9. 5. Характеристика «умов ризику» і «умов невизначеності».

Процеси прийняття рішень в управлінні здійсненням проектів відбуваються, як правило, в умовах ризику і невизначеності, наявність яких зумовлюється такими чинниками:

відсутністю повної і точної інформації про продукт (послугу) проекту, внутрішнє і зовнішнє середовище реалізації проекту, неможливістю точної оцінки всіх параметрів проекту;

постійною присутністю елементу випадковості, тобто неможливістю спрогнозувати чи передбачити всі чинники, які тією або іншою мірою можуть впливати на проект;

наявністю суб’єктивних чинників, пов’язаних із можливою відмінністю інтересів учасників проекту чи дій структур і організацій, які так чи інакше причетні до реалізації проекту.

Реалізація проекту здебільшого відбувається в умовах невизначеності й ризику, і це викликає необхідність виявляти й ідентифікувати ризики, проводити аналіз і оцінку їх, вибирати методи управління, розробляти й вживати заходи для зниження цих ризиків, контролювати й оцінювати результати впроваджуваних заходів. Управління ризиками — це сукупність заходів і методів аналізу й послаблення впливу чинників ризику, поєднаних у систему виявлення, оцінки, планування, моніторингу й проведення коригуючих заходів. Різниця між ризиком та невизначеністю полягає в тому, що особа, яка приймає рішення, має різноманітні уявлення про ймовірність очікуваних подій. Тому ризик присутній тоді, коли ймовірність можна визначити на підставі досвіду, набутого в попередній період. Невизначеність існує тоді, коли можливість наслідків визначається суб’єктивно, оскільки відсутні дані. Під ризиком у проектному менеджменті розуміють імовірність певного рівня втрат фірмою частини своїх ресурсів або недоотримання доходів, або появу додаткових витрат під час реалізації проекту. У менеджера проекту зацікавленість викликає не тільки можливість настання несприятливих, а й сприятливих подій. Тому, якщо термін «ризик» вживають стосовно до проекту, то тут повинні бути розглянуті обидві можливості — збитків чи прибутку, що виникають із обставин невизначеності, пов’язаних з виконанням проекту. Досвідчений менеджер проекту намагається оцінити обставини невизначеності і міру їхнього позитивного чи негативного впливу на реалізацію проекту, а також те, чи є ці обставини невизначеності внутрішніми, а чи зовнішніми щодо проекту. Найефективнішими методами аналізу обставин невизначеності є аналіз чутливості й аналіз міри ризику. Ризик існує незалежно від того, якими будуть наслідки: невизначеними чи невідомими. Деякі види діяльності заведено вважати більш ризиковими, ніж інші. Вкладник часто усвідомлює, що, роблячи вклади, він наражається на ризик отримати невеликий прибуток або зазнати збитків, при якому рух ліквідності може бути меншим за очікуваний і розцінюватись як відносно «ризикований». З іншого боку, будучи більш впевненим у результаті проекту, він зможе передбачити, чи є ризик, чи його взагалі немає. Таким чином, якщо міра досягнення результату може коливатися у певних межах, такі дії повинні розглядатися як ризиковані. Чим вищий рівень непередбаченості дій, тим більший ризик. Існує два види ризику, пов’язаного з підготовкою і реалізацією проекту: систематичний і несистематичний (рис. 10.1). Систематичний ризик належить до зовнішніх щодо проекту чинників, приміром, стан економіки в цілому, і перебуває поза загальним контролем над виконанням проекту. Прикладами систематичного ризику є також політична нестабільність, умови оподаткування, тобто чинники, пов’язані з діями держави. Інші види систематичного ризику відбивають вплив чинників конкурентного середовища, як-от загальний ринковий попит, рівень конкуренції, ціни на сировину і робочу силу в галузі. Означені чинники мають розглядатися, бо проект замалий для того, щоб впливати на зміну цих чинників.

10. 6. Зовнішнє страхування фінансових ризиків, його види та форми.

Антиризикова діяльність здійснюється за допомогою страхування.

Страхування – фінансова операція, направлена на грошове відшкодування можливих втрат при реалізації окремих фінансових ризиків (настання страхового випадку). Розрізняють внутрішнє і зовнішнє страхування фінансових ризиків.

Нейтралізація ризиків за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації у ряді випадків є неможливою. В цьому разі єдиним запобіжним заходом по усуненню збитків від настання ризиків є зовнішня їх нейтралізація.

Сутність зовнішнього страхування фінансових ризиків полягає в “передачі” фінансових ризиків (а відповідно, і фінансових втрат по них) стороннім господарюючим суб’єктам – партнерам по господарській діяльності, страховим компаніям тощо. На ринку страхових послуг страхові компанії надають послуги із страхування:

кредитних ризиків (товарних, експортних тощо);

інноваційних ризиків;

депозитних ризиків;

відповідальності;

ризиків на випадок недосягнення планового рівня рентабельності тощо.

