10. Особистісно орієнтоване навчання

Література:

1. Бадмаєв Б.Ц. Методика преподавания психологии,- М.: ВЛАДОС, 2001.-304

2. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. - Ростов н/Д.: Фенікс, 1999. - 416 с.

3. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000. - 384 с.

4. Мостова І.М. Навчання без надмірних зусиль. - Чернівці, 2000. - 96 с.

5. Педагогічна психологія: Навч. посібник її Л.М.Проколієнко, М.Й.Боршевський та ін.; За ред. Л.М.Проколієнко, Д.Ф.Ніколенка. - К., 1991.

6. Савчин М.В. Педагогічна психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич. - 142 с.

10.1. Особистісно орієнтоване навчання

Як уже зазначалось, ефективне навчання й самонавчання потребує не лише знання форм і методів аудиторної роботи та роботи з книгою, а й застосування деяких вольових зусиль, розвитку певних особистісних якостей. Тобто самоосвіта неможлива без самовиховання та саморозвитку.

З погляду психології, самовиховання - це усвідомлювана діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей і звичок та подолання негативних. Самовиховання можливе за наявності в особистості здатності ставити перед собою значущі цілі. Воно нерозривно пов'язане із здатністю людини до самоаналізу та самооцінки, :П умінням контролювати свою поведінку і діяльність, співвідносити їх із суспільними та власними вимогами.

Самовиховання починається з того часу, коли людина починає усвідомлювати себе як особистість, починає розуміти норми та вимоги суспільства, власні потреби і може правильно оцінювати свої вчинки. Отже, самовиховання бере свій початок

уже в підлітковому віці, проте ефективність його значно зростає годі, коли людина стає дорослою.

На процес формування, вдосконалення або зміни особис- іісних якостей суттєво впливають вимоги соціального середо­вища, в якому знаходиться особистість. Цей процес значно залежить і від тієї соціальної групи, до якої вона належить, ідеологію і психологію якої вона поділяє.

Займаючись самовихованням, треба насамперед виявити особливості власного характеру, які заважають успішно вчитись, плідно працювати, легко й компетентно спілкуватись. Щоб себе виховувати, треба знати самого себе, знати не тільки власні риси характеру, особливості поведінки, вчинків, а й те, заради чого, з якої причини був здійснений той чи інший вчинок, тобто знати мотиви власних вчинків, свої потреби. Це тим більше необхідно, оскільки люди відрізняються одні від одних не стільки поведінкою і вчинками, а й мотивами цих вчинків.

Самопізнання

Отже, самовиховання починається з самопізнання, тобто дослідження, пізнання самого себе. Проте самопізнання погрібне не для задоволення власної цікавості або втіхи від процесу пізнання, його здійснюють не заради пошуку чистої істини, а (аради певної мети, зокрема для самовдосконалення, тобто формування себе відповідно до власних намірів. Самопізнання є підставою для адекватної (такої, що відповідає можливостям особистості) оцінки самого себе.

У психологічній та педагогічній літературі виділяють три основних методи пізнання власного "Я":

1. Вербальний та невербальний зворотній зв'язок. Тобто ми отримуємо оцінку нашої поведінки і наших вчинків з боку батьків, друзів, знайомих. Цей метод дуже часго застосовують при вихованні певних рис у дитини. Але чим старшою стає людина, гим важче застосовувати його, оскільки дорослі люди частіше керуються міркуваннями чемності і такту й досить рідко висловлюють власну думку про наші вчинки, особливо коли ця думка негативна.

2. Порівняння. Як правило, ми порівнюємо себе з братами, сестрами, друзями, однокласниками чи однокурсниками, колегами та іншими людьми, з якими ми перебуваємо в близьких стосунках. Проте до цього методу треба підходити обережно, оскільки результати самопізнання при порівнянні залежать від дуже багатьох чинників: від самої особистості, з якою ми себе порівнюємо; від думки колективу, в якому ми знаходимося; від суспільної ролі, яку ми виконуємо тощо.

