсягу споживання, заощадження і доходу. Обсяг споживання і обсяг заощадження, в свою чергу, залежать від суб'єктивного та об'єктивних чинників: «психологічної» схильності людей до споживання і «психологічної» схильності людей до заощадження; рівня доходу та його розподілу, запасу багатства, ліквідних активів, рівня цін, відсоткової ставки тощо. Ще Дж. Кейнс писав про схильність людей до споживання як психологічний закон, за яким психологія суспільства полягає в тому, що зі зростанням сукупного реального доходу зростає і сукупне споживання, проте не такою мірою, як зростає сам доход. Схильність людей до споживання — відображення їхнього бажання купувати споживчі товари і послуги. Розрізняють середню і граничну схильність до споживання. Середня схильність до споживання використовується для того, щоб показати співвідношення споживання і доходу. Середню схильність до споживання визначають як відношення частини доходу, що використовується для споживання Сп, до всього національного доходу Д: ССС„ = Споживання / Доход, або СССП = СП/Д. Схильність до заощадження — це відображення бажання людей не все споживати, а дещо й заощаджувати. Розрізняють середню і граничну схильність до заощадження. «. Середня схильність до заощадження використовується для того, щоб показати співвідношення заощадження і доходу. Середня схильність до заощадження ССЗ — це відношення частини доходу, що не споживається 3,.до всього національного доходу Д: ССЗ = Заощадження /Доход, або ССЗ = ЗІД. Гранична схильність. Сам термін «граничний» (або «маржинальний») відповідно до теорії граничної корисності економісти використовують у значенні «додатковий». Отже, якщо середня схильність оперує поняттями «споживання», «заощадження», «національний доход», то гранична схильність — поняттями «додаткове споживання», «додаткове заощадження» і «додатковий національний доход». Тому розгляду граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження має передувати з'ясування сутності додаткового доходу, його головних складових, а потім уже — співвідношення додаткового споживання і додаткового доходу, додаткового заощадження і додаткового доходу. Додатковий доход АД — це та частина сукупного доходу Д, на яку він змінився за певний період. Його можна визначити як різницю між обсягом сукупного доходу (національного доходу) на кінець періоду Д, п і початок певного періоду Дпп: ДЯ = ДК.П-ДП. Додатковий доход, як і сукупний, набуває двох форм — додаткового споживання і додаткового заощадження: АД = АСП + A3. Такий розподіл додаткового доходу здійснюється в певній пропорції, яка сприяє збільшенню обсягу особистих та сімейних доходів, їхній диференціації, зміні статусу людей тощо. Додаткове споживання ДСП як складова додаткового доходу АД — це додаткова сума грошей, яку населення витрачає на придбання матеріальних благ і послуг. Проте це не означає, що люди, доходи яких збільшилися, їстимуть більше: як правило, вони споживають кращі, якісніші продукти харчування, оскільки мають можливість платити за товар більшу ціну. Є межа у витратах на харчування зі зростанням доходів людей. Більш-менш постійними є витрати на житло. Витрати на одяг, взуття, автомобілі, відпочинок, розваги зростають значно швидше, ніж доход. Це говорить про те. що їхня частка в загальних витратах збільшується. Додаткове заощадження A3 — це додаткова сума грошей, яку домашні господарства не витрачають на придбання та споживання товарів і послуг, а заощаджують. Гранична схильність до споживання характеризує тенденцію в зміні величини споживання зі зростанням доходів населення, а гранична схильність до заощадження — тенденцію в зміні величини заощадження. Гранична схильність до споживання показує, яка частка додаткового доходу йде на збільшення споживання. Гранична схильність до споживання — це додаткове споживання, яке породжується додатковою гривнею доходу. Кількісно граничну схильність до споживання ГССП визначають як відношення змін у споживанні АСП до змін у доході АД: гссп = асп/ад. Графічно це зображують нахилом кривої споживання: крутий нахил означає високу ГССП, плавний — низьку. Математично ГССи — це числове значення кута нахилу лінії споживання. Гранична схильність до заощадження показує, яку частину додаткового доходу населення використовує для додаткового заощадження при змінній величині доходу, тобто, скільки з кожної додаткової грошової одиниці доходу йде на заощадження. Граничну схильність до заощадження ГСЗ визначають як відношення змін у заощадженні A3 до змін у доході АД: ГСЗ = АЗ/АД. Отже, гранична схильність до заощадження — це додаткове заощадження, яке породжується додатковою гривнею доходу. Взаємодія ГССП і ГСЗ. Гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження, як показує практика, не змінюються в короткотермінових періодах і навіть часто залишаються незмінною величиною в довготермінових періодах. Тому практично завжди виходять з того, що ГССП і ГСЗ є постійними величинами в довготерміновому періоді. Величина граничної схильності до споживання знаходиться між нулем і одиницею: 0 < ГСС„ < 1. Гранична схильність до споживання ГССи домашніх господарств, як свідчать емпіричні дані, для більшості високоровинених країн становить 0,8—0,9. Сума граничної схильності до споживання ГССП і граничної схильності до заощадження ГСЗ для будь-якої зміни в доході після сплати податків завжди дорівнює 1. Це означає, що приріст доходу може використовуватись або для споживання, або для заощадження. Та частка будь-якої зміни у величині доходу, яка не споживається, по суті, йде на заощадження. Через це спожита частка ГССП і заощаджена частка ГСЗ поглинають увесь приріст доходу. Отже, ГССП + ГСЗ= 1; ГСЗ = 1 - ГССП. Як же співвідноситься споживання з доходом у реальній дійсності: споживання повністю збігається з .