В процесі зовнішнього страхування фінансові ризики “передаються” повністю або частково. Критерієм вибору страховика в процесі зовнішнього страхування фінансових ризиків є рейтинг страхової компанії, рівень її платоспроможності, перелік послуг по страхуванню конкретних видів цих ризиків, що надаються нею.

Джерелом виникнення перших ризиків є зовнішнє середовище, тому цей ризик не залежить від діяльності підприємства. Воно не може здійснювати вплив на зовнішні фінансові ризики, проте може передбачувати і враховувати їх у своїй діяльності. Зовнішні фінансові ризики виникають при зміні окремих стадій економічного циклу, зміні кон’юнктури фінансового ринку, в результаті непередбаченої зміни законодавства у сфері фінансової діяльності підприємства, в результаті нестійкого політичного становища і в ряді аналогічних випадків, на які підприємство в процесі своєї діяльності впливати не може. Зовнішні ризики характерні для всіх учасників фінансової діяльності і всіх видів фінансових операцій. До цієї групи фінансових ризиків можна віднести інфляційний, валютний, процентний та інші ризики.

Внутрішнє страхування фінансових ризиків передбачає формування підприємством певного “ризикового капіталу” в формі страхового (резервного) фонду, спеціальних цільових резервних фондів, відповідних резервних статей в капітальних і поточних бюджетах підприємства. Отже, таке страхування є системою заходів, що розробляється підприємством з метою забезпечення нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків в процесі господарської діяльності. В цій системі заходів виділяють, як правило, три основних напрямки внутрішнього страхування фінансових ризиків:

а) забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по фінансових операціях, рівень ризику по яких перевищує середній ринковий рівень ризику;

б) забезпечення компенсації можливих фінансових втрат за рахунок передбачуваної системи фінансових санкцій;

в) забезпечення подолання негативних фінансових наслідків за рахунок резервування частини фінансових ресурсів. Однією з форм внутрішнього страхування фінансових ризиків є визначення розміру “премії за ризик” при здійсненні ризикових фінансових операцій (тобто формування оптимального співвідношення рівня доходності і ризику по певних фінансових операціях).

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по фінансових операціях, рівень ризику по яких перевищує середній ринковий рівень ризику, здійснюється шляхом розрахунку і стягнення з контрагента додаткового доходу, який визначається як премія за ризик. Цей додатковий дохід повинен зростати пропорційно зростанню рівня ризику по фінансових операціях.

Забезпечення компенсації можливих фінансових втрат по фінансових операціях за рахунок системи штрафних санкцій, що передбачається, полягає в розрахунку і включенні до умов контрактів з контрагентами необхідних розмірів штрафів, пені, неустойок та інших форм фінансових санкцій у випадку порушення ними своїх зобов’язань (несвоєчасних платежів за продукцію, невиплати відсотків тощо). Рівень штрафних санкцій повинен в повній мірі компенсувати фінансові втрати підприємства в зв’язку з недоодержанням розрахованого доходу, інфляцією, зниженням вартості грошей тощо.

11. 7. Критерії передачі фінансових ризиків під зовнішній страховий захист.

Нині на українському страховому ринку пропонується комплекс стра­хових послуг, які дозволяють застрахувати бізнес від різноманітних ризиків. Страхування фінансових ризиків передбачає компенсацію підприємству втраченого доходу чи додаткових витрат, викликаних його функціонуван­ням як учасника комерційної діяльності. Таке страхування проводиться на випадок невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'я­зань дебіторами, інвестицій, банкрутства контрагента і пов'язаних з цим судових витрат тощо.

Таким, чином до страхування фінансових ризиків відносять:

—страхування недоотримання прибутку (доходів);

—страхування ризиків впровадження нової техніки і технологій;

—страхування на випадок зниження обумовленого рівня рентабель­ності;

—страхування ризику засновника;

—страхування біржових ризиків.

Одним із найпоширеніших видів страхування фінансових ризиків є страхування від втрат прибутку (доходу). На відміну від багатьох інших видів страхування, де об'єктом захисту виступає майно, в страхуванні від втрат прибутку об'єктом є втрата очікуваного прибутку господарюючого суб'єк­та.

Усі причини, що визначають втрату (недоотримання) прибутку, зумов­люються багатьма факторами, які умовно поділяють на: порушення про­цесів виробництва при настанні аварій, стихійних лих; зміну ринкової ко­н'юнктури, порушення контрактів з боку постачальників або споживачів продукції (послуг).

Страхування від втрат прибутку є комплексним страхуванням. Найпо­ширенішим видом страхування, до якого приєднують це страхування, є страхування від ризику вогню.