3. Самоспостереження (інтроспекція-погляд на самого себе). Суть цього методу полягає в тому, що ми самі спостерігаємо за своїми діями, вчинками, думками, почуттями, і при цьому самі ж даємо їм оцінку. Вербальний - такий, що здійснюється за допомогою слів, мовлення; невербальний зворотний зв'язок відбувається за допомогою міміки, жестів тощо.

Всі ці методи мають свої позитивні та негативні риси. Так, метод словесного зворотного зв'язку не завжди може дати чітке і правильне уявлення про себе, оскільки далеко не кожна людина зможе сказати нам у вічі правду про те, якими вона нас бачить. Крім того, інші люди можуть сприймати нас зовсім не такими, якими ми є насправді. Наприклад, хтось може вважати нас стриманими, її насправді це прояв страху перед спілкуванням; те, що сприймають як готовність прийти на допомогу, може бути бажанням відчути її чомусь свою перевагу.

Порівняння себе з оточуючими людьми також не завжди ефективне, оскільки наше сприйняття інших людей мас суб'єктивний характер і, залежно від середовища та суспільної ролі, може призводити до завищеної самооцінки або до виникнення почуття власної неповноцінності. Тому для запобігання цьому бажано мати досить широке коло спілкування (не обмежуватись лише одним якимось колективом) і намагатись виконувати в житгі якомога більше ролей. Тоді можливі почуття неповноцінності в одній сфері компенсуватимуться почуттями успіху в іншій.

Інтроспекція теж має свої переваги і свої вади. На жаль, при самоспостереженні одні люди схильні себе переоцінювати, інші недооцішовати, а треті взагалі не можуть побачиш ні власних позитивних, ні негативних рис. Тому для ефективного самогііз- пання, для того, щоб результати цього самопізнання мали більш об'єктивний характер, бажано не надавати переваги жодному з цих методів, а використовувати їх у комплексі.

На сьогодні можна виділити ще один метод пізнання власного "Я" - це так зване самотестування, тобто застосування різних тестів для визначання рис власного характеру, особливостей пам'яті, уваги, мислення тощо. Проте тести, що зустрічаються в загальнодоступній літературі (науково- пізнавальні видання, газети, журнали), не завжди достатньо науково обґрунтовані й часто мають не стільки пізнавальний, скільки розважальний характер. Тести ж, які можна знайти в науковій літературі, часто дуже громіздкі й не зовсім придатні для самостійного використання. Однак навіть загальнодоступні тссіи можуть дати нам уявлення про наші здібності, нахили, вміння та навички, тому нехтувати ними не варто.

Зауважимо, що в самопізнанні важливо навчитися розрізняти те, якими ми є, і те, якими нас бачать інші. Той, хто цього не розрізняє, потрапляє під владу помилкової самосві­домості: він усвідомлює себе не таким, яким є насправді, а таким, яким його сприймають інші. Так, психотерапевти помітили, що чоловіки, які мають зовнішність героїв бойовиків, частіше схильні до різного роду неврозів, оскільки їм доводиться виснажувати себе, намагаючись грати роль сміливих і сильних, хоча вони себе такими не відчувають, а оточення чекає підтвердження своїх стереотипних припущень.

Саме тому перед тим як зайнятися самопізнанням, треба спочатку морально підготуватись до цього. У кожного явища є як позитивні, так і негативні сторони. Розвинена самосвідомість дає нам великі переваги: знання мотивів наших дій і вчинків, усвідомлення своїх потреб і бажань, можливість свідомо керувати ними, а отже, цілком і повністю контролювати свою поведінку та емоції. Проте треба бути готовим до того, що самопізнання може привести до появи почуття власної неповноцінності або надмірної пихатості, можуть з'явитись неспокій, заздрість, незадоволення самим собою та багато інших почутгів. Порівнюючи свої успіхи з успіхами інших, ми часто стикаємося з тим, що таке порівняння не на нашу користь, і тоді ми не можемо отримати всю насолоду ш результатів власної діяльності, таланту, стаємо не в змов реалізувати себе, постійно заклопотані пошуками визнаний інших.

