Економічна рента і трансферний дохід

Дохід фактора виробництва може бути розділений на два складових елементи: трансферний дохід і економічну ренту. Відносна частка кожного з цих елементів залежить від еластичності пропозиції даного фактора.Трансфертний дохід (перерахування заробітної плати) — це дохід, який повинен отримувати даний фактор виробництва, щоб запобігти переходу його в іншу сферу зайнятості.Економічна рента — це перевищення оплати фактора виробництва над трансфертним доходом. Вона дорівнює площі між кривою пропозиції фактора і ціною фактора. Дохід, який привертає переміщення (трансферт) нових працівників в галузь, і є трансферний дохід. Але працівники, які вже знаходяться в галузі, отримують і економічну ренту: тепер вони отримують більше, ніж мінімум, необхідний для простого утримання їх у галузі.

Еластичність пропозиції

Чим менше еластичність пропозиції праці, тим більше пропорція економічної ренти, бо чим більше збільшення ставки заробітної плати необхідно для залучення нових працівників в галузь, тим більше розмір ренти для працівників,що вже знаходяться в галузі. Якщо еластичність кривої пропозиції праці дорівнює нулю, весь дохід працівників у галузі складається з ренти. Цей випадок характерний для унікального працівника, що володіє особливим талантом (наприклад кінозірка, письменник зі світовим ім'ям, вчений). У такому разі його дохід визначається головним чином попитом і складається виключно з економічної ренти. Чим більш популярний (необхідний) цей працівник, тим вище (праворуч) розташовується крива попиту, тим більший дохід він отримує. Але якщо «популярність» падає, то й дохід такого працівника сходить нанівець.

Якщо еластичність кривої, навпаки, абсолютна, то працівники в галузі не отримують ніякої економічної ренти, а весь їх доход дорівнює трансферному.Якщо еластичність пропозиції праці висока, то частка ренти мала, а трансфертного доходу велика. У такому випадку навіть невелике зниження ставки заробітної плати змусить деяких працівників покинути галузь, щоб шукати зайнятість у іншому місці. Якщо еластичність пропозиції праці, навпаки, висока, то лише значне зниження ставки заробітної плати зможе змусити деяких працівників покинути галузь.

Квазірента

Квазірента — тимчасова економічна рента, що виникає з причини короткострокової нееластичності пропозиції фактора виробництва. У довгостроковому періоді економічна рента може зникнути, якщо на ринку праці з'являються нові працівники відповідної кваліфікації. Таким чином, дана якість робочої сили перестає бути унікальною, і нееластичність пропозиції праці в короткостроковому періоді стає набагато більш еластичною в довгостроковому періоді.

35 Економічна система: сутність, структурні елементи і критерії класифікації

   Сутність і основні структурні елементи економічної системи.

Економічна система — це об’єктивна єдність закономірно пов’язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується багатогранністю, усі її елементи перебувають в органічному взаємозв’язку один з одним і не існують поза її межами. Функціональна подібність до живого організму надає елементам економічної системи органічної цілісності. Цим дана система відрізняється від інших, так званих сумативних систем, що складаються з об’єктів, кожний з яких більш чи менш автономний і може існувати поза зазначеною цілісністю. Якісна однорідність системи не є абсолютною. Вона допускає і передбачає появу елементів нової якості, що відповідають етапам зрілості продуктивних сил і виробничих відносин.    Економічна система включає такі елементи:

1) провідний тип власності на ресурси;

2) основні групи суб’єктів суспільного виробництва і відносини між ними;

3) економічну форму результатів виробництва;

4) принципи організації виробництва, розподілу, обміну і споживання;

5) загальні економічні закони.

У літературі така структура економічної системи розглядається, як правило, через призму взаємозв’язку продуктивних сил, виробничих відносин (соціально-економічних, організаційно-економічних) та надбудовних відносин у тій їх частині, яка “обслуговує” економіку через формування “стереотипів” господарської поведінки людей. У даному разі класифікація економічних систем базується на такому критерії, як домінуючий тип (форма) власності.    Слід зауважити, що підхід до системного аналізу економічних процесів, побудований на характері власності, не дозволяє, на думку багатьох учених, пояснити істотні відмінності в організації господарства в країнах однієї суспільно-економічної формації, оскільки він абстрагується від реальних товарно-грошових відносин

.    Класифікація економічних систем та її критерії. Класифікація економічних систем в економічній літературі здійснюється по-різному, вона залежить від різних критеріїв.   

Так, типологія економічних систем може ґрунтуватися на загальній теорії систем і застосуванні відповідних принципів господарських процесів (наприклад за Я. Корнаї). З позиції цього підходу економічна система розглядається як загальна система функцій, тобто як сукупність функціональних зв’язків у економіці, що відображують у межах певного “організаційного механізму” діяльність з використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення матеріальних потреб людей. При цьому існування економічної системи можливе лише за наявності зв’язку між її базисними елементами, потоками і формами продуктообміну.   