доходом, є тільки частиною доходу чи, можливо, зовсім не залежить від доходу? По-перше, в реальній діяльності суспільства споживання не збігається з доходом. Адже ГССП, як ми вже говорили, є величиною меншою за одиницю: ГССП < 1. Це означає, що споживання становить тільки частину доходу. Отже, функцію споживання можна подати у вигляді такої формули: СП = ГССП(Д). По-друге, існує споживання і при нульовому рівні доходу. Виникає запитання: за рахунок чого в цьому разі здійснюється споживання? Воно може здійснюватись за рахунок продажу накопиченого майна, а також за рахунок позичок. При цьому важливо зазначити, що споживання, яке не залежить від рівня доходу, називається автономним. Більш забезпечені люди і сім'ї заощаджують більше, ніж менш забезпечені, і не лише відносно, а й абсолютно. Найбідніші сім'ї зовсім не мають заощаджень, або, як кажуть, мають нульове чи ще гірше — негативне (від'ємне) заощадження. Нульове заощадження означає, що домашнє господарство споживає все, що заробляє. Про негативне, або від'ємне, заощадження говорять тоді, коли домогосподарство (чи окрема людина) споживає більше, ніж заробляє. У цьому разі споживання можливе за рахунок або позичених грошей, або заощаджених раніше, або підтримки держави. Заощаджувати спонукає людей необхідність: створення грошового резерву; забезпечення майбутнього; збільшення витрат у подальшому; забезпечення фінансової незалежності; передавання у спадок дітям тощо. Заощадженню сприяють такі чинники: стан економіки, доходи населення, стабільність грошової системи, наявність пенсійних гарантій тощо. Внаслідок такого збільшення заощаджень зменшується споживання і навпаки. Головним чинником, від якого залежить величина споживання і заощадження, є доход. Як правило, зі зростанням доходу населення зростає як споживання, так і заощадження. При цьому за умов стабільного економічного зростання гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження — до зростання. За умов інфляції гранична схильність до споживання має тенденцію до зростання, а гранична схильність до заощадження — до зниження. При нестабільному стані економіки і відсутності захищеності вкладів від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів тривалого використання. Це зумовлює швидке зростання попиту. В таких умовах своєрідним видом заощадження є придбання населенням таких товарів, як ювелірні вироби, нерухомість (дачі, квартири), автомобілі тощо. Заощадження мають певний вплив на споживання. Якщо в одних людей вони є, а в інших їх немає, то перші можуть споживати, не маючи боргів. Таку ситуацію називають «ефектом заощадження». Заощадження, звичайно, накопичують тривалий час їхній ефект у нормальних економічних умовах розвитку країни не зумовлює різких змін обсягу споживання. Споживаючи і заощаджуючи, люди виходять не тільки і не стільки з ситуації сьогодення, скільки з довготермінових тенденцій розвитку (передбачуваної динаміки своїх доходів, змін в особистому житті, змін умов життя в країні тощо). Графічне зображення функції споживання (рис. 26). Крива споживчих витрат Сп без урахування автономного споживання виходить з початку осей координат (рис. 26, а). Нахил кривої функції споживання Сп визначається граничною схильністю до споживання ГССп, припустімо — 0,8. Тому графік функції споживання має відхилятися вниз від кривої 45°. Крутий нахил кута означає високу ГССП, плавний — низьку. Графіком функції споживання з урахуванням автономного споживання є крива Сп, що виходить не з початку осей координат, а з точки К, яка лежить на осі ординат і відповідає рівню автономного споживання 200 грн. (рис. 26, б). Рівноважний доход становить 1000 грн. (точка перетину кривої 45° з кривою Сп в точці Е). Перетин кривої 45° і кривої споживання в точці Е означає рівень нульового збереження. Зліва від точки Е знаходиться заштрихована область, що відбиває негативне (або від'ємне) збереження (тобто витрати перевищують доходи — «життя в борг»), а справа — позитивне. Рівновага спостерігається тільки в точці Е, бо саме тут фіксується рівність доходів і витрат. Відрізок МИ— це величина збереження. Графік функції заощадження (рис. 27). Він показує залежність збереження від розмірів доходу. Математично криву збереження З визначають за формулою 3 = -СП + ГСЗ(Д). Нахил графіка заощадження 3 визначається граничною схильністю до заощадження ГСЗ і становить у нашому прикладі 0,2. Те, що на рис. 26, б ми назвали негативним заощадженням, наочно підтверджує рис. 27: від'ємні значення заощадження 3 аж до точки перетину графіка заощадження з віссю абсцис в точці Е. Автономне споживання подано як від'ємне заощадження при нульовому доході, тобто 200 грн. При цьому можна повністю погодитися з твердженням П. Самуельсона, що графіки заощадження і споживання — це «сіамські близнюки». Заощадження в економічній діяльності суспільства тісно пов'язане з таким явищем і процесом, як інвестування.