Визначення мети

Кожен, хто займається певною справою, має ясно визнач иті| мету своєї діяльності. Це допомагає організувати всі діГ, необхідні для її досягнення, сприяє залученню інших для цьогш дозволяє контролювати роботу щодо отримання кінцеві гд результатів. Це доцільно для будь-якої діяльності, тобто й для самовиховання. В роботі з самовиховання важливо знати, яИ] наслідки потрібно отримати в кінці. Який я тепер, яким ш повинен стати в результаті роботи самовиховання? Ось питання, на які людина повинна дати відповідь. А для цього необхідно точно визначити мету самовиховання.

Психологічні дослідження показують, що у випадку чіткого усвідомлення мети досягнення її людиною відбувається активніше, швидше, результати виявляються вагомішими ти якіснішими. Крім того, якщо мета цілком визначена і зрозумілаД дії цілеспрямовані, то людина досягає більших успіхів прн менших затратах зусиль та часу. Якщо ж мета усвідомлюється недостатньо, то відбувається зовсім протилежне - гальмується активність людини, сковуються її дії, вона значно більше стомлюється навіть при невеликих зусиллях. Спостерігається парадокс: людина стомлюється від бездіяльності. Тому для ефективності самовиховання необхідно чітко визначити свою мету, оскільки без цього наша праця, наші зусилля будуть марними.

Якщо мета цілком визначена і зрозуміла, дії цілеспрямовані, то людина досягає більших успіхів при менших затратах зусиль та часу.

Проте кожен, хто ставить перед собою завдання самовдосконалення, повинен визначити свої цілі так, щоб вони у будь-якому випадку, незважаючи на будь-який збіг обставин, забезпечили йому успіх в їх досягненні. Такими цілями повинні бути не окремі поодинокі (швидше за всіх пробігти стометрівку ні отримати вищу за сусіда оцінку на контрольній), а такі і,пальні цілі, які сприятимуть розвиткові власної індивідуальності. І якщо вони будуть досягненні, то ми іможемо досягти і будь-яких окремих і водночас життєво ішжливих цілей.

Серед загальних цілей самовиховання насамперед важливо виділити:

Досягнення згоди з самим собою. Для цього просто треба навчитися сприймати себе таким, яким я є насправді, зізнатися і об і у власних недоліках. І це зробити виявляється дуже ні'ііросто. Адже як часто ми боїмося зізнатись у власній шздрісності, боягузтві, лінощах, нерозважливості тощо, а коли ці якості випливають назовні, - починаємо займатись пімовиправданням, доводимо самі собі, що ці якості нам не властиві, це просто вплив зовнішніх обставин.

Досягнення гармонії з нашим оточенням. А наше оточення це люди, і природа, і речі. Для досягнення цієї гармонії, здавалося б, треба лише змінити наше оточення відповідно до наших уподобань. Але, на жаль, далеко не все залежить від нас. Тому для отримання свободи і злагоди з природним і речовим оточенням треба навчитися змінювати своє ставлення до цього оточення, шукати у всьому позитивні сторони і не бути рабом речей. Показником нашої залежності від речей є не стільки їх кількість, скільки сила і кількість думок, які "прив'язуються " до цих речей. Тому досягнення свободи і злагоди з речовим оточенням немислиме без зміни нашого ставлення до цього ото­чення. Адже всі речі, хоч би якими цінними й дорогими вони були, з часом псуються і стають непридатними до використання, кожен з нас може загубити або зіпсувати якусь річ - прикро, звичайно, але чи варто витрачати стільки сил та енергії на переживання втрати цієї речі? А як бути з людьми? ІЦо заважає досягненню гармонії з ними? Хоч як це дивно - це паші неконтрольовані емоції. Тому самовдосконалення полягатиме в тому, щоб навчитись контролювати власні емоції, тобто усвідомити ті розумові операції, в результаті яких вони виникають.

Усунення поганих звичок. Ми повинні добре знати наїЩ погані звички і намагатися позбутись їх, адже деякі з них можу 11, просто блокувати досягнення певної життєвої мети. Так надмірна комунікативність ускладнює діяльність керівника, сором'язливість заважає нормальному спілкуванню з людьми, п велика балакучість і невміння зберігати таємницю виключай можливість успішної роботи в правоохоронних органах. Але і м повсякденному житті марнославство чи образливість поступово роблять нас самотніми людьми, ревнощі не дають можливосп побудувати щасливу сім'ю тощо.