Можливий ще один підхід до системно-теоретичних уявлень, згідно з яким виокремлюється поняття господарської організації або господарського порядку відповідної економічної системи (наприклад за В. Ойкеном). Критеріями класифікації різних типів такого порядку є форми планування та управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів тощо. Кожна із цих організаційних форм, що становлять у сукупності господарський порядок, може існувати в різних варіантах.

Так, управління економічними процесами може бути централізованим і децентралізованим, ресурси можуть перебувати в будь-якій формі власності, а обмін товарів може здійснюватися на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому ринку тощо. Конкретна в даній економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється в законах і нормативних актах, державних адміністративних настановах. До них належать також норми, яким підпорядковується підприємницька діяльність. Загалом усе це в зарубіжній літературі дістало назву господарської конституції. Що ж до економічної системи, то вона тлумачиться як сукупність трьох складових:

1) відносин між господарюючими суб’єктами, котрі забезпечують виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів (послуг);

2) системи координації їх взаємодії;

3) системи мотивації і контролю.

   На підставі господарського порядку можна доповнювати і конкретизувати уявлення про елементи, що характерні для даної економічної системи.

   Таким чином, об’єктивна різноманітність якостей економічних систем та їх властивостей обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем. В узагальненому вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об’ємні і динамічні. За структуроутворюючими критеріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними — на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи (наприклад, за способом поєднання виробництва та споживання, що визначає спосіб координації економічної діяльності; за способом поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, що обумовлений типом власності; за роллю соціокультурного фактора; за ступенем індустріального та економічного розвитку). Класифікація за об’єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості (наприклад, однорідні чи різнорідні системи, динамічні системи).

   Відповідно, економічні системи розподіляються за цими групами критеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків, інституціональні системи; 2) економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) економічні системи “чисті” та “змішані”, статичні та такі, що історично розвиваються. Слід звернути увагу на те, що в реальності всі вказані критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча і відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифікацій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

   Таким чином, економічна система — це сукупність видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

41 Соціальна політика держави. Соціальна політика будь-якої держави передбачає визначення глибинних тенденцій розвитку у всіх сферах соціально-політичного життя. Суть соціальної політики в Україні полягає в тому, що в країні будується соціально спрямована економіка, яка дасть людині все необхідне для нормального життя за європейськими стандартами Ця політика має сприяти створенню достатньої кількості робочих місць, умов для одержання нових професій, підвищення кваліфікації, сприяти оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного обслуговування і профілактичного контролю. Соціальна політика держави виходить з необхідності надання конкретної допомоги злиденним верствам і прошаркам населення: самотнім громадянам похилого віку, тим, які втратили здатність до самообслуговування, хворим, дітям та ін. Поряд з цим проголошується життєздатність поєднання свободи громадян з їхньою відповідальністю: кожного перед суспільством і суспільства за кожного громадянина держави. Згідно з положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути дані рівні стартові можливості – зрозумілі і справедливі; тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови дл соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті. Метою соціальної політики держави є забезпечення збалансованого функціонування суспільства, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей. Метою соціальної політики є надання кожному членові суспільства можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут. Метою і завданням політики соціального добробуту є поліпшення життя людей шляхом піднесення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.

40

Грошово-кредитне регулювання. Кредитно-грошове регулювання — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки. Грошово-кредитне регулювання: - емісія грошей - контроль за грошовим обігом та інфляцією - встановлення розміру облікової ставки - операції на відкритому ринку - встановлення розмірів обов’язкових резервів - регулювання діяльності комерційних банків - валютне регулювання Основними інструментами грошово-кредитного регулювання є грошовий попит, грошова пропозиція та ціна грошей. Грошовий попит – це попит на реальну грошову масу. Він включає: 1) попит на гроші для угод (операційний попит) – це попит, який залежить від номінального ВВП. Чим більша загальна грошова вартість товарів і послуг, тим більше потрібно грошей для угод; 2) попит на гроші як активи (номінальний попит) – це попит, який випливає з функції грошей як засобу заощадження. Чим більше грошей бажають заощаджувати економічні суб’єкти, тим більший номінальний попит. Попит на гроші для угод і попит на гроші як активи визначає загальний попит на гроші. Пропозиція грошей – це сума готівки та обов’язкових резервів. Вона залежить від грошової бази (пряма залежність), від норми резервування (обернена залежність). Якщо попит і пропозиція співпадають, встановлюється рівновага.

42.