48. Модифікація класицистичної парадигми в драматургії Корнеля та Расіна

Расін зображує той же класицистичний конфлікт між обов'язком і почуттям, що і Корнель. Він теж цілком на стороні боргу, розуму, чесноти, які повинні приборкати пристрасті людського серця. Але, навідміну від Корнеля, Расін показує не перемогу боргу, а, як правило, перемогу почуття. Це пов'язано з новим поглядом на людину як предмет зображення у трагедії і уявленнями про завдання театру. Головне завд. театру - моральне виховання. Але Расін, на відміну від Корнеля, бачить моральність не в цивільних почуттях, а в чесноті. Конфлікт переноситься всередину душі героїв, у світ їхніх інтимних почуттів. Для Расіна не характерні герої, що вражають величчю своєї душі. Драматург приймає положення Аристотеля про «трагічну вину»: героям «належить бути середніми людьми за своїми душевними якостями, інакше кажучи, мати чесноту, але бути схильними до слабкостей, і нещастя повинні на них обрушуватися внаслідок якоїсь помилки, здатної викликати до них жалість, а не огиду», - писав Расін у передмові до трагедії«Андромаха». Він виступає проти «досконалих героїв». Його персонажі виглядають більш реальними, ніж у трагедіях Корнеля. Увага до людини, до якостейїї особистості, світуїї почуттів, перенесення конфлікту з зовнішньої сфери у внутрішню позначається на структурі расіновскіх трагедій. Якщо Корнель, для якого дуже важливі були події, що відбуваються в об'єктивному світі, майже ніколи не міг укластися в рамки єдності часу і місця, а іноді і дії, то для Расіна, що говорить про внутрішній світ людини в момент трагічної катастрофи, укластися в три єдності дуже просто. У його трагедіях майже немає зовнішніх подій, вони відрізняються строгістю і гармонійністю форми. Мова Расіна музикальна. Краса його віршів вражала сучасників. Персонажі його трагедій говорять інакше, ніж герої Корнеля, схильні до ораторської промови. Расіновскі герої говорять дуже співуче, піднесено, їх пристрасті ушляхетнюються за рахунок гармонійної, благородної мови. Расін був найбільш значним виразником художніх основ класицизму, творцем однієї з найяскравіших моделей літературної творчості. Він не відчував труднощів від слідкуння классицистичним правилам, як Корнель, навпаки, він багато досяг саме в результаті виконання цих правил. Ось чому в епоху романтизму, на початку XIX століття, його ім'я стало символізувати всю систему класицизму.

49. Комедійна творчість ж б Мольєра як синтез народних сміхових традицій з настановами класицизму

Мольер берет сюжеты не только из реальной жизни; он черпает их в античной (Плавт, Теренций) и ренессансной итальянской и испанской драматургии (Н.Барбьери, Н.Секки, Т.де Молина), а также во французской средневековой народной традиции (фаблио, фарсы). Главная черта мольеровских персонажей – самостоятельность, активность, способность устраивать свое счастье и свою судьбу в борьбе со старым и отжившим. У каждого из них есть собственные убеждения, собственная система взглядов, которые он отстаивает перед своим оппонентом; фигура оппонента обязательна для классицистической комедии, ибо действие в ней развивается в контексте споров и дискуссий. Другая черта мольеровских персонажей – их неоднозначность. Многие из них обладают не одним, а несколькими качествами (Альцест из Мизантропа, Дон Жуан), или же по ходу действия происходит усложнение или изменение их характеров (Аньес в Школе жен, Аргон в Тартюфе, Жорж Данден). Но всех отрицательных персонажей объединяет одно – нарушение меры. Мера – главный принцип классицистической эстетики. В комедиях Мольера оно тождественно здравому смыслу и естественности (а значит и нравственности). Их носителями нередко оказываются представители народа (служанка в Тартюфе, жена-плебейка Журдена в Мещанине во дворянстве). Показывая несовершенство людей, Мольер реализует главный принцип комедийного жанра – через смех гармонизировать мир и человеческие отношения.