Контроль власних потреб і керування ними. Будь-якП надмірна потреба людини перетворює її на свій придаток і тим самим гальмує її інші прояви. За відсутності контролю зії потребами поведінка людини стає схожою на поведінку алкоголіка - концентрація думок на певній потребі, стш внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, порушення людських взаємин. Але, крім надмірно розвинений потреб у людини можуть бути і недостатньо розвинені потреби Так, якщо в окремої людини занадто розвинена потреба гі спілкуванні, але недорозвинена потреба в усамітненні, то таки людина з часом стає просто нестерпною, інші уникатимуть її вона буде приречена на самотність. (Парадокс - прагнемо спілкування, а отримуємо самотність).

Розвиток здібностей. Наше завдання полягає в тому, щоб розвивати у себе не тільки загальні здібності, які потрібні скрі п, і кожному, а й спеціальні здібності, які необхідні для успішного оволодіння певною професією, для досягнення в ній високих результатів.

Проте досягти загальних цілей одразу неможливо. Таш само, наприклад, як неможливо одразу вивчити іноземну мону (особливо, коли таке вивчення відбувається самостійно без гак¹ званого "занурення в мовне середовище"). Спочатку треби вивчити літери та звуки, слова, навчитися складати речення? вивчити правила граматики, навчитися читати і перекладати іноземні тексти, оволодіти усним мовленням іноземною мовою та сприймати її на слух і, нарешті, почати думати цією мовою.

Пише після цього ми зможемо сказати, що вільно володіємо нею. Тобто для того, щоб досягти великої мети, ми повинні весь період, виділений нами для її досягнення, розбити на невеликі ■типи і на кожному з них ставити свої цілі - менш значні, але і пільш конкретні, більш деталізовані. Такі цілі буде легше досягти, й одночасно вони слугуватимуть своєрідними "контрольними пунктами", за якими ми звірятимемо свої успіхи пі невдачі.

Цілком логічно тут може виникнути заперечення: для чого ж годі визначати загальні цілі? Може, простіше обходитись без них, просто ставлячи перед собою на кожному конкретному етапі цілком конкретну мету? Можливо, так буде і простіше, иііе... Але поставивши перед собою мету вивчити іноземні слова, не маючи на меті вивчення іноземної мови, ми просто перетворимося на "ходячий словник", від якого не буде ніякої практичної користі. Лише прагнення оволодіти мовою надаватиме сенсу простому запам'ятовуванню окремих слів.

Тому, досягнення у власному самовихованні загальних цілей сприятиме і полегшуватиме досягнення будь-якої окремої мети. Проте, визначаючи мету самовдосконалення, важливо відповісти собі не тільки на питання "Яким я хочу бути?", а й на мигання "Для чого я хочу таким бути? Які свої потреби я хочу при цьому задовольнити?". Так, ставлячи перед собою мету її інше вчитись, треба визначитись і в тому, для чого мені це пот рібно: хцоб стати кращим у своїй групі, щоб отримати диплом і відзнакою, щоб заробити похвалу батьків, викладачів або навіть ректора, щоб краще оволодіти професією, чи щоб довести собі та іншим, що я не такий нерозумний, як вони гадають, і ідатен на більше, ніж вони очікують?

Методи самовиховання

Відповідь на питання "Для чого я хочу себе змінити?" допоможе не тільки правильно визначити мету само­виховання, а й правильно обрати методи власного вдоско­налення.

Серед основних методів самовиховання найчастіше виділяють такі, як самонавіювання, самопереконання,

самопримушування, самонаказ, самосхвалення, самозаохоченпя. самопокарання.

Самонавіювання - психічний вплив людини на саму себс. процес вироблення у себе нових установок, психічних станін шляхом повторення собі словесних формул чи викликані І и яскравих уявлень. Можна навіювати собі, що я не боюсь спілкуватися з незнайомими людьми або можу без надмірі і и,ч зусиль підготувати реферат на задану тему. Треба тільки частіш повторювати це самому собі (особливо у стані розслаблення, спокою), і врешті-решт ми самі почнемо у це вірити. А якщо ми віримо у власні сили , то "нам і море по коліна, нам і гори по плече". Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої нереалізоваї можливості, і значно слабшою - якщо опускає руки, думає, що па зможе подолати ті чи інші труднощі.