Страхова сума при проведенні даного страхування обчислюється на основі обсягу прибутку, що планується, та обсягу постійних витрат, які передбачаються у господарському році.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку за­лежить від терміну перерви у виробничій діяльності. Страхове відшкоду­вання передбачає виплату, що замінює для страхувальника регулярне над­ходження грошових коштів, необхідних для фінансування господарсько­го процесу. В зв'язку з тим, що ризик втрати прибутку є вторинним від ризику настання майнових збитків, страховий тариф повинен враховува­ти ймовірність настання ризиків пошкодження (знищення) майна та зу­пинку виробничого процесу.

Крім того, на величину тарифної ставки впливають: галузь, до якої на­лежить дане підприємство, зношеність основних фондів, місце розташу­вання виробництва, рівень франшизи, конкуренція в даній галузі тощо.

З метою захисту кредитно-фінансової сфери діяльності юридич­них осіб проводиться страхування кредитних ризиків — ризику неплатежу і ризику настання відповідальності позичальника за неповернення креди­ту, а також страхування відповідальності юридичної особи за непогашення кредиту.

Кредитне страхування - відносно новий вид страхування, який роз­вивається з ростом споживчого кредиту в країнах з ринковою економікою, де населення купує в розстрочку дім, автомашину, товари тривалого ко­ристування.

У цьому виді об'єктом страхування виступають майнові інтереси, по­в'язані з матеріальними збитками, що можуть бути завдані страхувальни­ку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, передбачених кредитним договором (договором пози­ки) між позичальником і страхувальником (позикодавцем, кредитором).

Важливим моментом у страхуванні є: визначення страхового випадку, розмір страхового платежу, страхової суми, визначення страхового відшко­дування. Необхідною умовою виникнення відповідальності є факт настан­ня страхового випадку, а як результат, — поява ризику неплатоспроможності.

Страховим випадком вважаються збитки страхувальника внаслідок не­виконання або неналежного виконання позичальником своїх обов'язків, передбачених кредитним договором (договором позики). Сюди відносять: неповернення або часткове повернення позичальником кредиту (позики) у встановлені кредитним договором терміни, невиплата ним відсотків у повному обсязі та в установлені кредитним договором терміни, невико­нання інших обов'язків, передбачених кредитним договором.

Страховий платіж залежить від характеру кредиту, діяльності пози­чальника, мети використання кредиту, наявності товарно-матеріальних цінностей або іншого майна у власності позичальника, що можуть стати забезпеченням прав регресних вимог страховика при настанні страхового випадку і визначається з урахуванням кредитоспроможності позичальни­ка, цільового призначення кредиту та інших умов, передбачених кредит­ним договором.

Страхова сума вираховується з суми кредиту (позики) та відсотків за користування кредитом. Ці дані містяться у кредитному договорі між стра­хувальником і позичальником.

Варто зазначити, що межа відповідальності страховика становить від 50 до 100% суми непогашеного кредиту та відсотків, передбачених догово­ром кредитування.

Загальна сума страхових виплат за страховими випадками не може пе­ревищувати страхової суми за договором страхування.

Страхування депозитів.

Система депозитного страхування забезпечує захист вкладів у випадку банкрутства комерційного банку. Основний ефект системи страхування депозитів полягає в попередженні банківської паніки і відтоку депозитів. Ефективність такого страхування впирається в слабкість вітчизняних банків. Для успішного подолання моральних ризиків, мінімізації перехрес­ного субсидіювання слабких банків сильними потрібно удосконалити дію­чу схему регулювання і нагляду. Йдеться про інструменти ранньої діагнос­тики банківських проблем і оперативного втручання наглядових органів, що дозволить суттєво скоротити моральні ризики.

Отже, таке страхування покликано вирішити два основних завдання. По-перше, забезпечити гарантії повернення вкладів вкладникам. По-дру­ге, сформувати на цій основі реальний механізм попередження кризи бан­ківської ліквідності і масового вилучення коштів із депозитних рахунків у випадку несприятливої кон'юнктури і банківських банкрутств. Забезпе­чуючи приріст депозитів, страхування депозитних вкладів сприяє підви­щенню інвестиційних можливостей банку, а також збільшує ефективність дії регулюючих рішень Центробанку на функціонування грошово-кредит­ної системи.

Необхідність впровадження системи страхування банківських депо­зитів встановлюється такими чинниками: загальним спадом довіри банків; потребою надання допомоги тим банкам, які потрапили у скрутну фінан­сову ситуацію; потребою стабілізації фінансових ресурсів банків - усунення причин до передчасної ліквідації депозитів вкладниками, занепокоєними станом їх надійності; обов'язком захисту споживача-клієнта, який не зав­жди володіє достатньою інформацією про фінансову кондицію банку, яко­му довіряє свої заощадження