52.

Суспíльні фóнди споживáння – частина фонду споживання суспільства, яка використовується для розвитку народної освіти, медичного обслуговування, виплати пенсій, стипендій та ряду інших послуг, що надаються населенню безкоштовно.

Відповідно до проекту закону про суспільну власність в Україні:

Суспільні фонди споживання – цільові фонди, які є особливими об’єктами права суспільної власності, що утворюються відповідно до закону на загальнодержавному та/або територіальному рівнях, формуються за рахунок джерел, передбачених законом і забезпечують солідарну підтримку визначених законом верств населення та/або фінансування визначених законом видатків.

Суспільні фонди споживання утворюються з метою збереження, відновлення та розвитку суспільних ресурсів.

За цілями суспільні фонди споживання утворюються для:

1) реалізації ефективної природно – ресурсної політики, збереження, відновлення та розвитку суспільних ресурсів;

2) спільного задоволення потреб громадян України шляхом фінансування видатків за напрямами, визначеними законом;

3) спільного задоволення потреб членів окремої територіальної громади шляхом фінансування видатків за напрямами, визначеними законом та суспільним договором;

4) соціального забезпечення (страхування) окремих категорій осіб, визначених законом.

Суспільні фонди споживання є некомерційними самоврядними організаціями.

Суспільні фонди споживання не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Кошти суспільних фондів споживання, утворених на загальнодержавному рівні, не включаються до складу державного бюджету.

Кошти суспільних фондів споживання, утворених на територіальному рівні, не включаються до складу місцевого бюджету.

Суспільні фонди споживання діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законом.

Фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування є суспільними фондами споживання, що утворюються і діють відповідно до законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Суспільні фонди споживання утворюються за рахунок:

- обов’язкових страхових внесків осіб;

- плати за користування та/або відчуження об’єктів права суспільної власності;

- коштів державного бюджету та/або місцевих бюджетів;

- добровільних внесків;

- інших джерел, передбачених законом.

Умови та порядок формування і використання суспільних фондів споживання встановлюється законом.

Умови та порядок формування і використання територіальних суспільних фондів споживання, що формуються за рахунок плати за використання (відчуження) об’єктів права комунальної власності встановлюються законом та суспільним договором.

Управління суспільними фондами споживання здійснюється на основі рівного представництва сторін управління фондами.

Сторонами управління суспільними фондами споживання є:

1) об’єднання роботодавців на загальнодержавному рівні, об’єднання профспілок на загальнодержавному рівні, Кабінет Міністрів України, а також, якщо це передбачено законом та статутом фонду, об’єднання громадських організацій на загальнодержавному рівні - якщо фонд утворений на загальнодержавному рівні і формується за рахунок переважно обов’язкових страхових внесків осіб;

2) представники Верховної Ради України від опозиції, Президент України, Кабінет Міністрів України, а також, якщо це передбачено законом та статутом фонду, об’єднання громадських організацій на загальнодержавному рівні - якщо фонд утворений на загальнодержавному рівні і формується за рахунок переважно плати за користування та відчуження об’єктів права суспільної власності;

3) територіальна громада в особі об’єднань громадян, що діють в межах адміністративно-територіальної одиниці, представницький орган місцевого самоврядування, виконавчий орган місцевого самоврядування - якщо фонд утворений на територіальному рівні і формується за рахунок переважно плати за користування та відчуження об’єктів права комунальної власності.

Об’єднання громадських організацій на загальнодержавному рівні, що входять до складу органів управління суспільними фондами споживання, якщо це передбачено законом та статутами фондів, можуть мати статус громадських спостерігачів з правом накладення обмежень, визначених законом, щодо виконання окремих рішень органів управління суспільними фондами споживання.

Суспільні фонди споживання, якщо це передбачено законом та статутами фондів, можуть мати спільні інформаційно-технічні системи обліку об’єктів права суспільної власності, системи обліку наданих громадянам та використаних ними прав щодо отримання забезпечення за громадянським мінімумом, а також інші інформаційно-технічні системи, необхідні для виконання фондами повноважень, передбачених законом.

Суспільні фонди споживання, якщо це передбачено законом та статутами фондів, можуть мати спільні (об’єднані) виконавчі, контролюючі та наглядові органи, необхідні для здійснення фондами повноважень, передбачених законом.

Структура та склад органів управління суспільних фондів споживання, а також умови і порядок представництва сторін управління та їх повноваження, в тому числі структура, склад, умови, порядок представництва та повноваження громадських спостерігачів визначаються законом та статутами фондів.