Самопереконання - це процес доведення собі необхідност розвитку окремих якостей чи властивостей особистості необхідності певних дій для досягнення власного вдосконалення або мети діяльності. Самопереконання застосовують у тих випадках, коли нам потрібно закріпити свої позиції. Вирішили ми наприклад, для загартовування організму щоранку приймані холодний душ, а розуміння і підтримки від оточення не отримали, цьому випадку для того, щоб не втратити впевненість у собі, необхідно переконувати самого себе, добирати аргументи ип користь прийнятого рішеїшя.

Самопримушування можна розглядати як різнопіщ самопереконання, коли ми змушуємо себе щось робиш з огляду на негативні результати відсутності цих дій, це може бути своєрідна заборона самому собі чогось дуже бажаного. Хочеться мені иітіт на стадіон пограти у футбол, але завтра треба писащ відповідальну контрольну, до якої ще. треба підготуватись. їй-., самопримушування не обійтись. До контрольної треба готуватигі. уже, а в футбол можна буде пограти і трохи пізніше В.О.Сухомлинський з цього приводу казав: "Постав над собою сто вчителів - вони виявляться безсилими, якщо ти не зможеш сам примусити себе і сам вимагати від себе... А якщо ти ік» навчишся примушувати себе робити так, як треба, ти

(можеш стати дисциплінованим громадянином, вольовою людиною." І ще: "Примушуй себе робити те, що не хочеться, але треба. Повинність - головне джерело волі". Сила самопримушування полягає в його єдності з самопере- конанням і самокритикою.

Самонаказ - метод, без якого дуже часто не можна обійтись. І переконали ми себе в необхідності ранкової пробіжки, і ілборонили собі дивитись допізна телевЬор, але не можемо вранці прокинутись навіть після настирливого дзеленчання будильника Ось іут і потрібен самонаказ - внутрішня команда до дії, обов'язкова для виконання. Сказали собі: "Встаю!" -і різко підвелися і ліжка. Наступного ранку зробити це буде вже значно лепне.

Самосхвалення - таке собі "погладжування" самого себе.

1. Іриказка стверджує, що добре слово і кішці приємне. Але якщо немає кому це слово нам сказати? Не біда - скажемо його собі самі. Встав - таки зранку на зарядку? Молодчина! Не прокинувся? Не падай духом, завтра все вийде...

В деяких випадках для того, щоб закріпити позитивний емоційний стан, можна і нагородити себе приємною прогулянкою, ■■манною цукеркою чи відвіданням дискотеки. Таке самозао- іочення породжує задоволення від досягнення певного успіху.

Але іноді варто застосовувати і самопокарання. Не тільки ж ■ налити себе і- виправдовувати в разі невдачі. Якщо негативний результат певних дій є наслідком наших лінощів, то можна і "в куток себе поставити", без цього іноді теж не обійтись.

Насильницьке та ненасильницьке керування собою

Це далеко не всі методи самовиховання. За бажання можна цей список значно розшириш. Проте всі вони будуть ділитись на дві іуі їй: методи насильницького та ненасильницького керування самим собою. Розрізнити ці групи методів можна за простою схемою. І Іасильницькі методи керування можна об'єднати під гаслом: "Яiciцо не буде бажаної поведінки, то мені буде погано", ненасильницькі - "Якщо буде бажана поведінка, то мені буде юбре". На перший погляд різниця невелика. Але одна і та сама дія, одна і та сама поведінка можуть породжуватись різними і досить часто зовсім протилежними мотивами. Ми можемо працюват, щоб позбутись покарання за невиконане завдання, а можемо робіни те ж саме тому, що отримуємо задоволення від самого процесу примі і від усвідомлення того, що результати нашої роботи комусь принесут ь користь. І ефективність праці в другому випадку буде значно вшцои > Якщо ми уважно подивимося самі на себе і на людей, ш'і нас оточують, ми без великих зусиль зможемо навести багптід прикладів неефективного використання насильницьких методі її впливу на самого себе. Скільки дівчат марно намагаютьим скинути зайву вагу, примушуючи себе голодувати аіш обмежуючи споживання цукерок, солодощів і смачпи ч пиріжків? А скільки хлопців неодноразово пробували кину і и курити або почати займатися спортом, щоб набути атлетичнім статури? Чому ж їхні спроби рідко дають позитивний результат? Саме тому, що застосовують вони до себе переважнії методи насильницького керування.

Звичайно, повністю відмовитись від них не можна, іпи1 неефективність застосовування тільки цих методів вже данім доведена психологами: стримування або пригнічення небажані поведінки продовжується лише ДОКИ Існує ЙМОВІріїІс I ї| покарання за виконання (або невиконання) певних дій Пригадаймо свої шкільні роки: коли вчитель знаходиться в клип учні сидять тихо і сумлінно працюють, але варто вийти йому ти двері - в класі одразу починається кавардак. Проте, якщо ді ї її вчителя поважають, люблять і зовсім не бояться, то і при ньому, і без нього працюють однаково.

Так само і при керуванні самим собою: якщо ми забороняємо собі солодощі, щоб не набирати зайву вагу, то при найменшому послабленні самоконтролю накидаємось на інш так, нібито ніколи їх не їли, і наїдаємось "донесхочу" результаті вага не тільки не зменшується, а навіть знач и збільшується. Проте якщо ми переконаємо себе у тому, І Ми цукерки й пиріжки нам ні до чого, що ніякої користі вони нам іи приносять, ТО МИ СПОКІЙНО зможемо обходитись без НИХ, І ВИ 1 11)1,1 вітрини кафетерію не викликатиме щему в душі і надмірні їй слиновиділення.

Отже, для того, щоб досягти бажаного результату, треба переконати себе в необхідності певних дій. І якщо не завжди мається знайти потрібні аргументи, спробуємо просто уявити Жідсвий результат наших дій і вчинків. Можливо, тоді і не буде потреби здійснювати над собою насилля. Проте навіть тоді, коли Гіг і "насильницьких" методів самовпливу не обійтися, застосо- иупати їх треба так, щоб зусилля наші були на межі приємного. Нмрішили шляхом тренувань удосконалювати власне тіло - Шрі тиняємо тренування тоді, коли фізична втома ще приємна. ікіцо ж доведемо себе до повного виснаження, то навряд чи іможемо загнати себе до тренувального залу наступного дня. А ми що такі зусилля не будуть мати регулярного характеру, то й І'ОрИСТІ від них не буде ніякої.

Велику роль у досягненні мети самовдосконалення міці грає й установка - установка на те, що я здатен, я можу Вогось добитись. Як зазначають психологи, установка - це стан Готовності до певної активності, спрямованої на задоволення тієї мі іншої потреби. Завдяки установці людина вибирає з іііжісолишньої дійсності або зі свого досвіду необхідні для поііедінки об'єкти з метою реалізації запланованих дій, Ргідоиолення потреб особистості. Без такої установки всі зусилля по самовихованню будуть марними. Яка користь, скажімо, буде під нашого намагання вивчити всі основні положення Закону "Про психологічну службу", якщо підсвідомо ми будемо інісішені, що у нас недостатньо добре пам'ять і ми не можемо іиііам'ятати більше трьох рядків тексту.

Отже, самовиховання - це один із різновидів людської щіільності, це робота над собою. І ефективність її залежить насамперед від нашої цілеспрямованості, наявності стійкої іо гивації, позитивних установок, правильного вибору способів і іс і одів самовдосконалення, систематичності наших зусиль і постійного самоконтролю. Нарешті, самовиховання - це одна з ішіінажливіших умов досягнення успіху в навчанні, професійній іипіі.ності, сімейних стосунках і взагалі в житті.

Контрольні запитання та завдання

1. Що таке особистісно орієнтоване навчання?

2. Коли починається самовиховання?

3. У чому полягає сутність самопізнання?

4. Дайте визначення мети, обґрунтуйте своє бачення.

5. Як відбувається усунення поганих звичок?

6. Для чого потрібен розвиток здібностей?

7. Які ви знаєте методи самовиховання?

8. Що таке насильницьке та ненасильницьке керування собою?